Вагітність під час війни: очікування та реальність. Моя історія.

Чого очікувати від вагітності? Як виглядає вагітність під час війни? І чи справдились мої очікування та страхи від цього «цікавого стану»?

Чому я вирішила написати про це?

Вагітність та пологи в уяві багатьох людей, овіяні аурою таємниці та трагізму. Багато пар, навіть вже у шлюбі, бояться заводити дітей, зокрема через страх невідомості та фізіології процесу.

Я хочу поділитись власним досвідом, щоб показати один із варіантів «як може бути». І що для мене все виявилось не так і погано, як я собі уявляла.

Я хочу показати, що вагітність це нормальна частина життя. Це не хвороба, не інвалідність. Це особливий і цікавий досвід.

Дисклеймер: тут я описую свій досвід. Я не маю на меті знецінити досвід інших чи повчати когось. Що стосується власного життя — досліджуйте перевірені джерела і приймайте оптимальні рішення!

Як я прийшла до теперішнього розуміння материнства я вперше описала на своїй особистій сторінці у Facebook, але також частково мої думки дублюються в цих статтях:

Чайлдфрі: альтернатива традиційній сімʼї чи втеча від відповідальності?Незапланована вагітність може бути благословінням?

Загалом, якщо говорити за материнство — я зрозуміла, що не хочу у ньому страждати, бути жертвою, не хочу робити з цього ідола. А ще не хочу боятись. Я можу зробити все, що є в моїх силах, але що не в моїх — віддати це Богу. 

Потрібно викинути з голови всі «а що якщо?», вгадування майбутнього чи жалкування про минуле. Ось теперішнє і воно в моїх руках.

Я зрозуміла, що для мене є основним у житті: Бог, сімʼя та здоровʼя. Вже потім йдуть інші речі, але якщо в мене є ці три — то ось він: мій успіх. Решта теж важливо, але опційно для мого глибинного щастя та реалізації.

Вагітність під час війни

Та ось настало 24 лютого 2022 року. На перший план вийшло виживання. Серед усього мороку, поганих новин, сліз, нещасть і неприкритого зла захотілось сказати: «Ні, я не хочу, щоб страх керував моїм життям». 

Я вирішила, що у своїх рішеннях хочу керуватись любовʼю, вірити у краще і це краще будувати. Тому ми з чоловіком вирішили не чекати кращих часів, а починати сімʼю попри війну.

Так ми святкуємо життя, творимо його серед смерті. Із надією сміливо будуємо майбутнє. 

Цей вірш став для мене девізом на той час: 

«Страху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть, бо страх має муку. Хто ж боїться, той не досконалий в любові.»

1 Послання івана 4:18

Перший триместр

Я дізналась, що вагітна наприкінці червня 2022 року. У той час я працювала менеджеркою на складі медичної гуманітарки, який мав якраз переїхати зі Львова (моє місто) у Київ. На тій роботі потрібно було багато працювати фізично, перекладаючи та сортуючи коробки, а також керувати командою із 4 підрядників.

Тому все склалося дуже вчасно. Я отримала можливість використати цей час для того, аби дописати свою дипломну роботу для семінарії. А також щоб підготуватись до пологів читала книги, дивилась курси та старалась втілювати найкращі практики у своє життя.

Налаштування на успіх

Щойно я зрозуміла, що завагітніла, то захотіла дізнатись якомога більше про цей стан та чого можна очікувати.

Ось, список корисних ресурсів, які допомогли мені пройти вагітність та пологи максимально позитивно:

Я взагалі велика прихильниця доказової медицини, тому моя вагітність не була скована забобонами типу що не можна їсти половину продуктів, купатись чи стригтись. Я їла все, чого бажало серце і робила все, що хотілось (у розумних межах). Правда зазначу, що перестала їздити на велосипеді.

А ще хотіла вижати із цього часу максимум. Робота у соціальній службі (в атмосфері сильного стресу) навчила мене доброї емоційної гігієни. Зокрема, приймати реальність такою, як вона є. Бачити факти, що відбуваються у моменті, довіряти своїм чуттям, а не емоціям інших людей.

Насправді це дуже допомогло мені із початком повномасштабної війни. Вміння зберігати холодний розум і жити у моменті, ізолюючись від непродуктивних думок, вберегли мене від додаткових хвилювань.

І тому я вирішила так само підходити й до вагітності. Нічого не надумувати наперед, а просто бути у моменті й робити все, що залежить від мене, для того, щоб вагітність та пологи пройшли легко.

Мої симптоми у першому триместрі:

• Втома
• Сонливість
• Головні болі
• Емоційна нестабільність

Мені пощастило, адже у мене взагалі не було токсикозу чи інших важких симптомів. Лише сонливість, більша стомлюваність та брак енергії. Також часто боліла голова. І найгірше було те, що не можна пити ібупрофен, який зазвичай мені помагає. А парацетамол, який можна при вагітності, помагав погано.

Поїздки

У серпні 2022 я поїхала на сплав по Дністру. Це такий захід, який щорічно організовує моя церква, аби мати особливий час разом на природі з наметами, річкою та вогнищем. Це дуже гарна нагода насолодитись літом та побути подалі від тривог…

А на початку вересня 2022, я вирішила погодитись на пропозицію провести двотижневе стажування нового менеджера складу у Києві. Цікаво, що там я скорше за все перехворіла на ковід. І втома проявлялась дуже сильно. Я могла о 20:00 вже піти спати. Але це був класний час, коли я могла пожити у готелі, побути на самоті, погуляти у спокої.

Другий триместр

Одразу повернувшись із Києва, я пішла на друге довгоочікуване УЗД. У 12 тижнів вже видно людинку із ручками та ніжками. Нам навіть вже повідомили стать. Тоді й визначились з іменем: Матвій.

Ми думали, що це це гарне і рідкісне імʼя. Здається у Львові так подумали в той час ще тисячі батьків, бо зараз постійно зустрічаємось із маленькими Матвійчиками.

Чоловік тоді напевно вперше насправді усвідомив, що буде батьком. Бо перше УЗД, де видно маленьку “квасолинку” не справило на нього такого враження.

Також приблизно у цей час ми почали ремонт, аби підготувати квартиру до дитинки. Це був вересень.

А у жовтні 2022 росія масово почала руйнувати нашу енергетичну інфраструктуру. Відключення за графіками… У нас високий поверх, будинок без газу, та ще й насосна станція у іншій зоні відключення.

Я тоді думала: як зручно, що дитина всередині і не потрібно в цих умовах піклуватись ще й про неї. На додачу ще й ремонт… Ходити в туалет в кафе, митись у друзів… Темрява і гудіння генераторів…

А ще підійматись сходами у темряві на наш високий поверх. То займало замість 5 хвилин усі 15.

В той самий час ми з чоловіком почали навчання в автошколі. Бо з дитиною, думали ми, потрібно мати машину, а ні чоловік, ні я, не мали водійських прав. Отже, ми прослухали і здали теоретичну частину іспиту і почали практичні заняття в автошколі.

Симптоми у другому триместрі

• Помітний живіт
• Вперше відчуваєш поштовхи дитинки і гикання
• Неможливість спати на животі та дискомфорт при спанні на спині. У чоловіка зʼявляється конкурент: подушка для вагітних.

Стосовно самопочуття другий триместр був найлегшим, але через обстріли, ремонт та повʼязані з цим незручності він запамʼятався мені як найважчий.

Третій триместр

Початок третього триместру приблизно збігся із початком 2023 року. Ремонт ми закінчили, але ще продовжували ходити на уроки водіння.

Щодо здачі на водійські права мені допомогла ще одна моя життєва установка: якщо щось треба зробити — бери і роби. Можна думати, що страшно, «а чи зможу?» і т.д., а можна взяти і зробити.

І попри те, що деякі уроки були зі сльозами та нервами, все ж мені непогано виходило. І практичний іспит вийшло здати з першого разу за 12 днів до пологів, між іншим!

Детальніше можете почитати тут, в групі “Права без хабарів”, де я ділилась своїм досвідом.

Симптоми у третьому триместрі

• Набряки
• Тунельний сидром (через набряки у руках)
• Холестаз, через який чухались долоні та стопи
• Задишка при активності, особливо на сходах
• Емоційна вразливість
• Відчуття сильних поштовхів і постійної гикавки дитини

Фізично останні три місяці вагітності були напевно найбільш тяжкими. Хоча я не мала серйозних ускладнень, та все ж не обійшлося без проблем. Наприклад, через набряки, у мене розвинувся тунельний синдром в обох руках, через що більша частина обох долонь втратила чутливість.

Також через те, що Матвійчик в нас вийшов, як то кажуть, козак, то він підпирав мені жовчний, через що у мене розвинувся холестаз — застій жовчі. Цікаво, що про цей стан мало хто чув. Але то неприємна річ, коли жовч, яка потрапляє в кров, спричиняє сильний зуд, особливо в стопах.

Також була втома, задишка, але загалом я почувалась нормально, продовжувала щодня робити вправи та готуватись до народження.

Ліричний відступ про маршрутки

Я досить рідко кудись їздила наприкінці вагітності, а якщо їздила, то старалась це робити у електротранспорті не в час пік, або ж на таксі. Але бувало, що доводилось їхати і маршруткою.

І що цікаво: мені уступали місце лише жінки, і то більшість старших умовно за 40-50. Відчувалась у тому якась жіноча материнська солідарність.

Один раз мені уступив молодий хлопець підліток.

А так деколи доводилось стояти, колоти мужикам пузом в очі, але це не спонукало їх уступити. Не будьте такими рагулями, я вас прошу!

Підготовка до пологів

Багато хто вважає, що до пологів неможливо підготуватись. Що це якась стихійна та обовʼязково травматична подія, про яку краще не думати. На жаль, я таке чула і від лікарів. Але це неправда. 

Пологи — це природний процес, досить добре вивчений, зокрема і з боку доказової медицини. Я вирішила підготуватись до пологів зі схожим підходом, як спортсмени готуються до змагань.

Тобто я розуміла, що пологи – це певний “марафон” для організму, який вимагає підготовки. Тому робила вправи, у тому числі й дихальні, робила розтяжки.

Запаслась всілякими смаколиками та водою на пологи. А також штучками для знеболення, але я про це більше напишу в дописі про самі пологи.

І найголовніше: я фільтрувала весь негатив і не слухала нікого, хто розказував, яка вагітність тяжка і пологи жахливі. Натомість я слухала людей, які підтримували мій позитивний настрій.

Деякі люди дивились на мене ніби я наївна і просто не розумію про що говорю, особливо, коли я говорила, що планую народжувати без анестезії. «Ну-ну, подивилась би я на тебе», «Ага-ага». Навіть лікарі сприймали мене, як якусь блаженну хіпі. 

Ну то й що. Зате вже під час пологів та після вони дивувались яка я спокійна і як все добре пройшло, особливо бачачи мого 4-кілограмового богатирчика 🙂

Зміна мислення

Хочу поділитись деякими крупицями мудрості, які допомогли мені налаштувати мій розум на правильний лад. Я не хочу знецінити те, що переживали інші породіллі, особливо якщо були ускладнення. Але навіть самі лікарі говорять про те, що в пологах багато що вирішує налаштування жінки. Тому я вважаю, що це важливо — не додавати собі турбот хвилюваннями та негативізмом.

Наприклад, з «розривів шаблону» мені запамʼяталась одна фраза, сказана на одній з лекцій в семінарії, коли підчас дискусії зайшла за це тема. Не дуже памʼятаю як йшла розмова, хтось сказав за гіпнопологи, хтось що пологи — це було жахливо. Хтось, хто ще не народжував, сказав, що пологи — це дуже страшно. Тоді одна жінка сказала: 

«Пологи це не страшно. Пологи – це цікаво!»

Опа. Який класний ракурс! А справді ж так воно і є. Якщо вже через це треба пройти, то хіба не краще це робити із допитливим розумом та відкритим серцем, аніж стискаючись від страху?

Хто його знає, думала я, скільки разів мені випаде пережити цей досвід, тому я хочу прожити його у повноті.

Також запамʼяталось, як одна жінка в церкві, коли розмова зайшла за пологи, з вогнем в очах сказала: 

«Юля, пологи то такий драйв!!! Ну та, чуть там поболить, але це такий крутий досвід!»

Звісно, я була відкрита і до анестезії, якби справді не витримувала б, і до кесаревого розтину, якби були покази, але я хотіла зробити все, аби пологи пройшли максимально натурально та позитивно. 

І хоча багато що пішло не по плану, я все ж мала позитивний досвід.

Вагітність під час війни

Ми живемо у Львові, тому тут більшість часу спокійно. Попри це, якраз на вагітність припав один із найгірших для цивільного населення період ракетних обстрілів.

Також були страхи того, що мого чоловіка можуть забрати на фронт. Я хвилювалась, що доведеться бути з дитиною самій. Річ у тім, що у нас вся сімʼя живе досить далеко і їм важко було б нам допомогти.

Насправді чоловік був (і є) великою підтримкою для мене. Ми на момент вагітності та народження Матвійчика були вже 7 років у шлюбі. (Ми одружились, коли мені було 20, а йому 21 – це напевно тягне на ще один пост).

Ми розуміли, що батьківство – це спільна відповідальність і праця. І тому в нього не було вибору, окрім того, як бути активно залученим у процес вагітності та пологів.

Ми разом слухали курси з підготовки до батьківства, читали корисну інформацію, і так – в нас були партнерські пологи. І мій чоловік, попри страх, проявив себе із найкращої сторони.

У телеграм каналі мене запитали, що я б змінила, якби могла прожити цей період знову. Насправді той період був непередбачуваним і я пишаюсь тим, що змогла за цей час поїхати на сплав, провести стажування у Києві, займатись ремонтом, здати на права та завершити навчання в семінарії.

Звісно, якби можна було, то я б не робила ремонт і не здавала б на права вагітною. І напевно краще було б не жити в ремонті. Але так вже сталось і ми це подужали!

Напевно те, що б я змінила – це я б більше просила про допомогу, особливо про якусь емоційну підтримку, більше б її шукала. Бо через війну, і можливо якісь інші причини, багато звʼязків обірвалось і я почувалась ізольованою.

Через це на мого чоловіка був великий тиск, аби він був моєю підтримкою увесь час. І зрозуміло, що це нереалістично, через що виникали непотрібні конфлікти.

Висновок

Яким був мій досвід вагітності? Точно не гіршим за мої очікування. Варто зазначити, що я старалась і не будувати очікувань, а жити у моменті та вирішувати проблеми по мірі їх поступлення.

Я з самого початку розуміла, що моя вагітність унікальна, тому не боялась страшилок від інших, але також і не думала, що все буде ідеально. Разом з тим, я докладала усіх зусиль, щоб підтримувати організм та готуватись до пологів.

Наостанок скажу, що вагітність – це особливий, але також і нормальний, стан. Під час вагітності життя продовжується. Більше того – життя твориться.

Вибухає мозок від намагання усвідомити, що від моменту зачаття і двох смужок на тесті – ти вже мама і в тебе всередині нова людина. І навіть вже з великим пузом, навіть у родовій палаті, важко у це повірити, бо це чудо на межі з абсурдом.

Це величезне благословіння – бути тою, через кого Бог творить нове життя. Це честь і привілей. І велика радість.

Я вдячна всім, хто допомагав та підтримував мене у цей час, вдячна своєму чудовому чоловіку, та насамперед вдячна Богу за цей чудовий дар.