Материнство та токсична продуктивність: 7 причин та що з цим робити?

Токсична продуктивність — це прагнення відчувати постійну зайнятість, оптимізувати кожну мить життя, а також відчуття тривожності та провини за недостатню кількість виконаної роботи.

Зазвичай говорять про токсичну продуктивність на роботі, коли працівник доводить себе до вигоряння через завищені очікування та страх розчарувати інших. Але це поняття можна застосувати й до материнства.

Якщо ви, орієнтовані на результат, бажаєте постійно вдосконалюватись та досягати успіху, то я маю дечим з вами поділитись. Але насамперед я пишу це для себе.

Чому я вирішила писати про токсичну продуктивність?

Моя планка є надзвичайно високою. Принаймні так мені кажуть інші. Для мене ж — це є базовий рівень і те, що є нижчим мені важко якось позитивно оцінити. Якщо я дотягую до цієї планки, то можу дозволити собі трохи відпочити зі спокійною совістю. Хоча кого я обманюю?

Якщо я досягаю своєї мети — то можу просто легенько посміхнутись собі в голові і йти гарувати далі. Моя тривожність буде просто на трохи меншому рівні на певний час.

Через це часто страждають стосунки з людьми, шлюб. В першу чергу від цього страждаю я. Та з появою дитини до цього додався ще один елемент. 

Я не хочу, аби моя дитина росла з дратівливою мамою, яка постійно кудись біжить і щось робить, не залишаючи часу та енергії на головне. А як виділити що є головним?

Тест на визначення пріоритетів

Є гарна вправа щодо прийняття рішень у житті: уявити себе через 5 років та подумати яке значення буде мати та чи інша річ. Можна ще драматизувати: уявити себе на смертному ложі. 

Чи буду я згадувати як за один день я збігала на базар, наварила їсти, прибрала всю хату, зробила вправи, прийняла гостей, полила квіти й ще виконала 100500 речей зі списку нагальних справ? Чи скорше згадаю особливі моменти з сімʼєю?

Або чи буду шкодувати, що не працювала більше? Скорше навпаки: шкодуватиму, що метушилась, розмінюючи молодість на «ловлення вітру».

Навряд я шкодуватиму про прогулянки з сином, те, що веселила його та цьомала його солоденькі щічки. Сумніваюсь, що картатиму себе, що приділила йому забагато уваги та часу, доклала зусиль для його розвитку та добробуту.

Як швидко ростуть діти…

Ніщо так наочно не показує плин часу, як діти. Дитина не дає забути, що кожен наш день — неповторний та скороминучий. Одяг, який так швидко стає маленьким, поведінка, що постійно змінюється… Усвідомлення того, що він чи вона більше ніколи не будуть такими маленькими як вчора.

Я чула цитату він англомовних блогерів, яку можна перекласти так:

Дні довгі, але роки короткі.

Ці слова говорять, що попри те, що материнство є важким, особливо на початку, час летить дуже швидко і ці моменти вже не повернути.

Можна тут згадати і цитату, яку приписують Соломону:

І це мине.

Ці труднощі не назавжди. Але цей час з дитиною теж не назавжди.

Можливо це не дуже продуктивно, але деколи я згадую минулі часи, і лише озираючись назад можу оцінити, що в мене було тоді і немає тепер. Тоді це здавалось чимось постійним, але насправді таким не було. І війна напевно показала це найбільш разюче.

Але ті часи пройшли і їх не повернути, у мене є лише теперішнє. Тому я стараюсь зупинятись і просто ловити цей момент, смакувати його, уявляючи як за декілька років все зміниться і я буду озиратись вже на цей час.

І дивлячись назад, я хочу усвідомлювати, що не проґавила ці чарівні миті, а була присутня в моменті, насолодилась ними і цінувала що мала вже тоді. Тому боюсь, що моя токсична продуктивність стоїть цьому на заваді.

До цієї теми в голові у мене крутилась оця пісня Онуки, що мені асоціюється з дитинством, минущими моментами щастя та швидким плином часу.

Материнство — важка праця

Так, материнство то не лише квіточки. Є багато обʼєктивних причин для відчуття невдоволення своїм становищем як матері. Це і втома, і вимушена постійна зміна рутини, і брак сну, перевантаження… Загалом — це ті труднощі, які приносить материнство, на які ми мало можемо повпливати.

Але ми можемо повпливати на своє ставлення. Ми можемо накладати на себе непідйомний вантаж власних нереалістичних очікувань, лише ускладнюючи собі життя, яке і так має достатньо турбот. А можемо віднестись до себе з добротою та співчуттям, наповнюючи цей період особливим змістом.

Тож чому я часто не можу спокійно насолоджуватись цим сезоном життя? Чому заганяю себе нереалістичними очікуваннями? Обдумавши це, я виділила декілька наступних причин.

Причини токсичної продуктивності у материнстві

1. Ідентифікація з роботою

Якщо моє відчуття власної цінності залежить від того, де, як та скільки я працюю, та скільки заробляю, то декретна відпустка може завдати сильного удару по самооцінці. Так, робота є важливим елементом життя та реалізації, але не варто на цьому будувати свою ідентичність.

Варто подумати: а хто я, окрім своєї професії? 

Якщо ти християнка — то твоя ідентичність є у тому, що ти Божа дитина і цей статус є незмінним у всіх життєвих обставинах. Тобі не треба бігти, комусь щось доказувати, стрибати вище голови.

І якщо знову згадати царя Соломона, то він писав:

2. Втрачені можливості

Життя така штука, що ми не можемо встигати все. У будь-який момент часу чи робимо щось одне і не робимо усього решту. В економіці це називається альтернативна вартість (opportunity cost).

Принцип альтернативної вартості говорить про те, що те, що ми робимо має більшу ціну, ніж ми звикли сприймати. Наприклад, навчання в університеті навіть на бюджеті не є безплатним для вас. Ви «заплатили» ті гроші, які могли б заробити, якби замість цього пішли на роботу. А це як мінімум 80 500 грн за рік (рахуючи мінімальну зарплату за 2023 в Україні).

Але можна застосувати цей принцип не лише до грошей. Наприклад, обираючи присвятити свою молодість карʼєрі, втрачається можливість будувати сімʼю.

Мудрим рішенням тут буде просто прийняти той факт, що у житті ми постійно щось обираємо і чимось жертвуємо. Так, материнство закриває одні двері, але відкриває інші. Як і кожен наш вибір у житті.

Трохи більше я писала про це у статті про чайлдфрі.

3. Відкладений результат

Так, мама робить найвагоміший вплив на життя дітей, але результати цієї колосальної роботи важко оцінити. Немає показників КРІ для матерів, ніхто не поставить вам оцінку (якщо ви не учасниця «Супермами»)… Та й мамою не перестаєш бути навіть коли діти виростають. Це безстроковий проєкт.

Тому варто цінувати теперішнє, визнавати свої здобутки, пригадувати за що себе можна похвалити вже сьогодні. 

Деколи, коли відчуваю що «нічого» не зробила за весь день, я сідаю та роблю перелік усіх виконаних справ. І тоді я з подивом усвідомлюю, що насправді я за цей день зробила багато корисного. І за це можу собі похвалити.

4. Синдром самозванця

Не знаю як там інші жіночки (з дитиною мене так стали називати частіше), але я по відчуттях не сильно відрізняюсь від себе у 18, наприклад. Звісно, за 10 років багато чого змінилось, але чи я вже точно-точно по-справжньому доросла?

Піклуватись про дитину — це найсерйозніша, найбільш відповідальна робота, яка в мене була. Хто може дати мені сертифікат, що покаже, що я достатньо кваліфікована мама?

Бути мамою (вперше) — це навіть не знати, чого ти ще не знаєш. Я така людина, що хоче знати все-все-все про те, що мене цікавить. Тому я і закінчила семінарію, бо мене цікавила моя віра.

І попри те, що я стараюсь дізнатись усі останні доказові стандарти мамства, майже щодня я відкриваю нові речі, що я роблю не так. Це гарно підводить до наступного пункту…

5. Гординя

А я не звикла робити помилки. Я звикла керуватись найкращими практиками та вчитись на помилках інших. А тут неможливо не помилятись. І це бʼє по твоєму его. І тут не вийде кинути це зайняття, як інші, які не вдавались легко. 

Материнство оголює нашу обмеженість, неідеальність. Ми не можемо всього передбачити, до всього підготуватись, завжди правильно зреагувати. Це постійний ризик невдачі. Особливо якщо стандарт — це ідеал…

6. Перфекціонізм

Думаю вже всім зрозуміло, що материнство не може бути ідеальним і від прагнення до цього потягує якоюсь маніакальністю та тоталітаризмом. І навіть якщо відкинути очікування ідеальності до себе як до матері, то як щодо того, щоб інші сфери залишались на такому ж високому рівні, як і до дитини? 

Такий самий рівень чистоти в хаті, таке саме число на вагах та завжди хороший настрій. Хіба це завеликі очікування, при тому, що тепер у тебе ще одна фул-тайм робота? (Підказка: так).

7. Брак зворотного звʼязку

Як від дитини, особливо на перших порах, так і від дорослих.

Звісно, для дитини ти весь світ, але вона тобі про це сказати не може. Та й якщо у нас є уявлення про дітей, ніби вони нічого не розуміють і що наша праця зараз на них не впливає, бо діти не памʼятатимуть цей час, то це ще більш демотивує. 

Насправді перші 3 роки життя дитини є найважливішими у її формуванні, навіть якщо вона їх не памʼятатиме. До того ж цей час памʼятатимете ви.

Мене дуже підбадьорюють слова підтримки чоловіка, який розказує мені чому я чудова мама. Якщо вам бракує таких слів, скажіть близьким людям, що вам важливо їх чути.

8. Знецінення суспільством

На жаль, у нашому суспільстві материнству не надається потрібної уваги. Знецінюється образ матері, її зусилля та робота. А до жінок, які вважають сімʼю та дітей своїм покликанням, взагалі ставляться з презирством. А діти вважаються скорше тягарем, ніж благословінням. Про це я більше писала тут.

Жінка ж має реалізовуватись. А всі знають, що це можливо лише завдяки карʼєрі. Чи насправді ні?

Чому ми як суспільство погодились вважати людей, що прагнуть «простого людського щастя» якимись наївними дурниками? Цинізм взяв гору над ідеалами, прагненням добра та людяності.

Хороша новина у тому, що ми самі, усвідомлюючи наскільки важливу роботу робимо, як матері, можемо перемінити своє мислення та стати від цього спокійнішими. А також ми можемо підтримати інших. Тож як це зробити? Ось що я зрозуміла для себе.

Антидот до токсичної продуктивності у материнстві

Можна постійно кудись бігти, знаходити заспокоєння у постійній зайнятості. Але краще зупинитись та запитати себе: куди я біжу? На мою думку, декілька кроків у правильному напрямку є кращими, ніж пробігти велику відстань в нікуди: без мети, цілі та результату.

У християнстві є таке поняття як освячення. Я зрозуміла, що це як відновлення Божого образу в людині Самим Богом, коли людина обирає слідувати за Ним. 

Це та робота по зміні ідентичності, характеру, думок та дій, яка триває все життя (а хтось каже, що і вічність), яка повертає людину до Божого задуму. Це приносить не лише глибинний мир та щастя, але й дозволяє людині поширювати добрий Божий задум на всі сфери життя: стосунки з собою, людьми, природою, суспільством… 

Це формується завдяки прийняттю правильних рішень, але й правильні рішення породжуються цілісним життям. Тобто таке собі «чеснотне коло» — протилежність порочному колу.

Тому я почала думати: «діти, вони сприятимуть розвитку мого характеру, особистості?» Зрозумійте мене правильно, я тут не про те, що бажання самовдосконалюватись стало причиною мати дітей. 

Але питання — чи ці тимчасові обмеження та дискомфорти, нова велика відповідальність та постійне набуття нових навичок у материнстві — це перешкода моїй реалізації та особистісному зросту, чи може навпаки — найбільший його каталізатор? 

Цікаво про це написано у книзі “4000 тижнів: тайм-менеджмент для смертних”.

Не знаю, чи ви помічали те саме, але часто люди в яких народжуються діти, починають дивитись далі свого носа, облагороджуються, виходять на новий рівень існування, так би мовити. Вони стають кращими версіями себе, а це завжди болючий процес. В зоні комфорту ми деградуємо, а поза нею — ростемо. А батьківство — то така зона росту, в якій ти 24\7, що і лякає і надихає…

Тобто цей обмежений час, який ми маємо присвячувати найважливішій роботі, яку тільки можна уявити, не лише приносить вагоміший вклад у майбутнє, суспільство та історію загалом, але й трансформує нас у щось нове.

Ніхто не казав, що це легко. Але ж наскільки це прекрасно!! 

Вам також може бути цікаво:

• 
  Чайлдфрі: альтернатива традиційній сімʼї чи втеча від відповідальності? (ЛОНГРІД)
• 
  Незапланована вагітність може бути благословінням?
• 
  Материнство та токсична продуктивність: 7 причин та що з цим робити?