4000 тижнів. Тайм-менеджмент для смертних — огляд книги

Книгу “4000 тижнів” я придбала, ще тоді, коли отримала кошти ЄПідтримка після вакцинації проти коронавірусу. Але понад три роки вона стояла на книжковій полиці та чекала свого часу.

Колись в гостях у одного знайомого я побачила листок А4, який висів у нього над ліжком. На ньому були надруковані кружечки, деякі з який були затушовані олівцем. Він пояснив нам, що кожен кружечок позначає місяць життя, якщо вважати, що проживеш 90 років. Тобто всього 1080 місяців.

Той хлопець сказав, що такий своєрідний календар дозволяє йому памʼятати про свою смертність та мудро керувати власним часом. 

Схожу ідею пропонує книга «4000 тижнів». Лише автор дає більш реалістичний прогноз, згідно з яким, людина в середньому проживає 76.6 років (тобто 4000 тижнів). І якщо вам стало цікаво, то так, подібні календарі існують і у форматі тижнів.

Усвідомлення смертності: у нас 4000 тижнів

Для початку автор пропонує поглянути правді у вічі та усвідомити, що ми усі смертні. Наш час на землі обмежений. І як би ми не старались його оптимізувати, у нас не стане більше часу. У добі і далі буде 24 години, а у році 365(6) днів.

Тому замість того, аби намагатись встигнути усе і очікувати від себе неможливого, потрібно свідомо обирати те, що ми встигнемо, а що ні. Час обмежений, а значить ми можемо встигнути лише обмежену кількість справ. Це ніби дуже банальна думка, але як часто ми очікуємо, що у нас на все буде час?

Вічне життя на заваді життя теперішнього?

Тут автор наводить трохи недолугий, на мою думку, приклад, ніби віра у вічне життя створює у віруючих людей ілюзію того, що вони все можуть встигнути. А також, що сама перспектива вічного життя виглядає нудно і гнітюче. 

Я б сказала, що якраз навпаки. По-перше, те, що ми підсвідомо очікуємо, що житимемо вічно, натякає на те, що ми були створені саме для такого життя. До того ж, рай, який змальовує популярна культура, дуже далекий від того, що змальовує Біблія. 

Вічне життя, що його пропонує нам Бог — це життя в оновленому тілі на оновленій землі, з відновленим суспільством. Окрім того, що це буде життя у явній присутності Бога, це буде життя, де кожен зможе досягати свого найвищого потенціалу. І не лише по окремості, але й разом. Це тема для окремого обговорення, але вирішила згадати про це, раз автор зачепив цю тему.

Матриця Ейзенхауера

Згадується у книзі і матриця Ейзенхауера. Це така система для планування справ, у якій вони діляться на чотири категорії відповідно до їх терміновості та важливості. Таку матрицю використовують при проєктному менеджменті та плануванні роботи.

Ціллю при використанні матриці Ейзенхауера має бути те, щоб найбільше завдань лишалось у комірці «Важливе нетермінове». Тобто розібратись із важливим терміновим, делегувати неважливе термінове і максимально усунути неважливе і нетермінове.

Але також її можна застосовувати до планування життя загалом. У такому випадку, важливі, але не термінові справи — це все те, що наповнює життя змістом. Це час із рідними, саморозвиток, духовність. Це те, про що ми згадуватимемо на смертному ложі і жалкуватимемо, що не приділили цьому більше часу. 

Одним словом: потрібно проактивно підходити до планування власного життя, закладаючи у ньому час для важливих речей. Інакше увесь вільний час заполонить беззмістовна метушня.

Пастка зручності

Автор показує як те, що покликане зробити наше життя зручнішим, насправді робить нас нещаснішими. Бо часто, коли ми женемось за комфортом та швидкістю, ми втрачаємо набагато більше, ніж здобуваємо. Ми з подивом виявляємо, що той, час який ми зберегли, використовуємо не на змістовні речі, а на те, аби отримати ще більше легкого комфорту. Але це не приносить нам задоволення.

Наша увага і час стали цінним ресурсом. Завдяки цьому соцмережі є безкоштовними, а тим не менш, приносять захмарні прибутки. Їх ціль — якнайдовше заполонити нашу увагу, щоби ми побачили якомога більше реклами, за яку вони і отримують гроші.

Над цими інструментами працюють одні із найрозумніших людей у світі. Якщо ви не візьмете під контроль свій час та увагу, їх у вас заберуть, точніше ви віддасте їх з власної волі.

Мудрість простого життя

Якось роблячи саме це, гортаючи стрічку YouTube Shorts (це десь те саме, що і TikTok), я натрапила на відео однієї африканки, яка працює моделлю на показах відомих брендів і розказує про життя моделі, але разом із тим показує побут у селі в Уганді, звідки вона родом.

Вона багато говорить про важливість спільноти, взаємопідтримки та часу, який виділяється для спільних справ та роботи. Такі прості речі, як фізична праця та тісне спілкування насправді здатні дати нам відчуття сенсу і щастя, а відсутність цього, навіть у комфорті, призводить до багатьох психологічних проблем. 

Принагідно згадаю одну африканську приказку:

Хочеш йти швидко — йди сам.
Хочеш йти далеко — йди з кимось.

Та сучасна культура миттєвого задоволення, ефективності та самореалізації, як найвищої цінності, штовхає нас до того, аби відкидати усе, що нас сповільнює та вимагає додаткових зусиль та відповідальності.

Частково я говорила про це у статті про чайлдфрі. Люди відкидають великі змістовні елементи життя, як от сімʼю, спільноту, дітей, а натомість не усвідомлюють, чого себе позбавляють.

Зокрема, як далі веде автор, це також трапляється через те, що ми боїмось потерпіти поразку. Кинувши зусилля на те, аби досягати важливих цілей, ми боїмося зіштовхнутися із власною обмеженістю та некомпетентністю.

Але також це може бути страх зіштовхнутись із реальністю. Потрібно змиритися з дискомфортом, неідеальністю та обмеженістю, які характеризують реальний світ, на відміну від світу фантазій, у який ми любимо поринати натомість. Тільки тоді ми зможемо змінювати себе та світ.

Ілюзія контролю

Далі автор приводить ще одну очевидну істину, яку ми часто схильні забувати: ми не можемо ані передбачити майбутнього, ані контролювати його. Відкинувши ілюзії щодо цього, ми можемо стати спокійнішими і бути більш присутні у моменті.

До того ж, віра у те, що ми владні над часом, змушує нас ставитись до нього як до ресурсу, який потрібно використати якомога ефективніше. І це призводить до одержимості продуктивністю та почуття провини за згаяний час.

Ми приносимо теперішнє у жертву, щоби десь у майбутньому можна було б пожити.  Такої помилки припускаються багато батьків, вкладаючи все «у майбутнє» дитини, забуваючи просто бути із нею в моменті.

Та “майбутнє” ніколи не настає, бо кожна наступна секунда стає нашим теперішнім. Коли ми намагаємось встигнути все, то по-справжньому не встигаємо нічого.

“Жити у моменті” – не вирішення

Та автор й далі поглиблює проблему: намагання «жити в моменті» — це ще один спосіб контролювати час, витиснути з нього якнайбільше. А ми вже вияснили, що час контролювати неможливо.

Бо чим більше ми хочемо наповнити життя яскравими переживаннями, та цінувати кожен момент, тим більше ми бачимо, що не спроможні цього робити і це навіює іще більшу тривожність. І чим більше ми маємо, тим більше ми усвідомлюємо те, чого ще не маємо і це краще наше щастя.

Чому ми не можемо відпочити?

Автор книги показує, що ми не вміємо відпочивати, та ми і саме про це знаємо. Але ж чому? Зокрема це тому, що наші графіки дуже важко синхронізувати, а відпочивати по-справжньому найкраще, коли інші також не працюють.

І це не лише тому, що таким чином ми маємо змогу провести час із тими, хто для нас дорогий, але й тому що це дає нам “дозвіл” розслабитись.

Зокрема тому автор жалкує про те, що відійшли у минуле релігійні заборони працювати, коли всі поголовно мали відпочивати та святкувати. Так, як, наприклад, це ще досі практикують євреї на шабат. 

Ми можемо радіти, що часи публічного осуду від того, що “Сьогодні робити – то гріх!”, відійшли у минуле, але нам треба визнати, що нам буває просто необхідно, щоб нас змусили зупинитись і відпочити.

Декількома розділами далі, автор знову повторює схожу думку: навіть якщо ми маємо багато часу та свободи, але не можемо розділити їх з іншими, то це не принесе нам щастя та справжнього задоволення.

І навпаки, аби відчути приналежність до спільноти, будувати міцні стосунки та сімʼю, необхідно віддати частину своєї свободи та часу іншим, підкорившись спільним графікам, роблячи їх своїми.

Яке це все має значення?

Та автор закінчує книгу тим, що у космічному масштабі наші життя мають дуже мізерну вагу. Та ця думка має зворотню сторону: якщо всі наші справи «мізерні», то те, що ми вважаємо неважливим, насправді може мати ту саму вагу, що й те, за що ми найбільше турбуємось.

Коли ми забираємо з себе очікування, що маємо досягти висот і бути людьми великого значення, коли розуміємо, що світ не зациклений на нас, то можемо відчути полегшення і жити простіше і повніше.

Якщо ми зрозуміємо, що ніколи не позбавимось проблем та справ, що забиратимуть у нас час, то навіть при цьому будемо відчувати спокій, бо приймемо факт нашої обмеженості та неспроможності встигати все.

Автор поділяє розуміння, що світ котиться у прірву, навіть той погляд, що апокаліпсис уже тут (насправді дії книги Одкровення про наш час, і я маю на увазі про час після воскресіння Христа, але то тема на інший час). Це він до того, що не варто чекати чогось страшного, світ і так уже достатньо жахливий. І якщо прийняти цей факт, то можна щось зробити.

Що ж можна зробити?

У самому кінці книги, як один із додатків, автор надає декілька власних висновків та порад щодо того, що нам все-таки варто робити зі своїм життям:

• Роби наступну правильну (найпотрібнішу) річ, особливо коли сумніваєшся.
• Плануй роботу і обмежуй її обсяги, щоб встигати потрібне та якісно відпочивати.
• Розставляй пріоритети, усвідомлюючи власну обмеженість, щоб наповнити життя змістом.
• Тримай фокус на найважливішому
• Роби добро без роздумів.

А до чого тут Бог?

Попри те, що автор книги багато посилається на релігійні ідеї, видно що він є скорше матеріалістом, аніж тим, хто вірить у духовну складову цього світу. У своїх екзистенційних пошуках він відкидає надію на Бога, чого не варто робити (хіба лише аби зробити своє життя ще нестерпнішим). 

Так, помилкою буде сподіватись, що Бог робитиме все за нашими очікуваннями та забаганками, але все ж, Він нас любить. І навіть якщо в масштабі Всесвіту ми мізерні, Бог виявляє до нас Свою турботу.

Чи не за два гроші продаються п’ять горобців? Та жодного з них Бог не забуде. Господь навіть знає скільки волосся на головах ваших! То ж не бійтеся — ви значно важливіші, ніж зграя горобців».

Євангеліє від Луки 12:6-7

Може виглядати, що наші життя не мають особливого значення чи змісту, особливо у масштабах протяжності часу та величини Всесвіту, але Бог так не вважає. Хочете дізнатись про це трішки більше? Тисніть сюди.

Висновок

“4000 тижнів. Тайм-менеджмент для смертних” Олівера Беркмана є однією із тих книг, які захоплюють зненацька та змушують глобально замислитись над своїм життям. Автор критично підходить до сучасної гонитви за успіхом та продуктивністю, а натомість пропонує заново віднайти таке ставлення до часу, яке служитиме нашим цінностям та зберігатиме психічне здоровʼя.

Книга однозначно вартує, аби ви її прочитали. Автор не є християнином, але він все ж відкрив для себе деякі вічні істини, які можна застосувати до життя не залежно від світогляду. Лише потрібно памʼятати, що без власного осмислення та застосування, вона не принесе жодної користі, але це стосується і будь-якої іншої книги.