Чайлдфрі: альтернатива традиційній сімʼї чи втеча від відповідальності? (ЛОНГРІД)
Останніх декілька років все частіше зустрічається термін «чайлдфрі» та люди, які себе ним описують. Що це таке і чи варто приймати рішення ставати чайлдфрі?
Про традиційний образ сімʼї («Діточок, як на небі зірочок…»)
Щасливі батько, мати та дитина (діти). Щось, таке природне. Щось, що мало в кого було. Щось, чого більшість прагне для себе, але боїться. Відверто ставити це за ціль для власного життя стало соромно. Чому так?
Проблема «традиційних поглядів» у тому, що вони настільки загальноприйняті, що вважається, ніби вони не потребують обґрунтування. Їх прихильники зазвичай приймають ці традиції без критичного огляду. Як наслідок, «традиціоналісти» часто не здатні захистити власні переконання.
Вони інстинктивно розуміють чому їх думки правильні, але у багатьох випадках, не здатні обґрунтувати їх, окрім як використавши певні кліше, чи сказавши щось типу: «Так завжди було» чи «Щоб було як у всіх».
У цьому і криється небезпека нових та сміливих ідеологій. Вони обґрунтовують свої позиції чітко та послідовно, при цьому критикуючи усталені норми, і тому знаходять багатьох прихильників серед молодих та освічених.
Проте буде помилкою вважати, що усі так звані «традиційні цінності» помилкові та застарілі лише через їх «традиційність». Так само як і думати, що нові віяння точно більш доречні та притомні лише через їх новизну та популярність.
Я б сказала навпаки: якщо щось існує дуже довго, скорше за все це робоча схема. Це я про сімʼю. Та зараз виникають альтернативні погляди один із них — свідома бездітність (чайлдфрі).
Що таке чайлдфрі?
З англійської childfree перекладається як «вільні від дітей». Це, можна сказати, життєва філософія, за якої люди принципово обирають не мати дітей до кінця життя, хоча мають таку можливість. Хтось відверто ненавидить дітей та заявляє про це (чайлдхейт), але більшість просто не хочуть мати дітей.
Чому люди стають чайлдфрі?
Я проглянула, що кажуть свідомо бездітні люди про причини стати чайлдфрі і можу виділити декілька загальних причин (хоча причин може бути набагато більше):
- Небажання змінювати свій спосіб життя (страх дискомфорту та труднощів)
- Страх вагітності, пологів та змін у тілі (серед жінок)
- Психічні та фізичні розлади: страх передати хворобу дитині, а також не впоратись з батьківством через проблеми зі здоровʼям
- Небажання приводити ще одну людину у світ (щоб не шкодити природі, або щоб дитина не страждала від поганого життя)
- Відсутність гарантій успішності такої «інвестиції» — дитина може померти, народитись з вадами, стати поганою людиною і т.д. — страх втрати чи неуспіху
- Ненависть до дітей (чайлдхейт).
Чому про чайлдфрі важливо говорити?
Одразу хочу наголосити, що не маю на меті сперечатись чи навʼязувати людям свою думку. Бо ми не можемо змусити інших ні захотіти дітей, ні стати чайлдфрі. Ми не маємо влади над іншими людьми, а лише над собою.
Я за те, щоб люди робили свій усвідомлений вибір. Проте мені здається, що лідери думок для молоді все частіше виявляють негативне ставлення до батьківства та материнства, а також до ідеї сімʼї та подібних зобовʼязань.
Багато контенту можна знайти і в україномовному просторі з історіями чайлдфрі людей типу “Чому я не хочу мати дітей?”
Це закладає певні цінності, які на мою думку, є руйнівними. Тому я хочу показати, що є й інший спосіб мислити про ці речі, який здається мені більш конструктивним.
Декілька зауважень
По-перше, дані аргументи насамперед мають стосуватись християн, бо вони прийняли конкретну систему цінностей. Якщо людина не слідує за Христом, то з релігійної точки зору, бути чайлдфрі — то не найбільша її проблема.
По-друге, варто зрозуміти які причини даного рішення у конкретної людини. Якщо причина глибша, ніж просто «не хочу міняти спосіб життя», то це заслуговує на певне співчуття та допомогу (якщо того бажає людина). Бо подолати травму, страхи чи навʼязливі думки то не так просто і навряд чи можливо за допомогою логічних аргументів.
По-третє — заводити дітей потрібно у шлюбі. Християнський шлюб та ідея чайлдфрі не сумісні, на мій погляд. У Божому розумінні шлюб — це заповіт на усе життя. І навіть якщо на початку шлюбу обоє відмовлялись мати дітей, то з великою ймовірністю через деякий час думка хоча б одного з подружжя зміниться.
І тут два виходи: або розлучення (що строго засуджується), або якесь репродуктивне насильство (такого теж не має бути).
До того ж якщо більшість методів контрацепції — це ок, то ось переривання вагітності — аж ніяк. Але жоден з методів контрацепції не дає 100% гарантії навіть за ідеального використання. Тому займаючись сексом (а це те, що стається у шлюбі) потрібно бути готовими стати мамою чи татом.
Тому надзвичайно важливим є вибір подружнього партнера. І я вважаю, що краще розірвати стосунки на етапі зустрічання чи заручин, якщо у вас різні плани на життя та дітей, ніж думати, що якось там складеться. Не руйнуйте життя собі та іншому.
Також потрібно памʼятати, що є люди, покликані не одружуватись (і відповідно не мати дітей), а присвячувати своє життя служінню Богу. І це є рівноцінною альтернативою (2 Послання до Коринтян 7:32-34).
Але у даному випадку мій фокус на людях, що просто проти ідеї коли-небудь мати дітей і називають себе чайлдфрі.
Оцінка чайлдфрі з християнської точки зору
Даний допис — це не богословське осмислення даної теми, розбір віршів з Біблії чи догма церкви, а скорше мої власні роздуми.
Бажання комфорту та життя у своє задоволення
Так можна перефразувати першу причину свідомої бездітності. Вона і є найбільш поширеною серед тих, хто називає себе чайлдфрі. Мені здається, що все тут зрозуміло. Більше часу, грошей, свободи для власних бажань. На мою думку, все ще гіперболізується карикатурним уявленням про сімʼю.
Бо часто сімʼя уявляється на кшталт: (щасливе) життя закінчується остаточно. Усім амбіціям кінець. Дитина — це суцільний плач, какашки та просто джерело незручностей. Вишенькою на цьому торті є вагітність і пологи, де жінка піддається тортурам з боку свого дитяти, яке нівечить їй тіло та психіку.
Чоловік, своєю чергою (якщо він взагалі присутній) — телепень або тиран (або і те й інше), вже остаточно стверджується у своїй патріархальній ролі й вішає на жінку вже не лише всі хатні справи, але й ту крикливу «личинку»…
Що ж, справді невтішний сценарій… І хто ж в здоровому глузді може погодитись на це добровільно?.. Хіба більшість дітей не народжується через необачний секс, про що існує так багато другосортних жартів?
І навпаки: більшість «героїв» популярних історій — це самотні привабливі люди з хаотичним любовним життям, повним пристрастей та цікавою карʼєрою чи місією. Вони по своїй вільній натурі не можуть «устаканитись» у довготривалі стосунки (що вже казати про шлюб на все життя та дітей)…
Такі хаотичні персонажі асоціюються з «крутістю». До того ж кохання і стосунки у популярних історіях — це питання везіння та сприятливого збігу обставин, де дві людини сходяться докупи як два шматочки пазлів.
Тож основним орієнтиром у житті стає комфорт: «Адже ти цього варта…». Успішні стосунки в такому випадку — це ті, які «не в напряг», які приносять задоволення усіх потреб (точніше забаганок), при цьому не вимагаючи змін, посвячення та відповідальності.
Можна зараз розписувати, про те що, прагнути довготривалого щастя, при цьому очікуючи безкомпромісного комфорту та безумовного прийняття, це те саме, що малювати трикутний квадрат, використовуючи для цього циркуль, але даний допис не про це.
Лише скажу, що реальність така, що хороші стосунки — це важка праця. А діти — це стосунки, як і шлюб (в ідеалі) на все життя.
До цього варто додати, що всі вагомі речі у житті потребують посвяти (читай: жертв). Подумайте про ті здобутки, якими ви пишаєтесь. І оцініть скільки це забрало у вас сил, часу, грошей… Від яких можливостей відмовились, аби здобути це?
Залишаючись в зоні комфорту не досягнеш нічого вартого уваги. Якщо керуватись у житті комфортом, то озирнувшись назад можна побачити пустку. А годинничок відтікав (вибачте, не втрималась). Може комусь із цим ок, але я пропоную цінувати власне життя більше, та не розмінюватись на такі дрібниці, як комфорт.
Страхи
Можна також побачити, що здебільшого на рішення стати чайлдфрі впливає страх. Дійсно — діти це ризик. Це важливе рішення, яке точно має вагомі й невідворотні наслідки для життя. Тут варто зазначити, що дитина — це ніколи не помилка (в утробі чи поза нею).
Страх вагітності та пологів
Валідним є зауваження про те, що жінка завжди несе більше навантаження, коли діло стосується дітей. Це і ризики для здоровʼя при вагітності та пологах, і очікування про піклування за дитиною. Так, це нерівність, але це реальність. Можна бунтувати проти цього, а можна прийняти це.
Насправді вагітність та пологи, це унікальний для жінок досвід, і попри багато негативних уявлень — це насправді дуже круто. Особливо, якщо відбувається у шлюбі й з підтримкою люблячого чоловіка, як і задумувалось.
Тому я б підвищила наші очікування щодо чоловіків, замість того, аби знизити очікування щодо жінок.
Жінки, не витрачайте час на чоловіків, з якими ви б побоялись заводити сімʼю. Чоловіки, візьміть відповідальність за себе і за благополуччя своєї дружини та дітей. Чоловік має нести таку саму відповідальність перед дітьми, як і дружина.
Взагалі, я вважаю, що перед тим як ставати батьками (а краще й перед тим, як вступати у шлюб), потрібно розібратись зі своїми «тарганами» наскільки це можливо. У тому числі це стосується причин хотіти чи не хотіти дітей.
Бо хотіти дітей можна теж із неправильних причин. Насамперед необхідно взяти повну відповідальність за власне життя, психічне здоровʼя та щастя. Зрозуміти, що ні діти, ні життя у стилі чайлдфрі вам цього не дасть.
Психічні чи фізичні хвороби
Дана причина, на мою думку, сама по собі не є достатньою, щоб людина вважала себе чайлдфрі. Бо такі проблеми дійсно можуть стояти на перешкоді мати дітей і бути обґрунтованими, при цьому ці люди обрали б мати дітей, якби могли. А сама ідея чайлдфрі у тому, що ти маєш усі можливості, але не хочеш мати дітей.
Небажання приводити ще одну людину у світ та відсутність гарантій
Певною мірою ці страхи можна описати так: “А що якщо?”. А що якщо моя дитина виросте поганою людиною? А що якщо з нею щось станеться? А що якщо ми не впораємось? А що якщо моя дитина буде страждати чи буде нещасною?
Багато зі страхів перед материнством та батьківством можна окреслити так: краще горобець у руках, ніж журавель у небі. Страх невідомого — зрозумілий, але чи варто будувати свої плани на життя відштовхуючись від нього?
Добра новина у тому, що зі страхами можна (і треба) працювати. Окрім того, до проблем можна, в міру можливостей, підготуватись, а також проблеми можна вирішити, якщо вони виникнуть.
Загалом я помітила, що багато прибічників ідеї чайлдфрі мають досить негативне сприйняття світу, людей та себе. Присутній деякий фаталізм в уявленні того, як може виглядати їх життя. Ігноруються позитивні аспекти сімʼї, відсутня віра у те, що можна побудувати щось прекрасне, навіть якщо це складно.
Це також про певну невпевненість у собі, у власних силах.
Зрозуміло, що у більшості з нас дитинство було не ідеальним, у декого його взагалі не було. Може скластись уявлення, що по-іншому і бути не може. До того ж масштаб відповідальності, разом із нестабільністю навколо приносить безліч сумнівів щодо успішності ідеї сімʼї.
Так, хороша сімʼя не складеться сама собою. Саме собою стаються зазвичай лише погані речі. Хороші ж потребують зусиль, розуму та мудрості. Але якщо є така ціль, і є рішучість — то все вийде! Неможливо бути ідеальними батьками, але бути хорошими батьками не так вже й складно.
Ми не можемо контролювати все, що станеться, але ми можемо зробити все можливе від нас
Нелюбов до дітей (чайлдхейт)
Дана категорія чайлдфрі — це люди, яких відверто дратують діти і все, що з ними повʼязано. Навіть більше, діти прикликають у них агресію.
Я вам тут не поможу. Бог закликає нас любити людей, а особливо це стосується дітей (Євангеліє від Марка 10:13-16). В християнському розумінні є неможливим любити Бога і при цьому не любити людей (Перше Послання Івана 4:19).
З точки зору психічного здоровʼя — то тут точно треба до психотерапевта, якщо не до психіатра. І це я пишу з найкращими побажаннями. Всі ми родом з дитинства. Наше життя не є більш важливим чи цінним, лише тому, що пройшов певний час і ми тепер дорослі.
Навіть якщо нам не дали достатньо любові в дитинстві, то навіть тоді, коли ми були розміром як рисове зернятко чи ходили пішки під стіл, ми були важливими для Бога.
Власний досвід
Хоча я ніколи не вважала себе чайлдфрі, думки про власних дітей викликали у мене схожі заперечення, що їх висловлюють свідомо бездітні. В мене було безліч страхів, які я долала на шляху до материнства.
Я вийшла заміж у 20, із самого початку ми домовились, що у нас будуть діти, але пізніше… А народивши першу дитину у 27, можу сказати, що не такі страшні діти, як їх малюють. Більше про це буде в інших дописах!
Висновок
Рішення мати дітей чи бути чайлдфрі є одним із найважливіших у нашому житті. Тому важливо приймати його якомога більш свідомо, розуміючи наслідки. Але не варто піддаватись страхам та незбалансовано негативному уявленню про сімʼю, що я і хотіла донести даним дописом.
Декілька думок на останок
Діти не мають робити нас щасливими, але також діти й не роблять нас нещасними. Наше щастя — це наша відповідальність.
Діти — це стосунки. Стосунки — це складно. Стосунки — це прекрасно.
Діти не мають нести тягар відповідальності, будучи нашим сенсом життя. Також ми не маємо сприймати дітей, лише як тягар.
Діти — не проблеми. Діти — не рішення проблем.
Діти — це складно. Діти — це епічно.
