[{"content":"Дослідження християнства та того, як віра застосовується в реальному житті. Роздуми про біблійні історії з урахуванням оригінального контексту, а також реалій сьогодення.\n","date":"16.06.2026","externalUrl":null,"permalink":"/categories/%D0%B2%D1%96%D1%80%D0%B0/","section":"Категорії","summary":"Дослідження християнства та того, як віра застосовується в реальному житті. Роздуми про біблійні історії з урахуванням оригінального контексту, а також реалій сьогодення.\n","title":"Віра","type":"categories"},{"content":"Дисклеймер: я не є лікарем, ані спеціалістом із психічного здоровʼя, я тут ділюсь лише власним субʼєктивним досвідом.\nТут є список гарячих ліній, куди можна звернутись за безкоштовною психологічною консультацією.\nЯкщо вас турбують проблеми з ментальним здоровʼям, ви також можете звернутись до сімейного лікаря, який дасть скерування до центру психічного здоровʼя за безоплатною допомогою.\nНастав час зробити свій камінг-аут. У мене депресивно-тривожний розлад і останній рік був найтяжчим у моєму житті.\nЯ сідаю вже вкотре писати про свій досвід життя з депресією і мені дається це дуже важко. Та я вірю, що маю написати цей допис, адже він може бути корисним іншим.\nНа даний момент (червень 2026) я досі у процесі одужання і не знаю, ким я буду, коли виросту, але я мала чітке розуміння, що мушу почати з того, аби написати цей допис.\nДовгий час я не сідала тут нічого писати з двох причин:\nЧерез депресію мені стало дуже важко мислити та аналізувати, я не могла і скласти двох речень докупи. Я ніби дуже сильно отупіла. Я не відчувала, що маю моральне право, аби мене читали, адже моє життя розсипається\u0026hellip; Що доброго я можу написати? Тож настав час мені хвалитись моїми немочами.\nНасамперед я хочу показати людям, які проходять, або проходили те саме, що ви не самі. І що допомога існує, вихід є і насправді може бути краще!\nТакож я пишу це для того, аби трохи розвіяти стигму навколо депресії у християн. Бо на мою думку, саме відчуття сорому спричиняє те, що люди мовчать, приховують депресію і не звертаються по допомогу.\nЯ хочу написати про свій досвід, що мені допомогло і не допомогло, про лікування антидепресантами та чого мене навчила моя депресія. І ще докину дрібку цитат із \u0026ldquo;Зоряних воєн\u0026rdquo;, вирваних з контексту, і пару з \u0026ldquo;Володаря перснів\u0026rdquo; (у контексті), бо чомусь саме ці цитати випливали у мене в голові.\nЩо таке депресія на хлопський розум? # Перше, що було важливим для мене – це зрозуміти, що депресія не є хворобою у звичайному сенсі слова. Це скорше стан організму, стан психіки, що виникає через обставини і пережиття цих обставин як таких, які не можливо змінити та подолати.\nТобто тіло та розум сприймають життя як те, з цим неможливо, а тому і непотрібно впоратись. Ти ніби здаєшся, впадаєш у ступор і все це посилюється, чим більше ти намагаєшся з цим боротись – ти просто вибиваєшся із сил.\nТи думаєш: якщо тут я прикладу більше зусиль, або тут буду більше старатись, або почну робити ще оце, або або або… Але нічого не допомагає.\nТи не знаєш як це змінити, а всі спроби лише доводять тобі, що це марно.\nТи ненавидиш свою безпорадність і цей стан, ненавидиш, що не можеш його змінити, починаєш ненавидіти і себе. Ти намагаєшся лупцювати себе, як подихаючу кобилу в надії, що це змотивує тебе зробити те, що потрібно, але в тебе просто немає сил.\nУсі новини, уся несправедливість, брак розуміння перспектив, горювання – стають сильнішими за здатність їх опрацювати.\nКороль Теоден: \u0026quot;Стільки смертей\u0026hellip; Що люди можуть зробити проти цієї безрозсудної ненависті?\u0026quot; Саме так і працює депресія: ти не можеш впоратись з болем, тому блокуєш ті емоції. Але головна каверза у тому, що так як ми не можемо вибірково скинути жир з конкретних зон на тілі, ми не можемо вибірково вимикати емоції. Вимикаються УСІ емоції. Зникають УСІ кольори.\nТак, ти не відчуваєш болю, бо не відчуваєш нічого. Ти починаєш помирати всередині.\nМій таймлайн — що призвело до депресії? # Все так добре починалось\u0026hellip; # З 14 жовтня 2024 року я пішла на роботу своєї мрії. Якимось загадковим чином я почала стажування на виконавчого директора ГО \u0026ldquo;Лярш-Ковчег\u0026rdquo;.\nТа \u0026ldquo;Лярш-Ковчег\u0026rdquo; – це вам не просто вам якась там ГО-шка. Це християнська екуменічна (читай – греко-католицька) спільнота, у якій люди з інтелектуальною інвалідністю і без неї проводять час у спілкуванні, праці та духовному зрості.\nМоє богослівʼя дозволяє мені стверджувати, що це філіал Божого Царства на землі. Я ніде не бачила такого явного вираження Божої любові, як у \u0026ldquo;Лярші\u0026rdquo;.\nМоя роль у спільноті звучала як Провідник. По факту – пастор. Тому вірте чи не вірте, я була пастором-євангельською християнкою греко-католицької спільноти. Істинно шляхи Божі несповідимі.\nЯ досі не можу зрозуміти що це було і для чого, чи то справді була Божа воля чи я і люди навколо мене були делулу? Схиляюсь, що скорше за все – і те й інше.\nМені здавалось що Бог вів мене до цього моменту, людям навколо здавалось, що Бог покликав мене до них. Можливо ми хотіли сприймати бажане за дійсне?\nАле це я забігаю наперед.\nОбі-Ван: \u0026quot;Зачекайте-но. Як так сталось? Ми розумніші за це.\u0026quot; Енакін: \u0026quot;Виходить, що ні\u0026quot; Садочок # Початок мого стажування ознаменував початок садочка для мого сина. Він почав ходити до приватного садка на пів дня. Це була велика зміна для нас усіх, хоча садочок сину сподобався.\nАле як із кожним садочком, у комплекті йдуть болячки, і ох як багато їх було\u0026hellip;\nХвороби # 18 жовтня рентген показав синусит і мені виписали антибіотик\u0026hellip; Такий собі початок роботи\u0026hellip;\nНа початку грудня знову синусит і знову антибіотик\u0026hellip; Більшість днів хвороби я проводжу на ногах, беручи лікарняні лише коли хворіє малий.\nБатьки знають, що перший рік садочка – це хвороби нон-стоп, і ми також не уникнули цієї участі.\nУсередині січня 2025 мені офіційно передають обовʼязки Провідника, а вже в кінці січня мого чоловіка раптово мобілізовують.\nПочаток кінця # Уважний читач уже зміг помітити, що я була делулу (простою мовою – не могла обʼєктивно оцінювати мої можливості). Але тепер у кожного відпаде всякий сумнів.\nСталось те, чого я боялася як менеджер. Робота стала для мене значити набагато більше, ніж робота.\nЯ настільки боялась лишитись сама, втратити ту підтримку, яку я мала, ходячи до офісу щодня, будучи оточеною одними з найкращих людей, яких мені довелось знати, що не змогла сказати: \u0026ldquo;Вибачте, але мені час піти\u0026rdquo;.\nЯ боялась порушити свою обіцянку, свій 4-річний мандат, зрадити тих, хто довірили мені\u0026hellip;\nЗ іншого боку, я настільки виснажувалась, без можливості і надії на відпочинок\u0026hellip; Виховання сина, управлінська фул-тайм робота, відповідальність за побут – усе це в один момент опинилось суто на мені.\nЯ мала мінімальну підтримку від інших, у чому звинувачувала себе, бо не змогла ні організувати підтримку, ні попросити про неї.\nУ мене почались сильні проблеми зі сном, постійні мігрені, на додачу до хвороб, але я продовжувала витискати із себе все більше, сподіваючись, що скоро стане краще.\nЯ не бачила виходу – я не можу лишити роботу, бо з одного боку не відчуваю, що маю право зрадити інших таким чином (і боюся лишитись сама у цей час), і не можу продовжувати, бо починаю буквально помирати.\nНа щастя, на вихід мені показали. Єдине що – той спосіб у який це зробили, лишив мене зраненою, спантеличеною та зневіреною. Та я не хочу про це писати.\nГраф Дуку: \u0026quot;Подвійна гордість – вдвічі більше падіння.\u0026quot; Звільнення # То був початок травня. Після звільнення я відчувала полегшення, навіть приплив сил. Та потім прийшло горювання, коли я достатньо часу лишилась наодинці.\nЯ думала, що просто дуже сильно втомилась, вигоріла і мені треба відпочити. Але насправді мені треба було прийняти факт, що мої опори почали сипатись одна за одною.\nКоли забрали чоловіка, це ніби мені підставили підножку і я впала на коліна, але продовжувала повзти.\nКоли мене звільнили, то ніби з-під мене висмикнули килим, і я впала носом у землю. Я спочатку подумала: \u0026ldquo;О, можна тепер полежати\u0026rdquo;. Але потім зрозуміла, що вже не маю сил підвестися.\nНе помагало й те, що єдине повідомлення, що я отримала від колишніх колег було зловтішання однієї не дуже добре людини.\nВзагалі, чим більше я думала, тим більше винила себе. Мене відкинуло далеко назад у те дитинство, де я почувала всепоглинаючу самотність та неадекватність.\nУсі роки моєї психологічної роботи над травмами, закріплення переконань про те, що я гідна любові та доброго ставлення, що є люди, яким я небайдужа, просто вилетіли у вікно.\nЯ і надалі знала всі правильні відповіді, але я перестала в них вірити, адже моє життя ніби доводило мені протилежне\u0026hellip; Я розуміла, що падаю у яму, що мене ніби поглинає сарлак.\nБоба Фетт падає в сарлакову яму Зараз я пишу ці рядки зі сльозами на очах, бо я дуже сумую за \u0026ldquo;Ляршем\u0026rdquo;. Та мені настільки боляче і настільки соромно, що я не відчуваю права знову наблизитись туди. Можна сказати, що я боюсь.\nТам лишилась частина моєї душі і я горюю.\nЗараз я бачу, що була несповна розуму, але тоді мені здавалось, що я увійшла в своє покликання. Усе навколо, здавалось, підтверджувало це. Або просто так мені хотілось думати.\nЗ одного боку я бачила, що обʼєктивно все склалось найкращим чином, але я почувалась розгубленою і розбитою.\nБез іронії та перебільшень, я почувалась отак:\nПривіт, депресія! Що було у мене в голові? # Тут я описала у загальних рисах, якими думками була наповнена моя голова.\nПерший час я вирішила, що мені потрібно відпочити. Я намагалась це робити як вмію, але зараз бачу, що я почала тоді ізолюватись.\nВідчувалось, що мою психіку скинули до заводських налаштувань. Я впала \u0026ldquo;із князі в грязі\u0026rdquo;.\nНасправді, я знову втратила довіру до людей та світу, а найбільше – втратила довіру до себе. Я бачила себе як людину, яка не вміє жити, не вміє спілкуватись з іншими.\nЯ лишилась сама, і єдиним висновком, для мене стало те, що проблема значить у мені. Я не раз вже пережила на собі той факт, що коли ти вразливий і слабкий – тебе будуть добивати.\nЦе я засвоїла від булінгу у школі, потім не раз у професійному житті\u0026hellip; А ще – що навіть якщо тебе і не будуть бити (у прямому чи переносному сенсі), то ти будеш для інших тягарем.\nКоли ти нужденний, ти дратуєш інших. Страждання від відкинення та відчуття себе тягарем було більшим для мене, аніж страждання від самотності.\nЯ згадувала всі свої помилки, намагалась проаналізувати, чому опинилась сама, дійшовши до висновку, що я насправді заслужила на це.\nЯ повірила у те, що я настільки зіпсована та токсична людина, що нормальні люди сахаються від мене і правильно роблять.\nЯ не відчувала, що маю моральне право на допомогу і підтримку, адже я сама винна у своєму становищі і у тому, що не можу собі дати ради.\nЯ стала тягарем для самої себе.\nВсі відповідальності, які мені треба було виконувати займали весь життєвий простір та сили, думка про те, що я маю при цьому дбати про себе і про свої, тьху, потреби, призводила мене до злості та агресії на саму себе.\nМені стало настільки соромно за себе, за своє існування, що мені захотілось перестати. Я хотіла змінитись і стати знову \u0026ldquo;нормальною\u0026rdquo; і \u0026ldquo;адекватною\u0026rdquo;, але не уявляла як.\nЯ не могла вже уявити як у мене колись були сили, натхнення і бажання щось робити і кудись рухатись. Я дивилась у минуле, де я щаслива і в оточенні людей, де я маю мрії та ідеї і я не розуміла, як це все було взагалі можливо.\nЯ відчувала, що саме моя провина у тому, що зараз моє життя, здавалось, летить «під три чорти», бо спільний знаменник у мені.\nАдмірал Акбар: \u0026quot;Це пастка!\u0026quot; Речі, які б мали приносити задоволення, вже його не приносили. Та й навіщо, якщо це ніяк не помагає?\nТа й яке я мала право на задоволення? Особливо, якщо навколо так багато страждань? Годі нити, жінко, підняла дупу і пішла пахати!\nЯ ніби намагалась, як барон Мюнхаузен, витягнути себе з води за волосся. Звісно, у мене нічого не вдавалось, ставало лише гірше.\nПроблема у тому, що мої відомі способи впоратись більше не працювали, а нових я ще не знайшла.\nТрудоголізм, який давав мені колосальну енергію вже не був варіантом, адже сама, з маленькою дитиною, я не могла йти на таку роботу, до якої, мені здавалось, я найкраще підходжу.\nДо того ж, у своєму стані я не могла приносити людям користь, а я не знала іншого способу, у який я можу бути цікавою іншим на той момент.\nМені було страшенно соромно. Соромно за мої думки, за те, як я почуваюсь, соромно, що не можу просто перестати так почуватись і думати.\nСоромно, що мені потрібна допомога, а я не знаю кого, як і про що просити.\nЯ відчайдушно намагалась знайти і змінити в собі те, що могло б відлякати людей. Я навіть намагалась прийняти свою непотрібність і змиритись з нею (як Генрі Ноуен курця, а не здорової людини)…\nЯ тонула у почутті провини за те, що очікую, що хтось взагалі може мені помогти. Адже я на це не заслужила.\nБо що б я не робила, як би не намагалась робити усе «правильно», я не могла розраховувати на те, що хтось захоче бути поруч.\nНавпаки, складалось враження, що чим більше я намагаюсь підтримувати стосунки, чим більше я прагнула зблизитись з кимось, тим менше на це було шансів.\nКожне повідомлення, залишене на «прочитано», кожне «треба якось зустрітись» і «вибач, не можу» сприймались болюче та з кожним разом ставало важче пропонувати зустріч.\nНастав час, коли я почала відчувати, що насправді нікому я не потрібна, окрім тої функції, яку можу для них виконувати.\nНасправді були люди, яким було не все одно, але я фізично не бачила їх у своєму житті. А люди переважно вірять у те, що вони бачать.\nЯ половину життя вчилася довіряти людям і вірити у безпечність світу, точніше мою здатність жити у ньому, але тут це все ніби перекреслили.\nЯ вже не кажу про те, якою \u0026ldquo;християнкою\u0026rdquo; я почувалась\u0026hellip;\nДарт Вейдер: \u0026quot;Мене непокоїть твій брак віри.\u0026quot; \u0026ldquo;Люди, люди, їх мільярди, їх мільярди – хай їм грець!\u0026rdquo; # Я дуже втомилась від стосунків. Мені було дуже сумно від того, що раніше я мала багато друзів, добрих друзів.\nБільшість людей, з якими я колись була близька, порозʼїжджались по всім куткам світу. Я почала думати про те, скільки я вклала життя, часу і душі в ті стосунки, і моїм висновком стало, що це було намарно.\nВ мене в голові повстав ще один дисонанс – я почувалась самотньою і хотіла близького спілкування, у той же час відчувала, ніби це взагалі марна ідея.\nДля чого витрачати час і зусилля на пошук друзів, які колись неодмінно зникнуть, як усі попередні? У моєму мозку, на той момент заточеному під виживання, не було місця для спроб і помилок.\nДо того ж, коли я виходила в люди, то часто ще болючіше відчувала самотність.\nЯк відчувається депресія у тілі? # Проблеми зі сном # Я часто прокидалась уночі і вже не могла заснути до ранку через те, що намагалась зрозуміти, що я зробила не так і що я маю зробити, аби мене не відкинули знову.\nАле й взагалі у мене дуже порушився сон. Це потягнуло за собою й інші наслідки, такі як брак сил, дратівливість, виснаження\u0026hellip;\nЦе все погіршувалось від тривожності щодо ракетних та дронових атак. Я відчувала таку небезпеку, що у мене на кожну сирену починалась ледь не панічна атака. Моєю головною мрією був бункер, де я б могла спати спокійно.\nРазом з тим мені було дуже важко прокидатись, я прокидалась уже виснаженою.\nЧасті мігрені # Мігрень і депресія є коморбідними, тобто такими, що зустрічаються часто у тих самих людей. Чим гірше мені ставало, тим частіші я мала мігрені.\nЦе так само порочне коло – частіші мігрені – гірший стан, гірший стан – частіші мігрені\u0026hellip;\nБрак апетиту # Здебільшого мені не хотілось їсти і тим більше я не бачила сенсу готувати щось для себе. А син їв у садочку.\nХарчувалась я кепсько.\nЗнижений імунітет # Памʼятаю, як я хворіла і інфекція почала розповсюджуватись усюди – у ніс, легені, вуха, очі. При цьому була понижена температура і я не мала сил. Я почувалась, ніби помираю. І напевно так і було, поки не довелося втретє за півроку приймати антибіотик.\nОтупіння # Ти не можеш сфокусуватись, не можеш пригадати, не можеш висловити думки. Ти не бачиш варіантів, губиш деталі\u0026hellip;\nБрак енергії # Я могла відчувати якусь подобу енергії лише коли напивалась міцної кави з купою солодкого. Звісно, такої енергії не вистачало надовго і для організму це було погано.\nНизький тиск # Часто мій тиск, коли я його міряла був нижче, ніж 90\\60.\nНебажання жити # Я буквально не бачила перспектив: чи закінчиться війна? чи повернеться чоловік? чи буду я колись мати друзів? чи стане мені краще? чи зможу я знайти своє місце?\nЯ читала жахливі новини, я втомилась співчувати, я відчувала безсилля. Мені важко було побачити хороше. А коли я бачила щось хороше, я не могла відчувати радість. Я знала, що *ось тут* мала би бути радість, але натомість була пустота.\nУвесь світ ніби був за склом,\nкрізь яке я не могла пробитись.\nЯ думала, що була б не проти померти. Протягом деякого часу я прокидалась і засинала з думкою: «Я не хочу жити». Я не бачила як і куди я можу рухатись далі. А головне – як знайти на це сили?\nНа дні своєї депресії у мене постійно виринала думка про те, що я не хочу жити. Я ніколи не думала про те, аби заподіяти собі шкоду, до того ж, я просто не можу уявити, що могла б забрати у свого сина маму, але коли я чула, що хтось помирав чи навіть вчиняв самогубство, я ловила себе на думці, що трохи заздрю їм.\nЗнаю, це страшно читати і мені це страшно писати. Але я нарешті можу це зробити, бо вийшла з цього стану.\nЯ подумала, що захворіти на смертельну хворобу – це теж не так зле. Бо я і так не маю сил жити. А так я би собі відпочила в лікарні і може б якісь люди до мене з жалості підтягнулись?\nЗараз мені моторошно писати про це, але я була у такій глибині розпачу, що смерть видавалась мені кращою за життя. Я пишу це так відверто для того, аби показати, що ВИХІД Є, навіть із шлунка сарлака.\nРозумом я знала всі правильні відповіді, але я просто не могла уявити, як я колись ще зможу почуватись щасливою чи навіть просто мати енергію на життя.\nТа знаєте що? У помиральній ямі сиділа не я одна, там зі мною були\u0026hellip;\nЦар Соломон # Я ж повернувся і побачив усі пригноблення, що сталися під сонцем. І ось сльоза пригноблених, і немає в них потішника, і в руках їхніх гнобителів — сила, і немає в них потішника.\nЯ похвалив померлих, що вже померли, понад живих, які живуть аж дотепер.\nІ кращим за них обох є той, що ще не був, хто не побачив зла, що зробили з творінням під сонцем.\n— Еклезіаста 4:1-3\nДобре ім’я краще, ніж добра олія, і день смерті, ніж день народження.\n— Еклезіаста 7:1\nПророк Ілля # І злякався Ілля, встав, пішов задля своєї душі, прийшов до Вирсавії юдейської і залишив там свого слугу.\nСам же пішов у пустелю дорогою на день ходи, прийшов і сів під одним ялівцем, і просив про свою душу, щоб померти, і сказав: \u0026ldquo;Доволі тепер! Забери ж у мене мою душу, Господи, бо я не кращий за моїх батьків!\u0026rdquo;\n— 1 Царів 19:3-4\nЙов # Нехай би не було того дня, коли я народився, як і тієї ночі, коли сказали: \u0026ldquo;Зачалась людина!\u0026rdquo;\nНехай би той день став темрявою, і щоб Бог з висоти про нього не згадував, і нехай би над ним ніколи не засяяло світло.\nНехай би його оповила темрява і смерті тінь, нехай би над ним нависла темна хмара, і нехай би світло дня перетворилось на темряву.\nНехай би та ніч була огорнута мороком й нехай би не числилась серед днів року, і нехай не ввійшла б у число місяців!\nНехай би та ніч була безплідною, щоб не почулись у ній вигуки радості!\nНехай би проклинали її ті, котрі проклинають день, і готові розбудити левіятана.\nНехай би тієї ночі померкли в темряві зорі і щоби вона не сподівалась на світанок, і нехай би не побачила мерехтіння світанку за те, що не замкнула виходу з лона моєї матері, і не приховала горя від моїх очей.\nЧому я не помер у лоні, або не загинув відразу, як вийшов з лона?\nНавіщо прийняли мене коліна?\nНавіщо мене пригорнули до грудей, щоб я ссав молоко?\nТепер я лежав би й спочивав, спав би і мав би спокій нарівні з царями та мудрецями землі, які споруджують собі гробниці, що з часом також перетворяться в руїни; або з можновладцями, котрі накопичували золото, або наповнювали свої палаци сріблом…\nЧому я не був похований, як недоношений викидень, – як немовля, яке ніколи не бачило світла?\nТам нечестивці, що перестали творити злочини; там спочивають знеможені силами.\nТам же мають спокій ув’язнені, й не чують голосу наглядача.\nМалий і великий там рівні, а раби звільнені від своїх панів.\nДля чого дано світло нещасним, і життя тим, котрим гірко на душі, – тим, котрі чекають смерті, а вона не приходить, хоча її шукають більше, ніж захованих скарбів?\nВони були би дуже раді та веселились, якби побачили власну могилу.\nДля чого життя людині, для якої Бог закрив дорогу і навколо якої одні лише глухі кути?\n— Йова 3:3-23\nПророк Йона # \u0026ldquo;Тепер же, Господи, благаю, забери моє життя у мене, адже краще мені померти, аніж далі жити!\u0026rdquo;\nА Господь промовив: \u0026ldquo;Хіба в тебе є підстави для такої злості?\u0026rdquo;\nТож Йона вийшов з міста, зі східного боку міста влаштував собі курінь і сів у його тіні, – він все ж хотів побачити, що станеться з містом.\nЩоб звільнити Йону від роздратування, Господь Бог виростив рициновий кущ, який виріс над головою Йони і давав тінь. Йона дуже зрадів появі цієї рослини.\nАле наступного ранку Бог звелів хробакові підточити рицинову рослину, й вона засохла.\nСталося так, що коли зійшло сонце, Бог послав гарячий східний вітер. Сонце так припекло голову Йони, що він занеміг, і просив собі смерті, говорячи: Краще вже мені померти, ніж так жити!\nТоді Бог промовив до Йони: \u0026ldquo;Невже тобі так прикро через рослину?\u0026rdquo; Він же відповів: \u0026ldquo;Так, я дуже засмучений, – аж до смерті!\u0026rdquo;\n— Йона 4:3-9\nПророк Єремія # Проклятий день, в якому я народився в ньому.\nДень, в який мене породила моя мати, хай не буде милий.\nПроклята людина, що сповістила моєму батькові, кажучи: \u0026ldquo;Тобі народився хлопчик, радісний день!\u0026rdquo;.\nНехай та людина буде, як міста, які Господь знищив у гніві й не розкаявся, нехай почує крик вранці та голосіння в полудень, бо не вбив мене в лоні, і не стала мені моя мати моїм гробом і лоном вічного зачаття.\nЧому це я вийшов із лона, щоб побачити страждання та болі, і мої дні закінчилися в соромі?\n— Єремії 20:14-18\nАпостол Павло # Апостол Павло також був не у захваті від життя, хоча вже дивлячись з іншого ракурсу, порівнюючи реалії існування на землі з перебуванням з Богом:\n\u0026hellip;для мене життя то Христос, а смерть то надбання.\nА коли життя в тілі то для мене плід діла, то не знаю, що вибрати.\nТягнуть мене одне й друге, хоч я маю бажання померти та бути з Христом, бо це значно ліпше.\nА щоб полишатися в тілі, то це потрібніш ради вас.\n— Филипʼян 1:21-24\nА надихаючі біблійні вірші, вирвані з контексту, то буде якось іншим разом і можливо не у цьому блозі :Р\nПочаток одужання # Церква # Плюсом того, що ти у помиральній ямі є те, що з неї лише один вихід – нагору. Та до того, аби опуститись на самісіньке дно мені бракувало одного\u0026hellip;\nОкрім втрати роботи, тема церкви – це ще одна причина, чому я так довго відкладала цей допис. Мені складно писати про те, що стосується інших людей і моїх стосунків з ними. Але я не можу упустити цей момент в оповіді.\nЯ хочу описати свій досвід як є, моєю ціллю не є когось звинуватити чи ще щось.\nЦерква була для мене сімʼєю. Більше половини свого життя я проживала поруч з людьми, які були для мене друзями, братами і сестрами. Церква показала мені, що є добрі, безпечні люди, яким на мене не все одно.\nАле у тому стані, у якому я була, я перестала це відчувати. Вперше мене змусило замислитись, що щось так, коли мій дідусь запитав: \u0026ldquo;А як вам помагає ваша церква?\u0026rdquo;\nІ я зрозуміла, що не маю що відповісти. Це був початок-середина червня 2025.\nАле все посипалось 30 червня, коли я дізналась, що та частина спільноти, яку я думала, що маю, насправді вже не існує.\nІ хоча з тих пір, як чоловіка забрали на службу і ми з малим лишились самі, мені важко було відчувати себе у безпеці, у тому числі через обстріли, які досить часто траплялись в той період, тепер я відчула себе і у духовній небезпеці.\nЯ побачила, що зовсім гину і треба рятуватись.\nТого ж дня я написала декільком людям, аби порадили мені психіатра, а також до знайомої, яка в іншій церкві проводила зустрічі для дружин військових, щодо того, чи можна до них прийти на служіння у неділю.\nІ так почався мій перехід до нової церкви, буквально як відчайдушне бажання порятунку себе і дитини.\nЯ буквально побігла туди, де я бачила, що є механізми і ресурси для того, аби я не зникла.\nЯ розумію, що великою мірою є моя відповідальність, що я не зверталась до церкви по допомогу. Але я усвідомила, що якщо я тону, то хочу, аби були люди, які зможуть це помітити і допомогти.\nБо коли ти тонеш, як і у випадку з розладами, твій мозок не бачить варіантів, він працює у режимі \u0026ldquo;бий, біжи, завмри\u0026rdquo;. Я не хотіла, аби моє життя і життя моєї дитини трималось лише на моїй здатності вчасно, достатньо чітко і достатньо часто кричати про допомогу.\nЗабігаючи наперед, 7 червня 2026, майже через рік після тих подій, наша сімʼя прийняла членство у нашій новій церкві.\nАле я так само досі горюю за своєю \u0026ldquo;старою\u0026rdquo; церквою. Але для нашої сімʼї це стало правильним рішенням, хоча і болючим.\nТа наша нова спільнота зіграла ключовий фактор у тому, що мені стало краще. Але не єдиний.\nФахова допомога # Окрім церкви, спонсорами мого психічного здоровʼя є моя психотерапевтка, сімейна лікарка та антидепресанти.\nПсихотерапія # В один момент моя психотерапевтка стала єдиною людиною, з якою я могла спілкуватись без (сильного) почуття провини.\nНа одній сесії я їй так і сказала: \u0026ldquo;Я можу говорити з чоловіком, – бо це його обовʼязок мене підтримувати; з Богом, – бо в Нього немає вибору, Він любить і чує усіх; і з вами, – бо я вам за це плачу гроші\u0026rdquo;.\nПсихотерапія вже до цього змінила моє життя і я думала, що більшість моїх травм і приколів – позаду. Але події минулого року, ще й на тлі війни, відкрили Авгієві стайні моєї психіки.\nДякую Богу за психотерапію і за мою психотерапевтку від Бога.\nСімейна лікарка # Окрім вавки в голові, виявилось, що у мене ще був дефіцит заліза та вітамінів групи В. Це виявилось завдяки тому, що лікарка дала скерування на потрібні аналізи.\nГадаю, що закриття недостачі цих елементів також допомогло моєму стану.\nТакож, разом із психотерапевткою, сімейна лікарка порадила мені звернутись до психіатра та запропонувала мені розглянути можливість медикаментозної підтримки.\nПсихіатр # До психіатра я пішла у приватну клініку. На той час мій тест на депресію показував 20 балів з 27.\nНайбільшим мотиватором став для мене мій син. Я чітко розуміла, що йому потрібна нормальна мама, він заслуговує на найкраще можливе дитинство у цих обставинах.\nЯ й сама зростала з мамою, яка була в депресії й не хотіла, аби мій син став жертвою моєї хвороби.\nТому я вирішила, що моя відповідальність за сина важливіша за моє небажання «здатись» психіатру і «сісти» на ліки.\nАнтидепресанти # Хоч я і до того була досить \u0026ldquo;прошарена\u0026rdquo; у питаннях психічного здоровʼя, я з осторогою ставилась до антидепресантів.\nЯ взагалі боялась зміненого стану свідомості, тому ніколи не напивалась чи не вживала ніяких речовин, навіть до того, як стала християнкою.\nЯ боялась, що стану іншою. Але куди вже гірше, коли ти ледве можеш існувати?\nІ справді, майже одразу, вже на другий тиждень прийому я відчула, що мені стає краще. Я не була іншою, я потрохи поверталась до свого нормального стану.\nАнтидепресанти дали мені сили вести нормальне життя, почати відбудовувати його цеглинка за цеглинкою.\nСтаном на червень 2026, я далі лікуюсь антидепресантами.\nКниги, мені допомогли під час депресії # Біблія # Насамперед, це Біблія, яка максимально чесна, без ванільних кліше та уявної псевдо-духовності. Біблія дала мені дозвіл бути руїною, почувати свій розпач без осуду. У той же час, вона давала надію.\n\u0026ldquo;Долаємо співзалежність: як припинити контролювати інших і почати дбати про себе\u0026rdquo; Мелоді Бітті # З цієї книги почався величезний зсув у моїй свідомості, коли я зрозуміла, що співзалежність – це стиль мого життя.\nНажаль, у нашому суспільстві кожен другий – співзалежний (а серед віруючих – напевно ще більше). Тому це настільки стало нормою, що більшість людей не замислюється наскільки руйнівна це риса.\nСпівзалежних людей вважають жертовними, посвяченими, \u0026ldquo;справжніми християнами\u0026rdquo;, не розуміючи, наскільки вони насправді руйнівні для себе та інших.\nСпівзалежна людина не знає хто вона без людей, яким вона служить: без партнера, роботи, спільноти, церкви.\nА жінок і взагалі з дитинства навчають бути співзалежними. Не помагає ще й те, що приклади \u0026ldquo;любові\u0026rdquo; у серіалах та кіно – це переважно якісь патологічні абʼюзивні та співзалежні стосунки.\n\u0026ldquo;Особисті кордони. Керівництво зі спокійного життя без травм і комплексів\u0026rdquo; Недра Ґловер Тавваб # Це \u0026ldquo;світська\u0026rdquo; книга про кордони, на рекомендацію якої я натрапила. Є й інші книги про кордони, можливо і кращі, але їх не читала, а ця стала першою.\nДеякі приклади, які вживає авторка, різали мої християнські очі, але загалом рекомендую усім, дуже базова та корисна інформація.\n\u0026ldquo;Дорослі діти емоційно незрілих батьків\u0026rdquo; Ліндсі К. Гібсон # Ця книга стала чудовим доповненням до моєї особистої терапії. Вона допомогла мені пояснити багато речей про себе та свої реакції.\nТеж рекомендую більшості людей для прочитання!\n\u0026ldquo;Підіть кудись на самоту. Усамітнення, спільнота і досвід Бога\u0026rdquo; о. Кшиштоф Ґживоч, о. Яцек Прусак # Це дуже глибока і до болю чесна книга про самотність, я б навіть сказала – про християнський екзистенціалізм.\nЦя книга допомогла побачити мені важливість спільноти та стала мотиватором для її пошуку.\nЩо ще стало помічним: # Мій син # Мій син став моїм головним мотиватором. Я не мала достатньої любові до себе, аби подбати про свої потреби, але я мала багато любові до сина, аби зрозуміти, що мушу цього навчитись.\nЯ хотіла дати сину нормальну адекватну маму, тому мусила шукати допомоги і одужувати.\nФізична активність # Зокрема я почала займатись калістенікою, купила собі додому турнік з кільцями. До того, я просто регулярно виконувала різні вправи, а калістеніка дала мені конкретні цілі, до яких я стала прагнути.\nРутина для прибирання # Коли я не знала за що взятись, я виконувала пункти зі своєї рутини прибирання, яку я виписувала та вішала на холодильник.\nЯ і зараз продовжую користуватись цією рутиною, яку адаптувала під себе і мій дім напевно ніколи не був чистішим.\nКомпʼютерні ігри # Коли я була на самому дні та поставила на собі хрест, я вирішила, що буду грати в компʼютерну гру.\nЯк би то крінжово не звучало, компʼютерна гра була тим, що вперше за довгий час змусило мене відчути цікавість, радість. Я не мала сил жити своє життя, але могла жити через персонажа.\nЗвісно, це тема тимчасова і не сильно корисна. Але так як нікого не було навколо, гра стала для мене основною підтримкою, поки я не звернулась до психіатра.\nЯ би лукавила, якби не написала про це.\nХарчування і вода # Важко змотивувати себе готувати для себе щось особливе і корисне, але це того вартує і потрохи додає сил. При цьому, коли пробуєш якісь нові продукти, нові рецепти, це додає щось цікаве у життя.\nЧого мене навчила моя депресія? # Спочатку я почувалась так:\nПопри те, що в мене було \u0026ldquo;таке чуство, шо Бог мене за шось наказує\u0026rdquo;, зараз я бачу це як необхідний і цінний етап у своєму житті.\nЯ подорослішала # Коли я не могла спиратись на чоловіка, церкву, роботу, у мене не було виходу, окрім того, як кажуть психологи, доростити свого внутрішнього дорослого.\nЯ знову згадала хто я насправді # Ти не можеш бути дорослим, якщо ти відкидаєш свою внутрішню дитину. Тим часом, ось як останні роки поводилась зі своєю внутрішньою дитиною я:\nЕнакін вбиває юнлінгів З роками я обросла ролями: дружини, матері, ролями на навчанні, на роботі\u0026hellip; Я постійно намагалася бути такою, якою \u0026ldquo;мала б бути\u0026rdquo;, відповідаючи очікуванням інших. Десь по дорозі я загубила себе.\nЯ знайшла нову спільноту # Через свою надмірну вірність я схильна лишатись там, де мені лишатись не слід. І оцей крайній розпач допоміг мені прийти туди, куди я мала прийти.\nЗараз я знову маю своє \u0026ldquo;племʼя\u0026rdquo;, маю нових друзів, маю куди прийти. Я відчуваю підтримку, ніби маю на кого опертись у разі потреби. Відчуваю себе у безпеці.\nЯ зрозуміла Божу благодать # Не маючи змогу нічого зробити для Бога чи людей, відчувши повну безпорадність та непотрібність, я змогла заспокоїтись у думці, що Бог мене не відкидає.\nЯ змогла повніше пережити Його спасіння, як дар.\nПо життю я ставилась до себе досить утилітарно, а тут я побачила, що Бог любить і поруч, навіть коли я відчувала себе ні на що не придатною.\nДепресія показала мені моє місце, мою людськість і мені не лишилось нічого кращого, як прийняти її, замість того, аби боротися з нею.\nЯ правильно розставила пріорітети # Коротко про мене:\n– \u0026hellip; Я вправна вершниця, я вмію тримати в руках меч і не боюся ні болю, ні смерті.\n– Чого ж ти боїшся, володарко? – запитав Араґорн.\n– Клітки, – відказала Еовин. – Сидіти за ґратами доти, доки звичка та старість змусять мене з ними змиритися, доки найменша надія здійснити великі подвиги зникне з моєї памʼяті й з мого серця.\n— \u0026ldquo;Володар перснів: Повернення короля\u0026rdquo; Дж.Р.Р. Толкін\nМені стало очевидно: без лагідності і турботи про себе я не виживу, як би мені не було неприродно, соромно чи навіть гидко; але що гірше – я не зможу бути доброю матірʼю для свого сина.\nМені довелось зробити reality check та прийняти той факт, що на мені зараз достатньо обовʼязків та навантаження. Мені не треба шукати ще чогось на свою голову, особливо глобальних ініціатив.\nДовелося відправити панахиду за своїм життям, про яке я колись мріяла, і з вдячністю прийняти свої 30 років і своє основне і найважливіше покликання – до материнства.\nЯ мала навчитись нудного, відповідального дорослого життя, без геройствування. Дбати належним чином про побут, про потреби свого тіла та душі, про потреби дитини, своїх двох кицьох\u0026hellip;\nЦе буденно, цього ніхто не бачить і ніхто за це не похвалить. І довелось навчитись і у цьому знаходити задоволення.\nМожна сказати – я почала з основ, почала підійматись пірамідою Маслоу, будувати її цеглинка за цеглинкою. І мені стало краще.\nЯ побачила наскільки безглуздо догоджати іншим # Ти можеш дертися зі шкіри і тебе все одно відкинуть.\nЯ розумію, що цей допис може стати кінцем моєї \u0026ldquo;репутації\u0026rdquo; чи \u0026ldquo;карʼєри\u0026rdquo;, але для мене це зараз не має значення.\nБув час, коли я намагалась вразити важливих дядь і тьоть, але, сподіваюсь, що ніколи знову.\nНатомість я хочу розказати свою історію і хочу бути ближчою до тих, хто проходить те саме. Якщо цей допис втішить чи дасть надію хоч одній людині, то це було того варте.\nВисновок # Що буде далі? Я без поняття. Але я вчуся не квапити події, не брати на себе всю відповідальність за все, а дозволити собі трохи пасивності і дозволити життю відбуватись.\n– Ми наче у легенді опинилися, містере Фродо, в одній із тих, яка зачіпає душу.\nУ ній стільки страхів і небезпек, часом навіть не хочеться дізнаватись кінець, тому що не віриться, що все закінчиться добре.\nЯк може все стати, як і раніше, коли все так погано?!\nАле зрештою, все минає.\nНавіть найнепроглядніший морок розсіюється.\nНастане новий день!\nІ коли засвітить Сонце, воно світитиме ще яскравіше!\nТакі великі легенди закарбовуються в серці і запам\u0026rsquo;ятовуються на все життя, навіть якщо ти чув їх дитиною і не розумієш, чому вони запам’яталися.\nГерої цих історій могли сто разів відступити, та не відступили!\nВони боролися! Тому що їм було, на що спертися.\n– На що ми спираємось, Семе?\n– На те, що у світі є добро, містере Фродо! І за нього треба боротись!\n— Діалог Сема і Фродо з фільму \u0026ldquo;Володар перснів: Дві вежі\u0026rdquo;\n","date":"16.06.2026","externalUrl":null,"permalink":"/depression/","section":"Усі статті","summary":"Дисклеймер: я не є лікарем, ані спеціалістом із психічного здоровʼя, я тут ділюсь лише власним субʼєктивним досвідом.\nТут є список гарячих ліній, куди можна звернутись за безкоштовною психологічною консультацією.\nЯкщо вас турбують проблеми з ментальним здоровʼям, ви також можете звернутись до сімейного лікаря, який дасть скерування до центру психічного здоровʼя за безоплатною допомогою.\n","title":"Депресія у християн. Мій досвід життя з депресією","type":"posts"},{"content":"","date":"16.06.2026","externalUrl":null,"permalink":"/categories/","section":"Категорії","summary":"","title":"Категорії","type":"categories"},{"content":"","date":"16.06.2026","externalUrl":null,"permalink":"/","section":"Сміливо","summary":"","title":"Сміливо","type":"page"},{"content":"","date":"16.06.2026","externalUrl":null,"permalink":"/posts/","section":"Усі статті","summary":"","title":"Усі статті","type":"posts"},{"content":"Є декілька тем, яких не прийнято торкатись у розмові. Це теми, які зачіпають особисті речі: гроші, політичні переконання, сімʼю та здоровʼя. А також не прийнято торкатись теми релігії.\nОднак це все важливі речі, про які варто говорити. Бо від обізнаності та грамотності щодо всіх цих ніби суто особистих тем залежить життя людини та й суспільства загалом.\nЯк при цьому має виглядати євангелізація? Давайте розберемось.\nЩо таке євангелізація? # Євангелізація – це поширення Доброї Звістки про Христа із закликом визнати перед Богом свої провини та прийняти рішення підкорити Богу своє життя.\nСинонімом євангелізації є благовісництво. Взагалі у цій статті я буду вживати слова \u0026ldquo;євангелізація\u0026rdquo;, \u0026ldquo;проповідь\u0026rdquo;, \u0026ldquo;благовісництво\u0026rdquo; та інші терміни, говорячи як про церковні проекти, так і про особистісне поширення Благої звістки.\nБільше про те, що таке Добра (чи Блага) Звістка можете почитати у цій публікації.\nЄвангелізація у житті християнина – це насамперед прояв турботи і любові до інших. Як тебе колись \u0026ldquo;знайшли\u0026rdquo; і показали тобі Божу любов, так і ти тепер це хочеш робити для інших.\nА також євангелізація – це прояв покори Богу. Більше того: це натуральний наслідок християнського життя.\nТа правда така, що на практиці це буває не так вже й просто. Точніше простіше сказати, аніж зробити. Це одна із тих речей, які ми знаємо, нам слід робити, але чомусь не робимо, або робимо рідко.\nІ я пишу цей текст ніяк не з позиції авторитету в питаннях благовісництва. Так, я маю певний досвід (про успішність якого важко судити). Але це скорше одна з тих тем, які я пишу насамперед для себе.\nІ тут я переконую не стільки вас, мої любі читачі, скільки себе.\nЯким буває благовісництво? # \u0026ldquo;Стилі\u0026rdquo; благовісництва # У книзі \u0026ldquo;Becoming a Contagious Christian\u0026rdquo;, яка стала дуже впливовою серед євангельських християн у сфері благовісництва, серед усього іншого, дається список різних \u0026ldquo;стилів\u0026rdquo; чи підходів до євангелізації. Розглянемо їх нижче:\nКонфронтаційний підхід апостола Петра (Дії 2:22-41) # Дії 2:22-41 Мужі ізраїльські, послухайте оці слова: Ісуса Назарянина, мужа, про Котрого вам засвідчив Бог могутніми проявами, чудесами й ознаками, які Бог учинив через Нього серед вас, як самі знаєте, Його, виданого згідно з Божим задумом і передбаченням, ви вбили, прибивши до хреста руками беззаконників; та Бог Його воскресив, звільнивши від мук смерті, бо не під силу було їй втримати Його.\nДавид говорить про Нього:\n\u0026ldquo;Я завжди бачив Господа переді мною, бо Він — праворуч мене, щоб я не похитнувся. Тому зраділо моє серце і звеселився мій язик, навіть тіло моє сповниться надією, бо Ти не залишиш душі моєї в аді й не даси Своєму Святому побачити тління. Ти дав мені пізнати дороги життя і сповниш мене радістю присутності Своєї!\u0026rdquo;\nМужі-брати! Потрібно сміливо сказати вам про патріарха Давида, який помер і був похований, і його гріб у нас аж дотепер.\nБудучи пророком і знаючи, що Бог клятвою пообіцяв йому з його нащадків \\[підняти Христа за тілом і\\] посадити на його престолі він пророче говорив про воскресіння Христа, що Він не залишиться в аді, і тіло Його не побачить тління.\nЦього Ісуса воскресив Бог, свідками чого є ми всі. Отже, правицею Божою був Він вознесений, обітницю Святого Духа одержав від Отця і вилив те, що ви бачите і чуєте.\nДавид не піднявся на небо, бо сам говорить: \u0026ldquo;Сказав Господь Господу моєму: Сядь праворуч Мене, доки не покладу Твоїх ворогів під Твої ноги!\u0026rdquo;\nТому нехай певно знає весь дім Ізраїля, що і Господом, і Христом зробив Його Бог — Цього Ісуса, Якого ви розіп’яли!\nПочувши, вони розчулилися серцем і сказали Петрові й іншим апостолам: \u0026ldquo;Що ж нам робити, мужі-брати?\u0026rdquo;\nА Петро \\[сказав\\] їм: \u0026ldquo;Покайтеся, і нехай охреститься кожний з вас в Ім’я Ісуса Христа на прощення ваших гріхів, і приймете дар Святого Духа! Адже для вас ця обітниця і для ваших дітей, і для всіх тих, хто далеко, кого лише покличе Господь, Бог наш!\u0026rdquo;\nБагатьма іншими словами він свідчив та заохочував їх, кажучи: \u0026ldquo;Спасайтеся від цього лукавого роду!\u0026rdquo;\nОтже, вони, прийнявши \\[з любов’ю\\] його слово, охрестилися; і приєдналися до них того дня зо три тисячі душ.\nАпостол Петро говорив сміливо та прямолінійно, не намагаючись шукати якісь способи прикрасити чи помʼякшити те, що хотів донести.\nІнтелектуальний підхід Павла (Дії 17:16-34) # Дії 17:16-34 Як Павло очікував їх у Афінах, дух його обурювався в ньому, коли бачив, що місто переповнене ідолами. Він проводив бесіди з юдеями та з побожними в синагозі, і щодня на майдані із зустрічними.\nДеякі з філософів, епікурейців і стоїків сперечалися з ним; одні говорили: \u0026ldquo;Що ж то хоче сказати цей балакун?\u0026rdquo; А інші: \u0026ldquo;Здається, він проповідник чужих богів!\u0026rdquo; Оскільки він благовістив \\[їм\\] про Ісуса та воскресіння.\nВзявши, вони повели його в Ареопаг, кажучи: \u0026ldquo;Не можемо зрозуміти, що це за нова наука, яку ти проповідуєш, бо вкладаєш щось чуже до наших вух. Отже, хочемо знати, що б це могло бути!\u0026rdquo;\nУсі мешканці Афін та захожі чужинці нічим іншим не займалися, а лише говорили або слухали щось нове. Тож Павло, ставши серед Ареопага, сказав: \u0026ldquo;Мужі-афінці, з усього бачу, що ви дуже побожні, бо проходячи й оглядаючи ваші святині, я знайшов також жертовника, на якому написано: Невідомому Богові! Отже, я вам і проповідую Того, Кого, не знаючи, ви побожно шануєте.\nБог, Який створив світ і все, що в ньому, будучи Господом неба і землі, не живе в рукотворних храмах. Він не приймає служіння людських рук, — тому що не потребує нічого, оскільки Сам дає всім життя, дихання й усе.\nСтворив Він з одного весь людський рід, щоби жив по всій поверхні землі, визначивши заздалегідь окреслені пори та межі їхнього проживання, щоб шукали Бога: може, відчують Його і знайдуть, бо ж недалеко Він від кожного з нас.\nУ Ньому ми живемо, рухаємося та існуємо, як деякі з ваших поетів казали: Адже і ми з Його роду! Таким чином, будучи з Божого роду, ми не повинні вважати, що Божество подібне до золота, або срібла, або каміння — мистецького витвору та вигадок людини.\nОтже, Бог, незважаючи на часи незнання, тепер наказує всім людям скрізь каятися, тому що Він визначив день, коли має справедливо судити цілий світ через Мужа, Якого настановив, даючи віру всім, воскресивши Його з мертвих!\nПочувши про воскресіння з мертвих, деякі почали глузувати, а інші сказали: Про це послухаємо тебе іншого разу! Тому Павло вийшов з-поміж них.\nА деякі чоловіки, приєднавшись до нього, повірили; серед них — Діонисій Ареопагіт, жінка, на ім’я Дамара, та інші з ними.\nАпостол Павло любив інтелектуальні роздуми. Він вмів доводити логічно свої переконання та вести полеміку зі своїми супротивниками. Особисто мені дуже близький такий підхід.\nПідхід сліпонародженого: особисте свідчення (Євангеліє від Івана 9:1-15,25) # Євангеліє від Івана 9:1-15,25 А коли Він ішов, то побачив чоловіка, сліпого від народження. Його учні запитали Його, кажучи: \u0026ldquo;Учителю, хто згрішив: він чи батьки його, що сліпим народився?\u0026rdquo;\nІсус відповів: \u0026ldquo;Ні він не згрішив, ні його батьки, але щоб виявилися на ньому Божі діла. Доки є день, потрібно, щоб ми робили діла Того, Хто Мене послав; надходить ніч, коли ніхто не зможе робити. Поки Я є у світі, Я — Світло для світу!\u0026rdquo;\nСказавши це, Він плюнув на землю, зробив грязиво зі слини й помазав ним очі сліпому, і сказав йому: \u0026ldquo;Піди вмийся в купальні Силоам!\u0026rdquo; Силоам у перекладі означає «посланий». Отже, він пішов, умився і прийшов зрячим.\nСусіди ж і ті, котрі бачили його раніше, як він був жебраком, казали: Хіба це не той, хто сидів і жебрав?\nДеякі говорили, що це він; інші говорили, що ні, але подібний до нього. Він \\[же\\] казав: \u0026ldquo;Це я!\u0026rdquo;. Тоді випитували в нього: \u0026ldquo;Як тобі відкрилися очі?\u0026rdquo;\nВін відповів: \u0026ldquo;Чоловік, Якого звуть Ісус, зробив грязиво й помазав мої очі та сказав мені: Іди в \\[купальню\\] Силоам і вмийся. Я пішов, умився і прозрів.\u0026rdquo;\nІ запитали в нього: \u0026ldquo;Де Він?\u0026rdquo; Той каже: \u0026ldquo;Я не знаю.\u0026rdquo; Тож повели того, який був колись сліпий, до фарисеїв. А того дня, коли Ісус зробив грязиво й відкрив йому очі, була субота.\nЗнову запитували його фарисеї, як він прозрів. Він сказав їм: \u0026ldquo;Грязиво поклав мені на очі, я вмився і бачу.\u0026rdquo;\u0026hellip;\n\u0026hellip;\u0026ldquo;Чи Він грішний, — я не знаю; одне знаю, що я був сліпий, а тепер бачу!\u0026rdquo;\nБагато християн не мають такої відваги, як у ап. Петра чи такого вміння логічно доводити богословські істини, як у ап. Павла, але вони мають свідчення того, що Бог зробив у їхньому житті.\nПідхід Матвія, завʼязаний на стосунках (Євангеліє від Луки 5:27-29) # Євангеліє від Луки 5:27-29 Після цього Він вийшов і побачив митника на ім’я Левій, який сидів на митниці, та й сказав йому: \u0026ldquo;Іди за мною.\u0026rdquo; Залишивши все, той устав і пішов слідом за Ним.\nЛевій справив для Нього велику гостину у своєму домі; була там велика група митників та інших, які сиділи з Ним при столі.\nМатвій спочатку запросив своїх друзів митників до себе додому, щоб познайомити їх з Ісусом. Люди з таким підходом до благовісництва проявляють гостинність та будують дружні стосунки, аби таким чином свідчити про Бога.\nЗапрошення – підхід самарянки (Євангеліє від Івана 4) # Євангеліє від Івана 4 28-30 А жінка залишила своє відро, пішла до міста й каже людям: \u0026ldquo;Ходіть і подивіться на Чоловіка, Який мені сказав усе, що я зробила! Чи часом Він не Христос?\u0026rdquo; Вони вийшли з міста й пішли до Нього.\n***\n39-42 Багато самарійців з того міста повірило в Нього через слова, які засвідчила жінка: \u0026ldquo;Він сказав мені все, що я зробила.\u0026rdquo;\nОсь чому, коли прийшли до Нього самарійці, то просили Його, щоби побув у них. І Він пробув там два дні. Значно більше повірило через Його слово. Жінці ж казали: \u0026ldquo;Вже не через твоє свідчення віримо, а тому, що самі чули та знаємо, що Він — справжній Спаситель світу, \\[Христос\\].\u0026rdquo;\nСамарянка сама не розповідала про свою віру чи про те, як Бог змінив її життя, але вона запросила людей прийти і зустрітись з Ісусом. Цей підхід також можна назвати «Прийди і побач». Люди з таким підходом до благовістя, зазвичай запрошують інших до церкви чи на різні церковні події.\nПідхід служіння Тавити (Дії 9:36) # Дії 9:36 А в Йопії була одна учениця на ім’я Тавита, що в перекладі означає Сарна; вона була сповнена добрих діл і милостинь, які чинила.\nДіла милосердя, добрі справи та майстерність у роботі – це все може стати інструментами для того, аби відчутно показати Божу любов та Його характер.\nФилип – випадкова розмова (Дії 9:26-38) # У статті, яку я знайшла про різні підходи до благовісництва, автор (який у свою чергу, взяв ці підходи з книги) додає ще свій варіант, якого якраз дуже бракувало і про який я писала вище:\nДії 9:26-38 Ангел Господній промовив до Филипа, кажучи: \u0026ldquo;Встань і йди на південь, — на шлях, що йде з Єрусалима до Гази, бо пустинний він!\u0026rdquo;\nВін устав і пішов. І ось муж, — євнух з Ефіопії, — вельможа ефіопської цариці Кандаки, який був над усіма її скарбами. Він їздив на поклоніння в Єрусалим; повертаючись, він сидів у своїй колісниці й читав пророка Ісаю.\nДух же сказав Филипові: \u0026ldquo;Підійди і пристань до цієї колісниці!\u0026rdquo;. Филип підбіг і почув, що він читав пророка Ісаю, і запитав: \u0026ldquo;Чи ти розумієш те, що читаєш?\u0026rdquo;. Той відказав: \u0026ldquo;Як же можу я розуміти, коли ніхто не наставить мене?\u0026rdquo; І попросив Филипа, щоб увійшов і сів біля нього.\nА місце з Писання, яке він читав, було: \u0026ldquo;Неначе вівцю на заріз, повели Його; неначе ягня безголосе перед тим, хто стриже його, — Він не відкриває уст Своїх. У Його приниженні відмовлено Йому в суді. \\[Але\\] хто розповість про рід Його? Бо життя Його забирається із землі!\u0026rdquo;\nА євнух обізвався і сказав Филипові: \u0026ldquo;Благаю тебе, про кого це пророк каже? Про себе самого чи про когось іншого?\u0026rdquo;. Відкривши уста й почавши з цього Писання, Филип благовістив йому про Ісуса.\nТим часом вони, мандруючи дорогою, під’їхали до якоїсь води. І євнух каже: \u0026ldquo;Ось вода. Що ж забороняє мені охреститися?\u0026rdquo;. \\[А Филип йому сказав: *\"Якщо віриш усім своїм серцем, — то можна.\"* Він у відповідь промовив: *\"Вірю, що Ісус Христос є Сином Божим!\"*\\]І він наказав зупинити колісницю. Вони обидва ввійшли у воду — Филип і євнух; і він охрестив його.\nЦе ті ситуації, коли ти маєш побудження заговорити з людиною, і в той самий час людина має бажання дізнатись більше про Бога. Якраз такі розмови часто стаються підчас вуличної євангелізації віч-на-віч.\nВисновки щодо стилів євангелізації # Думаю висновок із різних підходів до благовісництва можна зробити такий, що знаючи «свій» підхід, треба його використовувати ще краще, але також розуміти, що є інші способи, якими не варто нехтувати.\nТому я не підтримую такий підхід, що ти можеш обрати лише один спосіб і забути про інші. Скорше що ти можеш зрозуміти, що навіть якщо ти не готовий зараз свідчити людям безпосередньо, то ти це можеш робити і у інший спосіб.\nАле у даній статті я більше хочу зосередитись на активній цілеспрямованій євангелізації, коли християни виходять у світ з метою розповісти про Бога.\nА така \u0026ldquo;лагідна євангелізація\u0026rdquo;, коли людина свідчить усім своїм життям, я вважаю, має постійно відбуватись у житті християнина.\nАле давайте ще поглянемо для чого взагалі християнину євангелізувати?\nЧому християни мають поширювати свою віру? # 1. Долучення до місії Бога # Християни розказують про Бога та мають відповідальність це робити через любов до Бога і людей.\nПри цьому це не тягар, а привілей – бути інструментом у Божих руках, Його послом, амбасадором. Тут скорше не про те, що без тебе Бог не може, бо у Нього багато послідовників а те, що ти можеш сам себе позбавляти такої честі.\nЯкби ціллю нашого життя було лише спасіння нас самих, то з покаянням Бог зразу забирав нас до Себе. І наша місія – не просто дожити до смерті, а долучатись до Missio Dei (місії Бога).\nЦерква існує не для спасіння від світу, а для спасіння світу.\nТобто церква – це не місце, де ти \u0026ldquo;в доміку\u0026rdquo;, а весь цей грішний світ хай горить. Навпаки, ми покликані бути не лише отримувачами, але й \u0026ldquo;дистрибюторами\u0026rdquo; Божої благодаті.\n2. Люди мають почути про Бога, аби могти повірити # \u0026ldquo;Якщо визнаєш своїми устами Господа Ісуса й повіриш у своєму серці, що Бог підняв Його з мертвих, то спасешся. Бо серцем віримо для праведності, а устами визнаємо для спасіння.\nПисання каже: Кожний, хто вірить у Нього, не буде засоромлений!\nНемає різниці між юдеєм і греком, бо один Бог для всіх – щедрий для всіх, хто кличе Його. Бо кожний, хто тільки прикличе Господнє Ім’я, буде спасенний.\nАле як прикликатимуть Того, в Кого не повірили? І як повірять у Того, про Кого не чули? І як почують без проповідника?\u0026rdquo;\nРимлян 10:9-14\nПроста думка: якщо тебе турбує доля людей, ти говоритимеш їм про Бога. Зокрема і тому, що колись хтось тобі також розказав про Нього.\nІ тут надзвичайно важливо не забувати\u0026hellip;\n\u0026hellip;говорити СЛОВАМИ ЧЕРЕЗ РОТ\nТак, християнин вже по своїй суті викликає багато питань через свою інакшість від більшості людей. Бо якщо ти віруючий, то твій спосіб життя, мислення, твоя система цінностей контрастують з оточуючим суспільством.\nІ виникає така спокуса думати, що \u0026ldquo;сяйво твоєї святості\u0026rdquo; вже достатній аргумент. Це будується на уявленні, що оточуючі самі здогадаються чому ти такий інакший. Але люди найчастіше будуть думати, що ти просто така сама по собі хороша людина.\nТому я вважаю, що не лише своїми діями та життям християнин має свідчити про Бога, як можна чути в популярній у християн фразі: «Завжди ділись Євангелієм. За потреби використовуй слова». Думаю багато хто це чув, чи якісь варіації на це.\nПроте цієї фрази немає в Біблії. І св. Франциск, якому її часто приписують, скорше за все такого не казав. Часто ця фраза слугує своєрідним заспокоєнням. Типу якщо я живу благочестиво, то всім буде зрозуміло, що це через Бога, або всі захочуть дізнатись чому.\nТа це не так. Звісно, щирий християнин відрізняється від нехристиянина (найчастіше у кращий бік, але не завжди). І це вагомий аргумент, особливо коли інші бачать очевидні зміни.\n\u0026ldquo;Господа Христа освячуйте у ваших серцях і будьте завжди готові дати відповідь кожному, хто запитує вас про вашу надію, але з лагідністю і страхом, маючи добру совість, аби тим, чим обмовляють \\[вас як злочинців\\], були посоромлені ті, хто кепкує з вашого доброго способу життя в Христі.\u0026rdquo;\n1Петра 3:15-16\nЯк представник Бога, християнин має також свідчити про Нього усім своїм життям, бути послідовним.\nБо також деякі віруючі навпаки помилково вважають, що їхнє духовне життя ніяк не стосується «мирських» речей. Тому вони можуть правильно вірити, говорити правильні слова, але їх життя та поведінка навпаки відлякує людей.\nЩо я хотіла донести: має бути і те, й інше – і проповідь життям, і проповідь \u0026ldquo;Класі́к\u0026rdquo;.\n3. Ісус – єдиний шлях # Важливо ділитись з людьми про Христа, бо це єдиний шлях до Бога та вічного життя. Так, людина може знайти свій сенс чи комфортну їй релігію чи ідеологію, але тут не йдеться про це.\nЙдеться про істину і спасіння. І хоч поняття істини сьогодні вважається ледь не лайливим словом, а тих, хто її проповідують прийнято вважати, у кращому випадку \u0026ldquo;благенькими\u0026rdquo;, а у гіршому – самозакоханими нарцисами, істина існує.\n\u0026ldquo;І в нікому іншому немає спасіння, бо під небом немає іншого імені, даного людям, яким належить нам спастися!\u0026rdquo;\nДії 4:12\n\u0026ldquo;Він – образ невидимого Бога, первородний усього творіння. В Ньому створене все, що на небі й на землі, – видиме й невидиме, – чи престоли, чи панування, чи начала, чи влади, – все через Нього і для Нього створене.\nВін – раніш усього, і все існує в Ньому. Він є Головою тіла – Церкви. Він – початок, первонароджений з мертвих, щоб у всьому Він мав першість.\nТому що Бог уподобав, аби в Ньому перебувала вся повнота, щоби через Нього примирити із Собою все, примирити кров’ю Його хреста, – і земне, і небесне.\u0026rdquo;\nКолосян 1:15-21\nЯкщо ви, як християнин чи християнка, не впевнені в істинності християнства, то вам і не вийде свідчити про це іншим. Тоді насамперед варто трішки більше збудуватись у вірі. Але з досвіду скажу, що навіть участь у євангелізаційних заходах допомагає утвердитись у вірі.\nОсобливо, коли бачиш той реальний контраст між тим, чим живуть пересічні люди і чим живеш ти.\nБог – головний євангелізатор # Важливо розуміти, що більша частина роботи при євангелізації виконується самим Богом, а також багато чого залежить від людини, яка слухає. І лише частина залежить від самого благовісника.\nУ самому посланні Євангелії є сила, яка торкається людей. І наша ціль – розказати Євангеліє і дозволити Богу зробити решту.\nАпостол Павло пише:\n\u0026rdquo;\u0026hellip;я не соромлюся Радісної Звістки \\[Христа\\], тому що вона – Божа сила на спасіння кожному, хто вірить\u0026hellip;\u0026quot;\nРимлян 1:16\n\u0026ldquo;слово про хрест є безумством для тих, хто гине, а для нас, які спасаємося, це – Божа сила.\u0026rdquo;\n1 Коринтян 1:18\nЧому не всі люди приймають Євангеліє? # Чому ж тоді не всі приймають Благу звістку? Більше я писала про це у дописі про спасіння. Якщо коротко – Бог не силує людину любити Його, у кожного завжди є вибір прийняти чи відкинути Бога.\nІсус був досконалим благовісником, і все ж мало хто справді послідував за Ним і багато людей вирішили Його просто вбити. Я тут про те, що ти можеш зробити все правильно, але це не все, від чого залежить результат.\nТому в питанні благовісництва дуже важко оцінити той «плід», які результати цих старань. Бо часто, особливо якщо це стосується вуличної євангелізації, ти більше ніколи не бачиш ту людину, якій розповідав про Бога.\nТому важливо уникати двох крайнощів: очікувати швидкого та феєричного результату або надто хвилюватись та боятись поразки.\nВід чого ж залежить результат євангелізації? Поділюсь нижче декількома думками.\nПарадокс допомоги # Є одна істина, який я виявила в роботі у соціальній службі: людина може змінитись, якщо сама цього захоче. І навпаки: не можна допомогти тій людині, яка цього не хоче.\nПрацюючи у соціальній сфері, зокрема із постраждалими від домашнього насильства, я помітила один парадокс. Що людей, які зіштовхуються з певною проблемою можна поділити на три категорії:\nТі, хто бачать проблему і щось з цим роблять Ті, хто бачать проблему, але не хочуть її позбутись Ті, хто не бачать проблеми Перша категорія людей шукає рішення і зазвичай вирішує проблему або самостійно, або з чиєюсь допомогою. І на цьому етапі ти також можеш їй допомогти на цьому шляху.\nДруга категорія живе у стані когнітивного дисонансу, намагаючись уникнути проблеми. Її не влаштовує жити з проблемою, але ще більше її не влаштовує докладати потрібних зусиль, аби щось із цим зробити.\nІ тут ти нічим людині не допоможеш. Вона опиратиметься та вважатиме тебе у кращому випадку надокучливим, а у гіршому – ворогом.\nДля того, аби людина вирішила розібратись із проблемою, ця проблема має стати більш критичною – щоб дискомфорт проблеми став більшим, ніж дискомфорт її вирішення.\nСаме тому найчастіше люди звертаються до Бога, коли розуміють, що самі не ладні вирішити свої проблеми. Є така приказка: \u0026ldquo;Як тривога – то до Бога. По тривозі – то по Бозі\u0026rdquo;.\nАбо ж, як писав К.С. Льюїс (куди ж без нього):\nБог звертається до людини шепотом любові, а якщо він не почутий – то голосом совісті; якщо людина не чує і голосу совісті – то Бог звертається через рупор страждань.\n— К.С Льюїс\nТретя категорія – це ті, хто просто ніколи не замислювався про проблему чи про те, що вона є у них. Це люди, які дізнавшись про проблему, перейдуть до однієї з перших двох категорій.\nАбо визнають проблему і почнуть щось із цим робити, або ж проігнорують її.\nДо прикладу людина дізнається про свій діагноз. І у першому випадку вона лікується, а у другому – ігнорує хворобу, бо не хоче змінювати свій спосіб життя чи визнавати, що хвора.\nУ випадку з євангелізацією, \u0026ldquo;діагноз\u0026rdquo; людини – це її відділення від Бога, гріховність та смертність. І той, що ділиться Доброю звісткою, спочатку розповідає про погану.\nАле насправді часто це і не звістка, бо про смертність, зло у світі та у людях і про порожнечу всередині не доводиться пояснювати.\nАле все ж слід звернути увагу на те, що окрім земного життя, є ще життя вічне і що є надія, яку дає нам Бог в Ісусі Христі.\nШкала готовності, притча про сіяча і контекстуалізація # Можна ще подивитись на це з іншого боку. Так, людей можна поділити на умовні три категорії, але також можна дивитись на духовність людини як на певний спектр, або різні типи ґрунтів.\n\u0026ldquo;Ось вийшов сіяч сіяти. І коли сіяв, одне зерно впало при дорозі, й прилетіли птахи та визбирали його.\nІнше впало на кам’янистий ґрунт, де не було багато землі, й швидко зійшло, бо не мало глибокої землі, а як піднялося сонце, – зів’яло і, не маючи кореня, засохло.\nІнше впало в терня, а терня виросло й заглушило його.\nА інше впало на добру землю і давало плід: одне в сто, одне в шістдесят, одне в тридцять разів.\nХто має вуха \\[щоби слухати\\], нехай слухає!\u0026rdquo;\nЄвангеліє від Матвія 13:3-9\nДалі Ісус дає пояснення:\n\u0026ldquo;До кожного, хто слухає слово про Царство, та не розуміє, приходить лукавий і викрадає посіяне в його серці; це те, що посіяне при дорозі.\nА посіяне на кам’янистому ґрунті – це той, хто слухає слово і відразу з радістю його приймає, але, не маючи в собі кореня, він є непостійний, і коли настають труднощі або переслідування за слово, він відразу спокушується.\nПосіяне в тернях – це той, хто слухає слово, але клопоти цього віку та омана багатства заглушають те слово, і воно залишається без плоду.\nА посіяне в добру землю – це той, хто слухає слово і розуміє, тому приносить плід – один родить у сто разів, інший – у шістдесят, а ще інший – у тридцять.\u0026rdquo;\nЄвангеліє від Матвія 13:18-22\nВажливо зауважити, що існують різні види ґрунту і від цього залежить те, як буде проростати зерно.\nІ тут є два підходи: або йти сіяти лише в добру землю, або готувати ґрунт і не очікувати надто багато від несприятливого для зросту ґрунту.\nТож намагаючить донести Євангеліє людям, потрібно вважати на контекст, у якому ті знаходяться.\nБо з одного боку це можуть бути люди, які вважають себе християнами і прагнуть пізнати Бога, але ще не склали повної картини Доброї Звістки, а з іншого – це можуть бути ворожо налаштовані атеїсти чи ті, хто посвячено практикують інші релігії. При цьому кожна релігія буде мати свій контекст.\nІ якщо \u0026ldquo;номінально віруючому\u0026rdquo; можна просто показати Біблію і що вона говорить про Христа, і він вже \u0026ldquo;готовенький\u0026rdquo;, то до нігіліста чи кришнаїта треба буде мати інший підхід.\nБільше того, одна євангелізаційна точка дотику навряд стане достатньою, аби такий скептик навернувся до Бога.\nАле це не страшно. Ваш вплив може стати однією зі сходинок на шляху до віри.\nМатриця Грея Дана схема, або \u0026ldquo;матриця Грея\u0026rdquo; умовно ділить людей на 4 різні типи. Якщо рухатись знизу вверх, то перетин горизонтальної лінії означає момент покаяння людини.\nЦя схема існує для того, аби умовно пояснити, що всі нехристияни (та й християни також) є на своєму унікальному етапі духовного шляху.\nІ тут важливо не брати на себе занадто багато (і в плані відповідальності за спасіння людини, і в плані всезнання і \u0026ldquo;клеймування\u0026rdquo;), а просто ділитись свідченням про Бога і дозволити Богу працювати у Його силі. Але враховувати, за можливості, нюанси кожного.\nОдним словом – то ✨ контекстуалізація ✨. Особливо вона важлива, коли ми йдемо у \u0026ldquo;чуже\u0026rdquo; середовище. І тут не про лукавство чи зміну ідентичності, а про чутливість до цінностей іншого та суспільних установ. Певна делікатність заради порозуміння.\nДо прикладу: якщо хочеш, аби тебе слухали вегани, немудро буде жувати перед ними стейк.\n\u0026quot;Для юдеїв я був юдеєм, аби придбати юдеїв. Для тих, які під Законом, я був як той, хто під Законом, щоби придбати тих, котрі під Законом, хоч насправді під Законом я не був.\nДля тих, які без Закону, я жив як той, хто без Закону, хоч не був без Божого Закону, а перебував у Законі Христа, щоби придбати тих, котрі без Закону.\nСтав я для немічних, як той немічний, щоб немічних здобути. Для всіх я став усім, щоб в усякому разі деяких спасти.\nУсе це я роблю задля Радісної Звістки, щоб стати її співучасником.\u0026quot;\n1 Коринтян 9:20-23\nЄвангелізація – перетягування людей? # Слід зауважити, що ціллю євангелізації ніяк не може бути перетягування віруючих людей з однієї церкви до іншої.\nУ моєму досвіді є декілька людей, які після євангелізаційних проектів, які організовувала наша церква, навернулись до Бога, але пішли до греко-католиків (я зі Львова і греко-католицька віра є найбільш поширеною).\nІ я вважаю це прекрасно. Бо можливо людина готова прийняти Христа, але не весь стиль поклоніння і традиції \u0026ldquo;чужої\u0026rdquo; для неї церкви чи культури.\nАле розумію, що далеко не всі вважають так як я. На приклад, в Англії, де я вчилась по обміну, могли питати: \u0026ldquo;Ти християнин чи католик?\u0026rdquo;\nОтож, ціллю євангелізації не є переманювання людей з однієї церкви до іншої, а те, аби людина прийшла до Бога.\nДля мене ж, не хрещеної в дитинстві, із сімʼї \u0026ldquo;православних атеїстів\u0026rdquo;, інакшість нашої сучасної, молодіжної (йоу) євангельської церкви взагалі не становило проблеми.\nХоча не виключаю, що якщо б мене першими \u0026ldquo;знайшли\u0026rdquo; греко-католики, то я б могла \u0026ldquo;покаятись\u0026rdquo; і охреститись там, і бути греко-католичкою.\nАле й трапляється таке, що часто людина може ходити до церкви, але не знати Бога. І якраз інакша церква може дати поштовх слідувати за Богом. І це стосується не лише переходу людей із традиційних церков в протестантські, а й навпаки. Особливо в тих країнах, де протестантизм переважає.\nЧи необхідна дружба для євангелізації? # Думка, яка досить поширена серед християн – це те, що ефективно ділитись Доброю Звісткою можна лише з тими, із ким в тебе склались довірливі стосунки.\nЦе кладе великий тягар на благовісника, бо стосунки з Богом завʼязуються на стосунках із людиною. Думаю, що це найкращий метод благовісництва, але у випадку, коли стосунки розвиваються органічно.\nБо дружба з прихованими мотивами веде до вигорання такого благовісника через постійний тиск почуття обовʼязку. І також часто це веде до розчарування того, кому благовістять, коли рано чи пізно він чи вона бачать, що ця дружба існувала лиш для того, аби «покаяти».\nДо того ж, такий метод вельми ресурснозатратний. Ось скільки часу потрібно провести разом, щоб:\nзі знайомого перетворитися у товариша – 40-60 годин; з товариша у друга – 80-100 годин; з друга у близького, найкращого друга – 200 годин. Більше того, якщо благовісник відходить від Бога, або просто перестає бути добрим прикладом, то його «послідовник», бачачи такий приклад, може або також відійти від Бога та церкви, або ж у кращому випадку пережити багато розчарувань.\nЩо я хочу сказати: дружба – це хороша річ, але це не єдиний дієвий метод. Частково ми це вже могли побачити у розділі зі \u0026ldquo;стилями\u0026rdquo; благовісництва.\nДля євангелізації через дружбу зазвичай використовують різні євангелізаційні проєкти, які мають певну програму та тривалість. Як приклад: підлітковий поп-рок хор Fusion.\nІ якщо людина має на серці служити певній категорії людей впродовж тривалого часу, то якраз такі проєкти можуть стати для неї ідеальним способом ділитись Євангелієм.\nОсновна думка, яку я намагаюсь донести, що не потрібно чекати особливих умов, як от міцна дружба, аби ділитись Євангелієм.\nТакож часто можна чути, що не слід говорити комусь про Бога, поки тебе про це не запитають.\nТак-то воно і так, але не зовсім. Звісно, тут треба мати мудрість і не навʼязуватись, але є деякі особливі простори чи \u0026ldquo;вільні зони\u0026rdquo;, де ти можеш говорити про Бога першим, не чекаючи запиту.\nВулиця – особливий простір # Вулиця – це місце, де ти просто можеш бути. Люди можуть робити свої висновки про тебе, але для них ти просто ще одна людина на вулиці. Без статусів, регалій та іншого багажу.\nІ це дає певну свободу. Бо ти не стільки думаєш про власний образ чи репутацію, а можеш собі дозволити бути трохи дивакуватим.\nЛюдина часто легше може відкритись чужій людині, ніж знайомій.\nЯ не можу це цілком пояснити, але на вулиці якісь інші норми поведінки, ніж у закритому просторі. Там набагато більше терпимість до якоїсь спонтанності та нерегульованості.\nГуляючи центральними вулицями великих міст можна побачити безліч мʼяко кажучи цікавих особистостей, з якими ти б не зіштовхнувся деінде.\nІз власного досвіду\u0026hellip; # Цікавий досвід взаємодії з людьми на вулиці я отримала, коли спробувала бути вуличною музиканткою у Варшаві та Лондоні.\nЦе коли мені не було що робити і цікаво було спробувати підзаробити пару копійчин і кинути собі виклик вийти з зони комфорту. То дуже цікаво було спостерігати за динамікою життя вулиці, поведінки різних людей.\nНасправді було дуже багато цікавих спонтанних взаємодій, які часто не відбувались за звичним сценарієм.\nТак само і підчас євангелізаційних заходів, особливо в підліткові та студентські роки під час конференцій у різних країнах, я мала можливість спілкуватись про Бога із людьми на вулиці.\nІ напевно більше 50% людей готові почати розмову і з них ще десь 25% готові говорити деякий час, іноді більше години.\nІ ці розмови дійсно змістовні та трансформуючі, причому для обох сторін. І насправді дуже часто люди дякуювали за них, видно як їм важливо було так поспілкуватись.\nЗ якоюсь агресією чи насмішками (принаймні серйозними) я не зіштовхувалась.\nТут ще хочу зазначити, що Україна є однією з тих небагатьох країн, де можна вільно говорити про свою віру. Ми вже звикли сприймати це як даність, та насправді така релігійна свобода у нас зʼявилась ще дуже недавно. І також все швидко може помінятись.\nЯк взагалі виглядає вулична євангелізація? О, у мене є багато хороших прикладів.\nВулична євангелізація: кейси # Розмови за допомогою роздаткових матеріалів # Браслети The FOUR Є безліч матеріалів для євангелізації. Багато церков друкують свої буклетики чи інші матеріали, де міститься Євангеліє і контакти церкви.\nЄ також багато матеріалів, які мають за ціль зацікавити оточуючих та стати приводом для розмови чи своєрідною шпаргалкою.\nВулична церква # Хто сказав, що не можна проводити богослужіння на вулиці? Можливо, для цього можуть бути потрібна якісь домовленості, але думаю все можна організувати.\nОсь такий є кейс у Польщі, зокрема на вході до центральної станції метро у Варшаві.\nЄвангелізаційний концерт # Мені випала нагода побувати на такому концерті No Longer Music у Варшаві і це було просто \u0026ldquo;вау\u0026rdquo;. Також знаю, що такі та схожі концерти організовувались і у нас.\nЄвангелізаційні сценки # Як на мене, це взагалі дуже потужний інструмент. Дуже наочно показує Біблійні істини і дозволяє зацікавити людей та спонукає до осмислення побаченого.\nОсь декілька фото як то виглядало на практиці:\nБагато зацікавлених глядачів То я в ролі \u0026quot;красуні\u0026quot; (сценка \u0026quot;Lifehouse\u0026quot;) Коли б ще довелось отак прилягти в центрі міста? Після сценки розповідався її зміст та усіх зацікавлених запрошували до розмови Може виникнути питання: \u0026ldquo;Все класно, інші мають зможу почути про Бога, але чи не є це вкрай стрьомний досвід для євангелізатора? Чи має взагалі зміст отак висовуватись зі своєї зони комфорту?\u0026rdquo;\nА я вам хочу сказати, що є!\nКористь вуличної євангелізації для \u0026ldquo;євангелізатора\u0026rdquo; # 1. Укріплення віри # Виходиш із християнської бульбашки, зіштовхуєшся з реальним світом, бачиш контраст. І це дозволяє заново відчути вдячність за те, що ти з Богом, а не без Нього.\nЦе корисно, бо коли ти вперше приходиш до Бога, то бачиш велику різницю \u0026ldquo;до\u0026rdquo; та \u0026ldquo;після\u0026rdquo;, переживаєш стрімкі метаморфози. А з часом починаєш думати, що у всіх так. Та зіштовхуючись із реальними людьми у реальному світі, більше бачиш, що це не так починаєш більше цінувати багатство Божих благословінь.\n2. Слухання Бога # Ніколи не знаєш що тебе чекає. Хто не захоче говорити, а хто радо спілкуватиметься про Бога більше години.\nТут реально ти маєш відпустити свої очікування та більше прислухатись, що хоче робити Бог у даний момент. І ти реально бачиш дію Божої сили, яка направляє тебе і торкається іншого.\n3. Пережиття чудес # Це правда, під час вуличної євангелізації часто Бог працює як в апостольські часи і реально зцілює людей, або ж до проповідника приходить пророче слово, або Господь торкається серця людини особливим чином. А ще трапляються екзорцизми.\nУ всіх випадках, коли в Новому Завіті траплялись чудеса, це було на свідчення та служіння людям, аби вони повірили у Божого Сина.\nА всілякі фокуси та трюки для підбурювання емоцій – то не про християнство.\nТо все може звучати дивно для сучасного вуха, але то так є. Але то просто треба якось самому побачити і пережити. Християнство починає грати новими барвами! :)\nБог діє чудесним чином і сьогодні, ми просто рідко цим користуємось. А ще є безліч шарлатанів-мунтянів і зрозуміло чому більшість із нас відносяться до чудес скептично чи навіть негативно.\nЯ супер-раціональна людина, за доказову медицину, науковий підхід і всі діла. Але що я засвідчила, того не можу заперечувати. От в Біблії почитайте:\nІ Він (Ісус) сказав їм:\n\u0026ldquo;Ідіть по цілому світі й усьому творінню проповідуйте Євангелію. Хто повірить і охреститься, буде спасенний, а хто не повірить, осуджений буде. І такі ознаки будуть супроводжувати тих, хто повірив: Моїм Ім’ям виганятимуть бісів, говоритимуть новими мовами, братимуть у руки зміїв; і хоча щось смертоносне вип’ють, їм не зашкодить; будуть покладати руки на хворих, і вони ставатимуть здоровими.\u0026rdquo;\nПісля того, як Господь Ісус промовив до них, Він вознісся на небо і сів праворуч Бога.\nВони ж пішли і проповідували всюди, а Господь допомагав і стверджував слово чудесами, які його супроводжували. \\[Амінь\\].\nЄвангеліє від Марка 16:15-20\nЗнов ж таки, ці речі не лише свідчать людям про Бога, але й укріплюють нашу віру.\nНедуховні плюси вуличної євангелізації # Хочу вас запевнити, що вулична євангелізація має свої плюси і не лише з перспективи віри.\n1. Вихід із зони комфорту та терапія відмови # Терапія відмови – це така соціальна гра, в якій ціллю є те, аби тобі відмовили чи тебе відкинули. Зазвичай це список завдань, прогресивно \u0026ldquo;крінжових\u0026rdquo;, націлених на те, аби тобі відмовили.\nДо прикладу, одним із завдань є попросити в кафе безкоштовний бургер чи у незнайомця 100 доларів.\nЦе стало своєрідним трендом серед людей, які прагнуть розвинути у собі резильєнтність та зменшити свою соціальну тривогу.\nТакий досвід дозволяє розширити свої горизонти та побачити, що те, чого ми часто боїмося: здатись дивними, чи те, що нам відмовлять, насправді має мало значення для нашого життя.\nЄвангелізація може мати користь як мʼяка форма терапії відмови, бо це вихід із зони комфорту і в певному плані вразлива позиція, де тебе можуть не зрозуміти, відкинути чи висміяти.\n2. Цікаві знайомства # Євангелізація – це певного роду вихід у невідомість, це новий досвід і можливість для зросту. Ти говориш із абсолютно незнайомими людьми, часто з тими, з ким ти б у іншому випадку ніколи не спілкувався б.\nЦе відкриває нові можливості, зокрема і нові знайомства. Ти відчуваєш себе частиною ширшої спільноти. Уже не кажучи про те, що за твоєї участі Бог може може радикально змінити траєкторію життя людини та подарувати їй надію.\nЄвангелізація в інтернеті # Це цікава тема, бо говорячи про \u0026ldquo;вільні простори\u0026rdquo;, інтернет точно є таким місцем. Плюсом євангелізації в інтернеті є те, що можна охопити багато людей і в залежності від методів, то може бути \u0026ldquo;пасивна євангелізація\u0026rdquo;.\nПриміром, як цей сайт ;)\nДо речі, якщо ви ще не клікали на сторінку \u0026ldquo;Як прийти до Бога\u0026rdquo; – то велкам побачити приклад євангелізації.\nА можна навпаки займатись активними переписками із зацікавленими людьми.\nНа сайті YesHeIsможна більше дізнатись про те, як можна свідчити людям через всесвітню мережу \u0026ldquo;Інтернет\u0026rdquo; :)\nВисновок # Євангелізація – невідʼємна частина життя християнина, принаймні має такою бути.\nПоширення Доброї Звістки необхідне не лише людям, які не знають Христа, але й людям, які цю Звістку поширюють.\nІ є багато різних способів для цього. У даній статті був принесений далеко не вичерпний перелік способів свідчити про Бога.\nДо речі, те, що не увійшло в дану статтю, можете почитати на телеграм-каналі \u0026ldquo;Сміливо\u0026rdquo;.\nАле все ж, закликаю вас спробувати себе у вуличній євангелізації, коли ви виходите у світ до незнайомих людей. Особливо, якщо до цього ви ніколи не мали подібного досвіду.\nТож ідіть і навчіть усі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам.\nІ ось Я з вами по всі дні аж до кінця віку!\n— Слова Ісуса з євангелія від матвія 28:19-20\n","date":"09.10.2024","externalUrl":null,"permalink":"/evangelisation/","section":"Усі статті","summary":"Є декілька тем, яких не прийнято торкатись у розмові. Це теми, які зачіпають особисті речі: гроші, політичні переконання, сімʼю та здоровʼя. А також не прийнято торкатись теми релігії.\nОднак це все важливі речі, про які варто говорити. Бо від обізнаності та грамотності щодо всіх цих ніби суто особистих тем залежить життя людини та й суспільства загалом.\n","title":"\"Хочете поговорити про Бога?\" Євангелізація – це крінж чи недооцінена можливість?","type":"posts"},{"content":"","date":"08.08.2024","externalUrl":null,"permalink":"/tags/%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0/","section":"Теги","summary":"","title":"Війна","type":"tags"},{"content":"","date":"08.08.2024","externalUrl":null,"permalink":"/categories/%D0%BB%D1%96%D0%B4%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE/","section":"Категорії","summary":"","title":"Лідерство","type":"categories"},{"content":"","date":"08.08.2024","externalUrl":null,"permalink":"/categories/%D1%81%D1%96%D0%BC%CA%BC%D1%8F/","section":"Категорії","summary":"","title":"Сімʼя","type":"categories"},{"content":"","date":"08.08.2024","externalUrl":null,"permalink":"/tags/","section":"Теги","summary":"","title":"Теги","type":"tags"},{"content":"Дисклеймер: я тут висловлюю власну думку і можу помилятись. Усі рішення щодо військової служби кожен приймає особисто. Закликаю це зробити вдумливо та з молитвою. Цим текстом я сподіваюсь дати трохи їжі для роздумів.\nНа написання цієї статті мене «надихнув» новий закон про мобілізацію. Я захотіла дійти до свого висновку, як співвідносяться християнство і війна. Ми з чоловіком вирішили, що замість того, аби жити в тривожному очікуванні невідомого, потрібно подумати про можливий розвиток подій і спробувати підготуватись до них.\nРозуміючи, що чим довше йде війна, тим більший шанс, що мого чоловіка мобілізують, я вирішила, що мені потрібно осмислити і дійти до певного висновку щодо того, якою я бачу перспективу його військової служби.\nОдразу скажу, що ми з чоловіком поділяємо ці погляди, і в ході написання даної статті ми багато обговорювали ці теми, тому якщо хочете їх знецінити «бо я жінка», то не вийде.\nЯ пишу це зокрема для тих, хто зараз нас захищає. Декілька людей із моєї церкви уже в ЗСУ і це число напевно буде далі збільшуватись. Я зрозуміла, що про деякі речі не можу мовчати, навіть якщо це може комусь не сподобатись. Про що я – читайте далі :)\nРушійною силою написання статті також стали кулуарні розмови про ухилянство. Тому якщо вам здасться, що подекуди мене переповнюють емоції, то це справді так.\nЯ свідома того, що можу «зачепити» за живе багатьох моїх братів та сестер. Та, будь ласка, давайте спробуємо підійти до теми з відкритим розумом і обговорювати ідеї та погляди, а не людей чи ситуації.\nРозвиток мого ставлення до війни # Хочу насамперед сказати декілька слів, про те, як змінювались мої погляди.\nКолись я вважала себе пацифісткою. Мабуть, як і більшість людей, які ніколи не зіштовхувались з війною.\nНасправді жодна адекватна людина не хоче, аби відбувалась війна, аби люди вбивали одне одного, аби нищились міста і природа.\nТа що, якщо війна знаходить тебе, хочеш ти цього чи ні? Реальність життя в Україні зараз така, що ми маємо виграти війну, почали яку не ми. В інакшому випадку на нас чекає точно те саме, що трапилось із мільйонами українців на окупованих територіях.\nЯкщо ви вірите в обіцянки росії, в те, що можна домовитись та «припинити стріляти», то ви помиляєтесь і погано вчили історію. На даний момент уже стало зрозуміло, що без жорсткої відсічі ми або приймем рускій мір, або загинем, або будемо змушені назавжди полишити Україну.\nросія ясно оголосила свої плани і не бажає діяти за нормами міжнародного права, а гаранти цього права не готові його захищати. Що може запропонувати пацифізм у цьому випадку?\nПамʼятаю як десь у 2017-2018 році ми з друзями говорили щодо свого ставлення до війни. Тоді я саме закінчила бакалаврат зі спеціальністю «Медіа, дипломатія та міжнародні переговори». Все моє навчання проходило на фоні подій Євромайдану та «АТО».\nВчилась я у Варшаві. Загалом я зі Львова. Тому події 2013-2016 років (а саме тоді я вчилась) для мене були скорше абстрактними темами для вивчення, як і купа предметів з історії.\nА коли ти щось вивчаєш, то думаєш, що розумієш це, а значить вище того всього. До слова, тоді я відвідувала дуже харизматичну церкву, що ще більше додавало мені впевненості, що справи «цього світу» – то не для віруючих.\nТо вам трішки контексту. Тож вертаємось до розмови з друзями рік-два після повернення на Батьківщину.\nЯ тоді казала, що вбивати гріх – і крапка. І християнин не може мати іншої позиції. Тоді вперше мені довелось почути декілька слушних запитань від людини, чия сімʼя змушена була переїхати з Донецька до Львова у 2014-му.\nПо-перше: хтось має давати відсіч агресору. Якщо ти відмовляєшся брати зброю, то хіба не ховаєшся за спинами тих, хто змушений робити «брудну роботу», аби ти тут сидів в комфорті та безпеці?\nПо-друге: якщо ти готовий принести себе в жертву, аби не чинити насильства, то як на рахунок тих, хто не хоче робити такий вибір? Жінки, діти…\nЦе були дуже слушні питання. Тоді я все-одно не відмовилась від своїх поглядів. Мені знадобилось більше часу і досвід повномасштабного вторгнення, аби зрозуміти, чому я помилялась.\nЧому тепер я не вважаю себе пацифісткою, будучи християнкою?\nБо пацифізм потрібен імперіям. Злочинцеві, а не його жертвам треба пояснювати, чому скоювати злочини – це погано. Агресор має перестати нападати, а не жертва – захищатись.\nТому цілком з повагою можна поставитись до тих, хто відмовляється воювати на боці росії, чи хто відмовлявся йти до армії СРСР, особливо після завершення Другої світової.\nТа контекст України інакший.\nМожливо, варто надати більш зрозумілу ілюстрацію. Маніяк-убивця вдирається до вашого будинку, говорить, що цей будинок тепер його. Він хоче згвалтувати вашу дружину, вкрасти ваших дітей та вбити вас.\nВін каже, що ви маєте право на існування лише, якщо підкорятиметесь йому. Інакше вас взагалі не має існувати.\nЯкі правильні дії на вашу думку? Взяти гвинтівку і пристрелити його? Чи дати йому виконати задумане?\nДуже цинічно засуджувати самозахист, коли спостерігаєш збоку за насильством.\nБільше про це я писала у статті «Чи вбивати на війні це гріх?»\nНа мою думку є декілька речей, про які потрібно памʼятати:\nХристияни мають бути прикладом. Звісно, кожен християнин не є чеснотнішим за кожного «не-християнина», але ми маємо до цього прагнути. Дуже сумно і соромно, коли невіруючі люди поводяться по совісті, по закону, чесно та відважно, в той час, як християни крутять схеми та обхідні шляхи. Яке свідчення це дає світові? Біблія не ділить наше життя на духовне та фізичне. Християни, будь ласка, відкиньте вже цей гностицизм нарешті! Христос ходив «мʼясними» ногами по брудній землі. І тими ж тілесними ногами Він вийшов зі Свого гробу. Наша духовність проявляється через те, як ми діємо у цьому фізичному світі. Ми були народжені не для комфорту (особливо вдруге), і ми всі помремо рано чи пізно. Давайте з цього і почнем.\nСтавлення християнина до життя та смерті # Почну з того, що приведу цитату К.С. Льюїса про війну та смерть:\n*\u0026ldquo;Війна звалює на нас смерть і страждання. Ніхто – і особливо християни, що пам\u0026rsquo;ятають про сад Гефсиманський - не буде намагатися вдати стоїчну байдужість перед лицем цих випробувань.\nАле ми можемо вберегтися від ілюзій уяви. Ми думаємо про вулиці Варшави і протиставляємо загибель її жителів абстракції під назвою Життя.\nАле жоден з нас не обирає поміж життям та смертю; лише поміж видами смерті - від автоматної черги зараз чи через сорок років від раку.\nЯк війна стосується смерті? Вона точно не робить її частішою: 100% з нас помруть, і збільшити відсоток просто неможливо. Якісь з смертей вона наближує; але я не думаю, що саме це нас лякає. Коли настане ця мить, буде не так важливо, скільки років ми вже прожили.\nЧи збільшує війна ймовірність присмертних мук? Навряд. Наскільки я можу знати те, що ми називаємо природньою смертю, то їй, зазвичай передують страждання. І на полі бою, одному з небагатьох таких місць, великі шанси безболісної смерті.\nЧи зменшує війна ймовірність смерті в мирі з Богом? Не думаю. Якщо військова служба не переконала людину підготуватися до смерті, то що ж зможе її переконати?\nІ все ж війна має певне визначене ставлення до смерті. Вона не дає про неї забути. Єдине, чому рак у шістдесят чи параліч в сімдесят п\u0026rsquo;ять нас не турбують, це тому, що ми про них не пам\u0026rsquo;ятаємо.\nВійна ж робить смерть реальною; і більшість видатних християн минулого бачили в цьому одне з її благословінь. Вони вважали, що нам корисно завше пам\u0026rsquo;ятати про нашу смертну природу. І я схильний думати, що вони праві.\u0026rdquo;*\nК.С. Льюіс «Навчання у воєнний час»\nЦе якщо подивитись на страждання та смерть з прагматичної точки зору. Та навіть дивлячись на Євангеліє та історію християнства – надмірна тривога про власне життя ніколи не характеризували християнську віру.\nНавпаки, Ісус закликає нас довіряти Богу та служити людям серед гонінь та небезпек, а апостол Павло неодноразово наголошує на скороплинності земного життя та його очікування на Царство Боже.\nІсус, всі апостоли (крім одного) та тисячі християн у перші століття, помирали жахливими мученицькими смертями за проголошення Христа Господом та відмову поклонятись імператорові та римським богам.\nХоча аби просто мирно піти додому від них просто вимагалось принести богам жертву та похулити Бога. Що їм заважало зробити так, просто напоказ, не змінюючи своїх переконань, і не мучитись? Совість, вірність та послідовність.\nЯкості, які є великими чеснотами. І які «розумніші за всіх» люди вважають дурістю, фанатизмом чи твердолобістю. Багато людей (чи може більшість) скорше керується тим, що в їх інтересах, ніж тим, що правильно. І тоді правильним для них стає те, що приносить їм користь, незважаючи на мораль.\nТака позиція повністю суперечить християнству, де істину і мораль визначає Бог.\nДевіз \u0026ldquo;Роби, що волієш\u0026rdquo; і \u0026ldquo;Нехай буде воля моя\u0026rdquo; – то девіз тих, хто зневажає Христа та все, що з Ним повʼязане. І тут не про те, що християнин має \u0026ldquo;забити\u0026rdquo; на свої потреби та бажання. Зовсім ні. Але пріоритетом для нього мають бути Божі принципи, які мають стати його власними.\nВоювати страшно # Повертаємось до страхів і різницею між страхом та боягузтвом.\nКожен, хто має здоровий глузд, прагне уникнути страждань, каліцтва та смерті. Це зрозуміло. І це нормально та добре.\nНе нормально – дозволяти страху керувати власним життям. Хто, як не християни, мають мати впевненість у Божій доброті та любові? Хто, як не християни, мають розуміти, що живуть на землі не заради самих себе і власного комфорту?\nІ хто, як не християни, мають розуміти, що смерть неминуча, але що нею життя не закінчується? І що Бог потурбується, навіть якщо будуть проблеми? До того ж, у християн є церковна спільнота, до якої вони завжди можуть звернутись по допомогу.\nДуже раджу на цю тему подивитись оце коротке відео від мудрого пастора.\nНевже я закликаю усіх йти воювати? Зовсім ні.\nЯкщо не призвали – не йди # Думаю, що християнину не варто прагнути йти воювати, особливо прагнути вбивати чи чинити інше насильство. Потрібно зрозуміти всю серйозність та ціну цього становища. Як мінімум – це те, що ти стаєш «рабом людей».\nЧи покликаний був ти рабом? Не турбуйся про те. Але коли й можеш стати вільним, то використай краще це. Бо покликаний в Господі раб визволенець Господній; так само покликаний і визволенець він раб Христа. Ви дорого куплені, тож не ставайте рабами людей!\n— 1 Коринтян 7:21-23\nУ війську твоє життя великою мірою починає залежати від рішень командирів. Ти живеш далеко від дому в набагато гірших умовах, часто без можливості робити те, що потрібне тобі.\nОсобливо це стосується тих, хто має сімʼю та забезпечує її.\nОкрім цього, ми всі (я сподіваюсь) приносимо користь на своєму місці. Країна зможе вижити не лише завдяки захисту, але й завдяки підтримці звичного життєвого устрою: коли люди створюють сімʼї, працюють, народжують дітей, відкривають бізнеси і роблять добре свою роботу.\nТа все ж, думаю, що є певні християни, які відчули поклик від Бога йти на війну. Для них було б не правильно йти супротив цього.\nДо слова, те, що я вважаю, що християнину не варто добровільно йти на війну, не значить, що він може залишатись осторонь і лише \u0026ldquo;літати в космосі\u0026rdquo;, як \u0026ldquo;громадянин неба\u0026rdquo;. Кожен з нас має робити вклад у перемогу. Це стосується як чоловіків, так і жінок.\nЯк мінімум це:\nМолитовна підтримка тих, хто на фронті Вчасна і чесна сплата податків Максимально можливе повноцінне життя зараз Участь у зборах на потреби військових, як грошима, так і активізмом Підтримання себе у хорошому стані: піклування про себе, своє здоровʼя, свій духовний стан Інформаційна гігієна і критичне мислення, споживання і поширення лише перевіреної і корисної інформації Піклування про дітей, близьких, підтримка тих, хто цього потребує Християнину краще уникати війни будь-якою ціною? # На мою думку, ні.\nЯ не хочу звучати зверхньо чи «святіше за всіх», але хочу закликати нас бути чесними. Якою є наша мотивація, коли ми підходимо до питання війни та мобілізації? Чи керуємося ми совістю та щирими переконаннями, чи не намагаємось заради власних інтересів прикриватись Божим Словом та, принагідно, тезами російського ІПСО?\nНижче я хочу розібрати декілька тез, що змушують моє око сіпатись.\n«Але чого я маю воювати, коли вони сидять?» # Так, я вірю, що ми повинні вимагати справедливості, творити її, ні в якому разі не йти на компроміси з совістю. Та очікувати, що в цьому світі все відбувається максимально рівномірно та чесно – це дитяча наївність.\nТа ми маємо Бога і можемо знати, що Він попіклується про нас за будь-яких обставин. Та це не те саме, що «Бог дасть нам максимальний комфорт».\nТож давайте дивитись ЧЕСНО, якщо хочемо справедливості. Якщо задаємось питанням «чому поліцейський якись-там пузатий не воює, а мені треба йти?», тоді треба задатись й іншим питанням: «а чому там вже три роки поспіль один з кращих представників країни, батько декількох дітей, успішний спеціаліст, мій брат у Христі, а не я\u0026quot;?\nНемає справедливості. Кого б ти не взяв на війну – це не справедливо. Бо сама війна не справедлива. Та й як визначити хто потрібніший у тилу? Як взагалі можливо визначити «альтернативну вартість» воїна? Чи ціну і вартість життя однієї людини у порівнянні з іншою?\nМожу з цього приводу привести таку невеличку замальовку. Коли Ісус розказує Петрові, що той помре мученицькою смертю, то Петра цікавить лиш одне: а що ж станеться з апостолом Іваном?\nІсус тоді говорить одну важливу фразу, яку нам усім слід зарубати на свому носі:\nЯкщо Я схотів, щоб він позостався, аж поки прийду, що до того тобі? Ти йди за Мною!\n— Івана 21:22\nМораль така, що нам не потрібно постійно порівнювати себе і своє становище з іншими. Нам потрібно бути вірними Богові, довіряти Йому і робити те, що правильне.\nДавайте подивимось як ставився Ісус до виконання громадянських обовʼязків. Зокрема до сплати податків. Ісуса питали:\n\u0026ldquo;Скажи ж нам, як здається Тобі: чи годиться давати податок для кесаря, чи ні? А Ісус, знавши їхнє лукавство, сказав: Чого ви, лицеміри, Мене випробовуєте? Покажіть Мені гріш податковий. І принесли динарія Йому. А Він каже до них: Чий це образ і напис? Ті відказують: Кесарів. Тоді каже Він їм: Тож віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже.\u0026rdquo;\nЄвангеліє від Матвія 22:17-21\nТут під \u0026ldquo;віддати Богові Боже» мається на увазі віддати себе Богові. Бо людина – то образ Бога.\nБачимо, що Ісус казав платити податки. І загалом християни вірні у цьому. Але ж є безліч багатіїв, які ухиляються від сплати податків! І куди ті податки взагалі йдуть? Чому тоді ми маємо їх платити?!\nВертаємось до Петра з Ісусом. І згадуємо: ми робимо те, що правильно, бо слідуємо за Богом. Або ж словами наших мам: «А що, як всі стрибатимуть з моста – ти теж будеш стрибати?»\nІ як податки від нас вимагаються, але йдуть на забезпечення існування держави і для добробуту людей, так само і військо зараз має ту саму функцію.\nЩо я намагаюсь донести, то це те, що той факт, що інші грішать – не дає нам мандату грішити. Або ж, якщо від протилежного:\nхто знає, як чинити добро, та не чинить, той має гріх!\n— якова 4:17\nНаше суспільство взагалі тримається на тому, що є люди, які живуть за сумлінням і \u0026ldquo;вигрібають\u0026rdquo; найбільше з огляду на користь для суспільства, а не для себе. І християни мають бути першими серед них.\nОтже, що там з відкосом від мобілізації? # Вважаю, що якщо у вас є законні підстави уникнути мобілізації – то цілком можете їх використати. Навіть піти на навчання, якщо це зроблено чесним шляхом – то такий ще більш-менш пристойний варіант.\nА тепер я буду лютувати.\nМене просто рве, коли мої любі брати та сестри в Христі вдаються до шахрайських схем, аби лиш уникнути служби.\nНа жаль, дуже часто наша християнська мораль і довіра Богу закінчуються там, де ми зіштовхуємось з проблемами.\nЯкщо ви та людина, яка звикла давати хабарі, підробляти довідки і робити різні такі щоденні гріхи, то ви і так не станете мене слухати. Буду лиш молитись і сподіватись, що ви покаєтесь і не будете далі сприяти корупції і паплюжити свідчення про Христа.\nМене накриває сором, коли я чую про те, як християни дають хабарі, аби втекти з країни чи відкосити від армії. Найбільший сором, як я вважаю – розлучення з метою видати ніби чоловік сам виховує дітей.\nТо крінж такого масштабу, що мені навіть соромно про це писати. Щоб священний Божий завіт, який укладається на все життя, зневажався через страх втратити контроль над ситуацією.\nСоромно, коли у невіруючих більше честі, моральності та послідовності, аніж у таких віруючих.\nТут може грати роль і такий-собі \u0026ldquo;гностицизм на мінімалках\u0026rdquo;. Коли духовне – то окрема сфера і ти такий весь \u0026ldquo;запечатаний Святим Духом\u0026rdquo;, а все, що у світі – то щось недостойне, неважливе і ніяк не може впливати на твій духовний стан.\nІ такі \u0026ldquo;громадяни неба\u0026rdquo; не бачать проблем порушувати закон, хитрувати чи поводитись нечесно, коли це їм вигідно. Бо це вони обманюють \u0026ldquo;гріховну\u0026rdquo; державу, а не Бога.\nМожна розписувати про це багато, але одним словом так не має бути.\nНе обманюйтеся, – Бог осміяний бути не може. Бо що лише людина посіє, те й пожне. Адже хто сіє для свого тіла, – пожне від тіла тління, а хто сіє для духа, – пожне від Духа вічне життя.\nРоблячи добро, не втрачаймо запалу, бо свого часу пожнемо, якщо не ослабнемо. Тому, поки маємо час, робімо добро всім, а найперше тим, які рідні у вірі.\n— Послання до галатів 6:7-10\nКоли брати зброю – проти совісті # Гаразд. Якщо ви все ж щиро тримаєте таке переконання, що брати до рук зброю – це гріх, і воно зʼявилось ще до того, як настала перспектива мобілізації, то є хороші новини.\nНа щастя, зараз є безліч вакансій на небойові посади у ЗСУ чи у стратегічних підприємствах. Можна обрати те, що до душі та совісті.\nАле також раджу подивитись ось цю проповідь, яка можливо дозволить вам подивитись на пацифізм та війну під іншим кутом:\nУвага! ІПСО! # росія вдало проводить ІПСО (інформаційно-психологічні операції) серед українського народу через неправдиві новини, телеграм-канали та ботів у соцмережах. Варто зазначити, що і правдиві новини можуть погано на нас впливати, бо зазвичай несуть певну долю негативу.\nТа потрібно розуміти, що приймаючи деякі думки за чисту монету, ми лише граємо на руку ворогу.\nМожна знайти безліч обурливих новин про свавілля ТЦК. І звісно, такого не має відбуватись. Але жахливою помилкою буде вважати, що всі працівники ТЦК непорядні. Чи що через злочини інших ми отримуємо виправдання для наших власних.\nЗате кому вигідний зрив мобілізації, як не росії?\nЗрозумійте мене правильно. Я працювала в державній структурі. Тупізни (а я по-іншому назвати це не можу) там більш, ніж достатньо. Але також там багато таких людей, як ми з вами, які прагнуть щось змінювати та допомагати людям.\nНу і взагалі, коли надходить якесь розчарування, знесилення, потрібно ставити собі запитання: \u0026ldquo;чому я так почуваюсь і кому це вигідно?\u0026rdquo; А наступним питанням має бути: «а що я можу з цим зробити?»\nА очікувати ідеальних умов тут на землі для того, аби чинити правильно – то ніщо інше, як відмовка та зняття із себе відповідальності.\nТо що? Невже потрібно повністю тепер погоджуватись з усім, що наша влада та медіа говорить про війну? Християнин має зректись своєї моралі та стати ще одним сліпим виконавцем наказів?\nНі. Християнину завжди слід памʼятати, що його вірність насамперед належить Богу. І що Бог, а не держава, окреслює межі добра і зла. Держава діє у своїх інтересах, які або можуть співпадати з Божими, або ні.\nТому справедливо також згадати за пропаганду або наративи, які можна чути у нашому публічному просторі й на які християнину потрібно правильно реагувати.\nПропаганда України # У нашому суспільстві прийнято, нормально і навіть похвально використовувати певні сталі фрази по відношенню до росіян. «Р*усня – не люди», «хороший рускій», «усі вони мають померти» ну і далі речі такого плану.\nІ я розумію чому так і чому українцям важливо зараз зректись усього російського та чітко усвідомити, що поруч з нами країна-монстр, яку треба зупинити, аби вона перестала нищити нас. Дегуманізація ворога – це звична практика війни.\nТакож зазначу, що це нормально – відчувати гнів та обурення, коли ми чуємо новини чи роздумуємо про війну. Ці емоції сигналізують нам, що таке не має відбуватись, що це зло та несправедливість. Але не нормально, аби ці емоції змушували нас зрікатись науки Христа.\nЧуючи фрази типу «р*сня – не люди», важливо розуміти, що по той бік все ж також люди, яких створив і любить Бог, за яких помер Христос. Ні, нам не треба їм співчувати, проявляти до них теплі почуття чи взагалі спілкуватись з ними, але ми не можемо дозволити собі бути засліпленими ненавистю, якщо не заради них, то заради нас самих.\nБо всі люди – люди. І ці звірства теж чинять люди. І важливо памʼятати, що народившись там і маючи всі ці обставини, не факт, що ми чинили б і думали б інакше. Це їх не виправдовує, але не дає нам забувати, що ми також маємо потяг до зла та схильність до помилок.\nТут згадується історія пророка Йони. Дуже раджу прочитати всю книгу, вона досить невелика. І контекст там схожий настільки, що можна підставити замість Йони якогось українського проповідника, а замість Ніневії — москву.\nЦя історія зовсім не означає, що нам треба зараз йти і проповідувати росіянам. То була історія Йони. Але суть така, що в нього було більш, ніж достатньо причин ненавидіти ніневітян і бажати їхньої смерті.\nЙона прийшов до Ніневії, попроповідував і дуже засмутився, що його проповідь все ж спрацювала і покаялись всі. Тож Йона захотів краще вмерти, ніж бачити, як Бог змилувався над його ворогами.\nЙона сів трохи далі від міста «взяв попкорн» і був готовий спостерігати щось схоже на зруйнування Содому і Гомори. Бог з милості виростив йому кущ для тіньочку.\nТа на наступний день кущ всох, а Бог так і не зруйнував Ніневію. І Йона знову захотів вмерти. Тож книга закінчується такими словами Бога:\n\u0026ldquo;Ти жалкуєш за рослиною, над якою ти не трудився і не вирощував. Вона сама в одну ніч виросла, й в одну ніч загинула.\nТож хіба Я міг не змилуватись над цілим великим містом, Ніневією, в якому живе понад сто двадцять тисяч людей, котрі не вміють відрізнити своєї правиці від своєї лівиці, й чимало худоби?\u0026rdquo;\n— Йони 4:10-11\nЗ одного боку є пропаганда росії, з другого боку – України. Є громадянський обовʼязок і є вірність Богові. То яким все-таки має бути воїн християнин і чи має взагалі право християнин воювати?\nDeus Vult! Але не те, що ви подумали # Я вважаю, що це може бути Божа воля – послужити іншим на війні.\nТак, ініціація війни, експансіонізм, імперіалізм та гординя за військову могутність мають бути поняттями, чужими християнину. Але також я вважаю, що Бог не підтримує боягузтво та надмірну любов до комфорту.\nТому «Деус вульт» («така Божа воля») я вживаю у тому плані, що Його волею може бути, щоб ми були на службі у ЗСУ.\nМоже ж таке бути, і я б сказала, що це дуже ймовірно, щоб Бог хотів «солити і світити» через християн у місцях найбільшої темряви та бруду?\nХіба це складно уявити, що Бог пошле когось із віруючих, аби приносити надію, любов та порядок до людей, які цього найбільше потребують?\nЯкщо Бог закликає нас не жити для себе, а жити для Нього, то чи може в Його планах бути те, щоб завдяки нашій вірності Йому та совісті, ми будемо приносити Боже Царство там, куди б в жодному разі не пішли самі?\nА як на рахунок захисту невинних?\nЦілком і цілком ймовірно.\nТож якщо вже християнин опинився у війську (по своїй волі чи проти неї), що йому слід робити?\nЯким має бути воїн-християнин? # Іван Хреститель дав таку пораду військовим, які приходили до нього і питали як їм жити:\nНікого не кривдьте, не обмовляйте і задовольняйтеся своєю платнею.\n— Луки 3:14\nТобто воїн не має права перевищувати свої повноваження, займатись мародерством чи скоювати військові злочини. Він має дотримуватись правил війни.\nА від себе, я вважаю, що окрім цього, християнину у війську потрібно бути зразковим воїном. Тобто якомога відповідальніше та уважно ставитись до своїх завдань, піклуватись про безпеку себе та інших, дбати про свій духовний та фізичний стан, допомагати побратимам.\nЯк і в інших сферах – прагнути до розвитку та підпорядкування всього життя Богу.\nА нам, людям у тилу, потрібно памʼятати, підтримувати і цінувати тих, хто зараз захищає нас. Ні в якому разі не знецінювати їх подвиг нашими діями чи словами. Бо:\nБільшої любові ніхто не має за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх.\n— Євангеліє від івана 15:13\nХристиянство і війна: які висновки? # Ми розуміємо, що росія нападає та агресує, а також намагається маніпулювати нашими думками. Ми бачимо, що Україна захищається, та багато чого у нашій владі, системі та суспільстві залишає бажати кращого.\nВище я подала свої думки про те, що християнину не слід прагнути йти на війну, якщо він не почує чіткий поклик Бога до цього. Але також він не може вдаватись до обману та шахрайських схем для того, аби уникнути служби чи втекти з країни.\nТому я вважаю, що найправильніший шлях – діяти за законом України, тримаючи вірність Христу на першому місці. Тобто християнин не має права порушувати закон через страх, почуття несправедливості чи бажання влаштувати собі краще життя.\nІ мене нудить від жонглювання віршами із Біблії для виправдання ухилянства. Чесно буде просто визнати: «Мені страшно, я не хочу ризикувати, не хочу втрачати свій рівень життя та заробітку, тому порушую закон та грішу.»\nА впевненість у самоправедності та, як наслідок, ставлення до тих, хто їх захищає, і кому не забракло честі та сміливості, як до грішників (бо взяли до рук зброю), чи дурних (бо не змогли викрутитися) чи безвільних жертв (бо їх «вполювали») – це, на мою думку, якийсь особливо огидний вид духовного збочення.\nОдразу тут додам: я також не хочу, аби мій чоловік йшов на війну. Бо вже деякі мені закидали такі абсурдні речі і тому мені треба це проговорити для таких людей. Мені страшно. Мені некомфортно та тривожно від думки про нашу розлуку та можливі небезпеки.\nТа я не стану намагатись крутити злочинні схеми, аби вберегти «свою бубочку» від війська. Чоловік також не налаштований йти на компроміси з совістю. Ми прийняли думку, що його можуть призвати і покладаємося на Божу волю.\nЦе я писала на початку серпня 2024. А в кінці січня 2025 мого чоловіка \u0026ldquo;бусифікували\u0026rdquo; біля дому. Він зараз у ЗСУ. Це важко, але власних принципів ми не змінили.\nПро досвід мого чоловіка можете почитати на його каналі у ТГ.\nХочу підсумувати все ще одною цитатою К.С. Льюїса. Він воював добровольцем у Першій світовій війні та жив і писав підчас Другої:\nЧи любити ворога означає не карати його? Ні, бо любити себе не означає, що я не повинен піддавати себе карі чи навіть смерті. Якщо ви вчинили вбивство, ваш правильний християнський крок – передати себе поліції, щоб вас повісили. Отже, на мою думку, цілком правильно, щоб християнський суддя засудив людину до смертної кари або християнський воїн убив ворога. Я завжди так думав, з тих пір як став християнином, і задовго до війни, та й тепер так думаю в час миру.\nНемає чого цитувати «Не вбий». У грецькій мові є два слова: убивати (to kill) та умисно вбивати (to murder). І коли Христос цитує ту заповідь, Він вживає те саме слово – умисне вбивство (murder), як засвідчено в усіх трьох Євангеліях Матвія, Марка й Луки. Мені говорили, що це саме розрізнення є в Посланні до Євреїв. Не все убивство – умисне убивство, як і не всі статеві зносини – адюльтер (подружня зрада).\nКоли воїни запитали Івана Хрестителя, як їм діяти, він навіть не натякнув, щоб вони залишили армію; цього також не зробив і Христос, коли зустрівся з римським головним сержантом, званим сотником. Поняття рицаря-християнина, озброєного для захисту доброї справи, – одне з великих християнських понять.\nВійна – страхітлива річ, і я поважаю чесного пацифіста, хоч вважаю, що він цілком помиляється. Кого я не можу зрозуміти, це сьогоднішніх напівпацифістів, які наводять людей на думку, що хоч вони зобов’язані воювати, та повинні виконувати це з похмурим обличчям, ніби соромляться цього. Саме це почуття сорому позбавляє багатьох чудових молодих християн у збройних силах того, на що вони мають право, що є природнім досягненням відваги – веселості й щирості від усього серця.\nЯ часто міркував, як би то було, коли я служив в армії в час Першої світової війни, якби я і якийсь молодий німець забили один одного одночасно й зустрілися у мить після смерті. Я не можу собі уявити, щоб будь-який із нас відчував сором чи навіть обурення. Думаю, ми б з того посміялися.\nУявляю, як хтось скаже: «Ну, якщо дозволено осуджувати вчинки ворога, карати і вбити його, то яка тоді різниця між християнською моральністю і звичайним поглядом?» Найбільша різниця у світі. Пам’ятаймо, ми, християни, вважаємо, що людина живе вічно. Отож, що дійсно має значення, це позначки та вигини в центрі, в надрах душі, які перетворять людину врешті-решт у небесне, або пекельне створіння.\nМи можемо убити, якщо необхідно, однак не повинні ненавидіти та втішатися ненавистю. Ми можемо покарати, якщо необхідно, проте не повинні мати задоволення з того. Іншими словами, ми повинні просто викорінити щось в нутрі нас – почуття обурення й почуття, яке бажає власної помсти. Я не маю на увазі, що хто-небудь може вирішити в цей момент ніколи не відчувати такого почуття. Так не стається. Що я маю на увазі, це що кожного разу, коли те почуття підносить свою голову день за днем, рік за роком, упродовж усього життя, ми повинні давати йому відсіч.\nЦе тяжка справа, але не неможлива спроба. Навіть коли вбиваємо й караємо, ми повинні намагатися мати таке саме почуття до ворога, як і до себе – бажати, щоб він не був таким поганим, надіятися, що в цьому або іншому світі він виправиться; по суті, бажати йому добра. Саме ось це Біблія називає любов’ю до ворога: бажати йому добра, але не відчувати ніжності й не говорити, що він гарна людина, коли він таким не є.\nК.С. Льюїс \u0026ldquo;Просто християнство\u0026rdquo;\n","date":"08.08.2024","externalUrl":null,"permalink":"/christianity-and-war/","section":"Усі статті","summary":"Дисклеймер: я тут висловлюю власну думку і можу помилятись. Усі рішення щодо військової служби кожен приймає особисто. Закликаю це зробити вдумливо та з молитвою. Цим текстом я сподіваюсь дати трохи їжі для роздумів.\n","title":"Християнство і війна в Україні: погляд колишньої пацифістки","type":"posts"},{"content":"","date":"11.06.2024","externalUrl":null,"permalink":"/tags/%D1%81%D0%BF%D0%B0%D1%81%D1%96%D0%BD%D0%BD%D1%8F/","section":"Теги","summary":"","title":"Спасіння","type":"tags"},{"content":"Що таке спасіння? Хто, кого і від чого спасає? Навіщо воно потрібне і чому для християн це так важливо? У цьому лонгріді я спробую якомога краще відповісти на ці питання.\nТут я не намагаюсь викласти чітке систематичне богослівʼя щодо спасіння. Також не хочу заглиблюватись у міжконфесійні суперечки щодо тонкощів трактування цієї теми.\nМоя ціль — скласти мозаїку з окремих шматочків, що змалює прекрасну біблійну картину спасіння. Якщо хочете дізнатись більше – йдіть до церкви!\nОтож, хочу почати з того, щоб нагадати про те, в що взагалі вірять християни.\nСуть християнської віри # Про що взагалі християнська віра, яка її суть? Якщо описати одним словом – це Ісус (або Бог, що для християн суті не міняє).\nЯкщо розписати це трохи довше, то вийде символ віри. Ось нижче є текст Нікейського символу віри. Для багатьох ці слова також відомі як молитва «Вірую».\nВірую в Єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, всього видимого і невидимого.\nІ в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, що від Отця народився перше всіх віків;\nСвітло від Світла, Бога істинного від Бога істинного, рожденного, несотворенного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося.\nВін для нас, людей, і ради нашого спасіння зійшов з небес, і воплотився від Духа Святого і Марії Діви, і став людиною.\nІ розп’ятий був за нас при Понтії Пилаті, і страждав, і був похований.\nІ воскрес на третій день, за Писанням.\nІ вознісся на небеса, і сидить праворуч Отця.\nІ знову прийде у славі судити живих і мертвих, і Царству Його не буде кінця.\nІ в Духа Святого, Господа Животворчого, що від Отця ісходить, що Йому з Отцем і Сином однакове поклоніння і однакова слава, що говорив через пророків.\nВ Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву.\nВизнаю одне хрещення на відпущення гріхів.\nЧекаю воскресіння мертвих і життя майбутнього віку. Амінь.\nТут описані ті невідʼємні елементи християнського вчення, які визнають усі християни. Це щоб розуміти загальну картину. Добре, тепер переходимо безпосередньо до теми спасіння.\nЩо таке спасіння? # Спасіння – це набагато більше, ніж «квиток в рай».\nСпасіння – це Бог, це Ісус, стосунки з Ним, Його присутність, Його робота в людині і через людину. Це підкорення Його волі, трансформація усіх аспектів життя у стосунках з Ним.\nНавіщо потрібне спасіння? # У людства є три проблеми. Першою і найбільшою проблемою є відділення від Бога, розрив стосунків із Ним. Бог – це Творець всього і джерело усього життя. Отож відділення від Нього призвело до двох інших наслідків – зіпсованого стану людини та смертності.\nЛюдина втратила стосунки з Богом, пошкодила Його образ та втратила вічне життя. Через свою зіпсованість, люди не могли повернутись до Бога.\nТому необхідно було, аби Божий Син приєднався до людей для того, щоб люди могли приєднатись до Нього. Ісус назавжди став людиною і факт Його втілення свідчить про неймовірну любов.\nСпасіння потрібне не для \u0026ldquo;галочки\u0026rdquo;, не для \u0026ldquo;пропуску на небо\u0026rdquo;, не для того, щоб стати \u0026ldquo;просвітленим\u0026rdquo;.\nСпасіння – це повернення до Бога, до Його задуму. Це примирення з Богом, відновлення Божого образу в людині й дар вічного життя.\nГоворячи про спасіння, про те, як це все стосується конкретно кожної людини, християни використовують слово Євангеліє.\nЄвангеліє: Добра Новина # Що таке Євангеліє? Буквально, у перекладі з грецької – це Добра Новина. Добра новина про що? Не можу не привести улюблений вірш євангельських християн: Івана 3:16.\nТак бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне.\n— Євангеліє від Івана 3:16\nДобра новина полягає у тому, що Бог любить нас, тому зробив усе для нашого відновлення та примирення з Ним. Нам потрібно повірити. Ось, як можна описати віру:\nВіра – це наша рука, яка приймає спасаючу руку Бога.\nА євангеліє — це по суті дуже короткий виклад Божої історії спасіння з закликом до покаяння.\nМожливо ви бачили такі значки. Це один із простих способів запамʼятати та розказати Євангеліє. Навіть існує сайт, на якому можна переглянути серію з чотирьох відео, які коротко та просто пояснюють суть Доброї Новини та вибору, який лежить перед людиною.\nВзагалі, Добру Новину можна розказувати різними способами. Ось мій варіант:\nБог добрий, Він створив світ добрим, а людей створив на Свій образ та подобу.\nЛюди ж обрали самі визначати добро та зло, керуватись власними інтересами, замість Божого задуму.\nЧерез це людина стала ворогувати з Богом, іншими людьми та творінням.\nБез Бога, як без джерела життя, людина приречена на смерть не лише у цьому житті, але й у майбутньому. Також внаслідок гріховного налаштування своїх думок та намірів, людина руйнує себе та інших.\nБог поважає свободу волі та вибір людини.\nАле також Бог хоче, аби кожна людина відновила свої стосунки з Ним і постійно «стукає до серця».\nНавіть якби у людини було таке бажання, вона не може самостійно подолати гріх та його наслідки, а також досягти вічного життя.\nСпасіння (від гріха, смерті, Божого суду) неможливо заслужити чи придбати. Це безоплатний дар людям від Бога. Не безкоштовний, бо за нього заплачена дорога ціна: кров Христа.\nСпасіння можливе лише через віру в Ісуса Христа, Який народився від діви, помер на хресті та воскрес на третій день.\nОбираючи повірити в Ісуса, підкорити своє життя Його добрій волі, людина має зректися гріховного способу життя, покаятись за свої злі вчинки та думки та прийняти Боже прощення.\nНатомість Бог пробачає, приймає людину як Свою дитину, відновлює особистість, дарує Свій Дух та дає обіцянку на воскресіння та вічне життя у мирі з Ним, іншими людьми та всім творінням.\nСьогодні у тебе є вибір: прийняти чи відкинути те, що пропонує тобі Бог.\nЩо ти обереш?\nДля кого спасіння? Інклюзивність християнства. # Спасіння у Христі доступне кожному, хто прагне зустрічі з Ним. Не важливо – ти дитина чи пенсіонер, бездомний чи мільярдер, жінка чи чоловік, найгірший злочинець чи найкращий святий.\n\u0026hellip;Він виявляє до нас терпіння, оскільки не хоче смерті жодної людини. Навпаки, Він хоче, щоб усі полишили гріховне життя й прийшли до покаяння.\n— 2 Петра 3:9\nВін хоче, щоб усі люди спаслися й повною мірою пізнали істину.\nІснує лише один Господь і лише один посередник між Богом і людьми — Ісус Христос, Який Сам був людиною. Він віддав Самого Себе в жертву, щоб викупити всіх людей\n— 1 Тимофія 2:4-6а\nХіба втіха для Мене — смерть нечестивого? — Говорить Бог. — Хіба ж Я не задоволений, коли він відвертається від свого гріха й живе?\n— Єзекіїля 18:23\nОтже, Богу не приносить жодного задоволення засуджувати людей. Він не сидить на хмарі й тільки чекає в кого б то кинути блискавкою, тому що Він собі так вирішив, як змальовують Його деякі атеїсти.\nЧому ж тоді не всі спасуться? Богу що – шкода чи що?\nЧому не всі спасаються? Ексклюзивність християнства. # Людина має визнати, що потребує спасіння. Як лікар не може змусити хвору людину лікуватись, так і Бог насильно нас не спасає (хоча є й ті, що не погодяться зі мною).\nХоча Бог зробив усе для нашого спасіння, ми маємо вибір сказати Богу \u0026ldquo;так\u0026rdquo; чи \u0026ldquo;ні\u0026rdquo;.\nЄ безліч причин, які утримують людину від вибору стати на Божу сторону. Небажання змінювати свій спосіб життя та звички, зручність індивідуальної моралі, яка дозволяє жити як заманеться, страх \u0026ldquo;стати рабом\u0026rdquo;, гординя.\nЩе одним каменем спотикання є й сама Особа Христа.\nв Писанні зазначено: Ось, Я кладу на Сіоні Камінь наріжний, вибраний, коштовний, і хто вірить у Нього, не буде засоромлений!\nОтже, для вас, які вірите, — дорогоцінність, а для тих, хто не вірить, — камінь, яким знехтували будівничі. Він став наріжним каменем, і каменем спотикання, і скелею спокуси! Вони спотикаються, не вірячи в Слово;\n— 1 Петра 2:6-8а\nІ хоча у світі прийнято вважати Христа пророком, учителем чи просто хорошою людиною, Своїм існуванням Він ображає людські уявлення про релігію, мораль та сенс життя.\nНавіть просто тому, що спастись можна лише через Нього.\n\u0026ldquo;Ну а я ж хороша людина, не вбивав, не крав\u0026hellip;\u0026rdquo; – ні, добрими ділами спасіння не заслужити. Подумайте: де Бог, а де ви? Куди нам до Його святості?\n\u0026ldquo;Ну а я буддист\\мусульманин\\індуїст\\воїн світла (підставте свій варіант)\u0026rdquo; – дуже шкода, але лиш через Христа ви можете прийти до пізнання істини.\nВідчуваєте обурення? Я колись точно відчувала!\nОтож-бо! Христа розіпʼяли саме через це. Як Він посмів робити такі заявки? Як Він посмів вказувати нам як жити і вірити?\nА що, якщо припустити, що Бог, Який створив Всесвіт і кожного з нас, щось та й розуміє в тому житті?\nНе можу не згадати так звану \u0026ldquo;Трилему Льюїса\u0026rdquo;:\n\u0026hellip;я намагаюся відбити у вас будь-яку спокусу казати про Христа ту насправді велику дурницю, яку нерідко все ж можна почути: \u0026ldquo;Я готовий визнати Ісуса великим моральним учителем, але не сприймаю Його претензій на те, що Він – Бог\u0026rdquo;.\nЯкраз цього казати просто не можна. Якби якийсь звичайнісінький собі чоловік заходився говорити те, що говорив Ісус, то був би не великим моральним учителем, а божевільним – на взірець тих, хто уявляє себе, наприклад, вареним яйцем, – або ж самим дияволом.\nТут маємо зробити вибір. Отже, то був – і є – або Син Божий, або божевільний чи й хтось значно гірший.\nМожна, ніби останньому дурневі, звеліти Йому закрити рот, наплювати на Нього чи вбити Його, як втілення нечистого; а можна впасти Йому до ніг і визнати, що Він – Господь і Бог.\nТак чи інак, верзти поблажливим тоном різні безглузді нісенітниці про те, що Ісус був, мовляв, великим учителем людства, не варто. Він не залишив нам такої можливости. Не мав на думці нічого подібного.\n— К.С. Льюїс \u0026ldquo;Просто християнство\u0026rdquo;\nОсь вам ще декілька віршів із Біблії:\nІ нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали.\n— Дії 4:12\nЯ дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене.\n— Івана 14:6\nТой, хто має Сина, має життя, а хто не має Сина, не має й життя. Я пишу про це вам, хто вірує в ім’я Сина Божого, щоб знали ви, що маєте життя вічне.\n— 1 Івана 5:12-13\nЧому так? Дозвольте привести таку (не ідеальну) аналогію. Вам потрібно зробити закордонний паспорт. Ви розумієте, що вам для цього потрібно звернутись в паспортний сервіс, подати відповідні документи, зробити фотографію.\nНу а що, якщо я хочу купити паспорт в продуктовому магазині під домом? Чому мене обмежують і з моїми почуттями не рахуються? Чому я маю нести кудись якісь документи і записуватись на певний час?\nВсе просто. Справжній паспорт виготовляється тільки так, і нічого з тим не поробиш, такі правила і факти життя. Скільки б ти не бунтував, у продуктовому магазині паспорт не купиш.\nРозумієте про що я? Спасіння можливе лише через Христа, бо така реальність, створена Богом. Така вже християнська віра. Бог пише правила, а не люди.\nАле цікаво, що всі ці правила існують для нашого блага, лиш треба перестати проти них бунтувати, а придивитись до них і захопитись Божою мудрістю та милосердям.\nНу, гаразд, я вирішив*|ла повірити у Христа та покаятись у гріхах. То я вже спасенний\\*а?\nЯ вже спасенний, спасаюсь чи лише спасусь? # Якщо ви прийняли рішення слідувати за Христом, то правильна відповідь – так.\nБачте, є три часових виміри спасіння: минулий, теперішній та майбутній.\nМинулий вимір – це вся біблійна історія з кульмінацією в жертві та воскресінні Ісуса Христа. Сюди також можна додати церковну історію, а також точку вибору конкретною людиною покаятись в гріхах та стати на християнський шлях. Ви вже обрали бути з Богом, отже можна сказати, що спаслись!\nТеперішній вимір — це те як людина живе своє життя з Богом. Чим довше людина слідує за Христом, тим більше вона стає на Нього подібною. Цей процес ще називається освяченням. Божа робота у вас триває, тому ви ще спасаєтесь!\nМайбутній вимір — це те, що станеться, коли Ісус повернеться на землю. Усі, хто вірував у Нього, воскреснуть для вічного життя. Весь світ буде оновлений, люди житимуть вічно у мирі з Богом, іншими, собою та всім творінням. Або в розрізі конкретної людини – те, що чекає на неї після смерті. Тож якщо дивитись на це так, то можна сказати, що ви лише спасетесь, бо ваше спасіння ще не довершилось.\nБіблійні елементи спасіння # Тут, без конкретної послідовності, я приводжу те, як Біблія змальовує спасіння людини. Це є далеко не вичерпний список, тому що вся Біблія, від початку до кінця, описує стосунки людини з Богом та історію спасіння.\nТому, будь ласка, не покладайтесь на цю статтю, як на якийсь авторитет у цьому питанні. Візьміть краще Біблію та почніть її вивчати. Можете навіть робити це з телефона у додатку YouVersion.\nТакож дуже раджу в цьому плані Bible Project. Їхні відео та сайт допомагають краще зрозуміти Біблію та історію спасіння, яка червоною ниткою проходить через неї.\nОтож, як можна описати спасіння, згідно Біблії?\nПримирення з Богом # Тим більше тепер, оправдані Його кров’ю, ми завдяки Йому спасемося від гніву.\nКоли, ще будучи ворогами, ми примирилися з Богом смертю Його Сина, тим більше, примирившись, спасемося Його життям.\nІ не тільки це, але й хвалимося в Бозі через нашого Господа Ісуса Христа, через Якого ми тепер одержали примирення.\n— Римлян 5:9-11\n…Бог уподобав, аби в Ньому перебувала вся повнота, щоби через Нього примирити із Собою все, примирити кров’ю Його хреста, – і земне, і небесне.\nІ вас, які колись були відчужені, непримиренні розумом в лукавих ділах, нині примирив Він смертю тіла Своєї плоті, щоби зробити вас святими, непорочними й невинними перед Собою\n— Колосян 1:19-22\nВикуплення з рабства гріха # для всіх людей з’явилася спасаюча Божа благодать; вона навчає нас, щоб відреклися безбожності й світських пожадань, жили чесно, праведно і побожно в теперішньому віці, очікуючи блаженної надії і появи слави великого Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа, Який віддав Себе за нас, щоб викупити нас від усякого беззаконня, очистити Собі особливий народ, ревний до добрих діл.\n— Тита 2:11-14\n…коли Отцем називаєте Того, Хто нелицемірно судить кожного за вчинок, у страху проводьте час вашого життя, знаючи, що ви були викуплені від марного вашого життя, переданого батьками, не тлінним сріблом або золотом, а дорогоцінною кров’ю Христа…\n— 1 Петра 1:17-19\nХіба ви не знаєте, що ваші тіла – це храм Святого Духа, Який є у вас і Якого ви маєте від Бога, і що ви не належите самим собі? Адже ви викуплені за ціну. Тому прославляйте Бога у вашому тілі…\n— 1 Коринтян 6:19-20\nЗа нас Христос пожертвував життям # Ми пізнали любов з того, що Він поклав Свою душу за нас; і ми маємо класти душі за братів.\n— 1 Івана 3:16\nХристос, коли ми ще були безсилі, у відповідний час помер за нечестивих.\nНавряд чи хто помре за праведника; хіба, може, хтось за доброчинця наважиться померти.\nАле Бог виявляє Свою любов до нас тим, що Христос за нас помер, коли ми були ще грішниками.\n— Римлян 5:7-8\nВиноградник – Божа робота в нас # Я є справжня Виноградна Лоза, а Мій Отець – Виноградар.\nУсяку галузку в Мені, яка не приносить плоду, Він відтинає, а всяку, яка родить плід, очищає, щоб рясніше родила.\nВи вже чисті через слово, яке Я вам сказав.\nПеребувайте в Мені, а Я – у вас. Як галузка не може приносити плоду сама по собі, якщо не буде на виноградній лозі, так і ви, якщо не будете перебувати в Мені.\nЯ є Виноградна Лоза, ви – галузки.\nХто перебуває в Мені, а Я в ньому, той приносить рясний урожай, бо без Мене не можете робити нічого.\n— Івана 15:1-5\nВсиновлення та спадкування # \u0026hellip;доки спадкоємець є малолітній, він нічим не відрізняється від раба, хоч і є володарем всього. Але до часу, призначеного батьком, він перебуває під опікунами й управителями.\nТак і ми, доки були дітьми, то були поневолені природними стихіями світу.\nКоли ж прийшла повнота часу, Бог послав Свого Сина, Який народився від жінки і був під Законом, аби викупити тих, які під Законом, щоб ми одержали усиновлення.\nА оскільки ви – сини, то Бог послав у наші серця Духа Свого Сина, Який кличе: Авва, Отче!\nТому ти вже не раб, а син, а якщо син, то \\[через Христа\\] й спадкоємець Божий.\n— Галатів 4:1-7\nСпасіння – це дар Бога людям # ви спасенні благодаттю через віру, і це не від вас, це Божий дар, не від діл, щоб ніхто не хвалився.\n— Ефесян 2:8-9\nВідпочинок # Прийдіть до Мене всі втомлені та обтяжені, – і Я заспокою вас!\n— Матвія 11:28\nПорятунок загублених # Який чоловік із вас, маючи 100 овець і загубивши одну з них, не лишає 99 у пустелі та не йде за тією, що загубилася, доки не знайде її?\nІ, знайшовши, бере на свої плечі, радіючи, і, прийшовши до хати, він скликає друзів і сусідів, кажучи їм: Радійте зі мною, бо я знайшов мою вівцю, яка загубилася!\nКажу вам, що за одного грішника, який кається, радість на небі буде більша, ніж за 99 праведниками, які не потребують покаяння.\n— Луки 15:4-7\n\u0026ldquo;Пересадка серця\u0026rdquo; – зміна цінностей, сумління # Я дам вам нове серце і нового духа вкладу в вас, – і видалю з вашого тіла кам’яне серце і дам вам серце тілесне.\n— Єзекіїль 36:26\nНове народження – початок нового життя # тим, які прийняли Його, дав владу стати Божими дітьми, – тим, які вірять у Його Ім’я.\nВони не народилися ні від крові, ні через тілесне бажання, ні через бажання чоловіка, але народилися від Бога.\n— Івана 1:12-13\nПовернення додому (притча про блудного сина) # Встану, піду до свого батька і скажу йому: Батьку, я згрішив перед небом і перед тобою і вже не гідний зватися твоїм сином; прийми ж мене як одного з твоїх наймитів.\nТож він, підійнявшись, пішов до свого батька. Коли він був ще далеко, батько побачив його й змилосердився; побігши, кинувся йому на шию і поцілував його.\nА син сказав йому: Батьку, я згрішив перед небом і перед тобою; я вже не гідний зватися сином твоїм!\nТа батько сказав своїм рабам: Негайно принесіть найкращий одяг і зодягніть його, дайте перстень йому на руку і взуття на ноги; приведіть відгодоване теля та заколіть; будемо їсти й веселитися, бо цей син мій був мертвий – і ожив, пропав – і знайшовся! І почали веселитися.\n— Луки 15:18-24\nЦя пісня якраз про повернення блудного сина додому. Від неї у мене завджи навертаються сльози\u0026hellip;\nПереклад тексту пісні Я пішов за вітром\nУ світ проблем та гріха\nДовго тинявся кривою дорогою,\nЯк мільйони інших\nЗабув звідки я\nА колись, коли я ще був юним,\nЯ був дитиною доброго батька\nАле я втратив безліч всього\nМоя невинність втекла від мене\nВона мусила заховати обличчя\nЧерез моє бажання\nПрийняти заборонений вогонь\nАле вночі я уявляю,\nЯк вона співає мені:\n«О, о, моє дитя\nПрийди додому, до Мене додому\nІ я триматиму тебе в Своїх обіймах\nІ радітиму\nДля тебе завжди буде місце\nЗа моїм столом\nВертайся до мене»\nТож гадаючи про те, з чого мені почати\nЯ почув в повітрі голос\nВона (невинність) співає тихо, але вірно:\n«Синку, ти нічого не можеш зробити\nАле слухай уважно і йди за мною.\nЯ поведу тебе туди, де тобі потрібно бути,\nЛише не втрачай віри»\nТож я взявся за плуг,\nВитер піт з чола,\nПочав сіяти добре зерно на шляху,\nЧекаючи на день,\nКоли я нарешті побачу\nСвого Батька, Який біжить мені назустріч,\nСпіваючи: «О, Моє дитя,\nПрийди додому, до Мене додому\nІ Я триматиму тебе в Своїх обіймах\nІ радітиму\nДля тебе завжди буде місце\nЗа Моїм столом\nВертайся до Мене,\nМоє дитя»\nJosh Garrels \u0026ldquo;At the Table\u0026rdquo;, переклад Юлії Коханської\nГромадянство Царства Божого # Наше громадянство — на небі! Звідти ми також чекаємо на Спасителя Господа Ісуса Христа. Силою, якою Він може підкорити Собі все, змінить Він наші принижені тіла, щоб вони стали подібними до Його славного тіла.\n— Филипʼян 3:20-21\nЦе відео гарно пояснює концепцію Євангелія та Царства Божого:\nНаочні аналогії спасіння # Вище я виклала те, як Біблія говорить про спасіння. Але також хочу поділитись деякими прикладами, які наочно ілюструють спасіння, як відновлення, очищення та повернення до початкового задуму.\nРеставрація картини # Порятунок бездомної тварини # Прибирання захаращеної хати # Чи можна втратити спасіння? # Це питання завжди викликає пожвавлену дискусію серед християн.\nХтось говорить просто: так, можна. Хтось говорить, що якщо раз «покаявся», то вже назавжди спасенний, і якщо людина відходить від Бога, то вона не була насправді ніколи з Ним.\nЯк би там не було, є лише два варіанти: ти або з Богом, або ні. Достеменно одному Богові відомо, яка доля людей, які йдуть з цього світу. Ми не можемо знати точно «спаслась» та людина чи ні.\nАле в нас є вибір чи ми хочемо бути з Богом і чи будемо ми ділитись з іншими нашою вірою.\nПотрібно памʼятати Бог більше за нас, зацікавлений, аби ми «спаслись», аби ми прийшли до Нього, не загинули. Як люблячий Батько з розкритими обіймами, Він чекає на кожну Свою дорогоцінну дитину.\nВін дав нам усе, аби ми отримали відновлення нашої особистості, вічне життя, та найголовніше: спілкування із Ним.\nПовертаємось до свободи вибору. Ми не були створені «роботами» і також ми не стаємо «роботами», коли приходимо вперше до Бога. Стосунки із Богом – це\u0026hellip; стосунки.\nІлюстрація №1 – дар спасіння # Боже спасіння — це дар. Уявімо його в образі подарунка.\nТакий подарунок чекає на кожного. Але роздає їх лише Бог. Щоб отримати цей дар, потрібно прийти до Нього. Але Бог не гордий. Він і Сам готовий віддати нам цей подарунок. Він стукає до наших дверей.\nТа він не Санта Клаус, який пробирається до хати, наче злодій через комин. І не ФБР, яке виламує двері.\nВаш вибір відчинити двері чи ні.\nОтже, ви вирішили прийняти цей дар. Для ілюстрації, нехай це буде дорогоцінна корона з багатьма діамантами, вартістю багато мільйонів доларів. Ви в житті не мали таких грошей і не змогли б заробити на таку річ. Але Бог дарує її вам.\nБог запрошує вас на бенкет – вхід лише із короною! Та це не складно, вона у вас вже є!\nУявімо, що ваш дім став захаращений і корону не знайти. Але ви звертаєтесь до Бога, пояснюєте ситуацію, і якби вам не було незручно, Бог приходить і з посмішкою на обличчі наводить у вас лад (як у прикладі вище).\nВін навіть радий, що ви його покликали. Корона знову у вас! Ви раді, адже потрапити на цей банкет і не розчарувати Бога — це найважливіше для вас. І не тому, що ви боїтесь його прогнівати, а тому, що вдячні йому і любите Його.\nПідходить час бенкету. Ви знаєте, що вашого сусіда також є корона від Царя, яку колись він прийняв у дар. Та ви бачите, що він вже давно не впускав Його до свого дому. Ви питаєте сусіда, чи збирається він також на царський бенкет.\n«Навіщо?» – відповідає він. «То все суцільний ідіотизм та маніпуляція. Чому я маю йти на якусь дурну вечірку? Цар дістав вже мені постійно писати листи та посилати своїх посланців, що кличуть мене на банкет. Я не хочу його бачити. Корону я давно здав в ломбард, аби купити собі щось справді потрібне. Той ідіот готовий мені навіть подарувати ще одну корону, аби лиш я прийшов!»\nБіблія чітко говорить: Бог вірний. Він не «висмикне спасіння» у вас з рук. Ви не можете просто «втратити спасіння». Але ви можете відректись від нього. З боку Бога, Він робитиме усе, аби не втратити вас, в першу чергу для вашого ж блага.\nЯ думаю, що має бути зрозумілим те, що приймаючи Бога ви не робите Йому послугу. Це потрібно насамперед вам. Він робить усе для вашого спасіння. Але рай не буде раєм для вас, якщо ви ненавидите присутність Бога.\nЯ вже посилалась на Льюїса вище, використовуючи цитату з \u0026ldquo;Просто християнство\u0026rdquo;, але також дуже раджу прочитати його книгу \u0026ldquo;Велике розлучення\u0026rdquo;, де він досліджує теми раю та пекла, та чому люди обирають пекло.\nМожу навести ще один приклад.\nІлюстрація №2 – спасіння потопаючих діло рук Бога і бажання потопаючих # Уявіть, що ви дрейфуєте у відкритому морі. Спраглі, голодні, помираєте від спеки удень і від холоду вночі. Аж раптом бачите корабель. Він сигналить вам, кидає рятівне коло та спускає шлюпку, аби підібрати вас.\nВи заходите на борт, для вас накривають шикарний стіл, одягають, лікують. Ще й готові довезти вас безкоштовно у чудову країну, де дадуть громадянство, будинок та все необхідне.\nВи не можете повірити власному щастю. Але на кораблі є свої правила. Як мінімум, вам потрібно підкоритись Капітану. Також потрібно залишатись на кораблі, аби доплисти до місця призначення.\n«Я хочу бути сам капітаном власного корабля!» – кажете ви, стрибаючи за борт.\nКапітан дивиться на «ото дурне», зітхає, та наказує своїм матросам послати шлюпку за вами. Та ви гребете щосили у протилежному напрямку.\n«Ти не виживеш сам(а) у відкритому морі! Вертайся мерщій, тут небезпечно!» – кричить капітан через гучномовець.\n«Лалалалала» – ви затуляєте вуха. – «Краще потону, ніж дозволю якомусь капітану керувати моїм життям!».\nВас намагаються врятувати, та ви всіляко заважаєте, відбиваєтесь, та врешті-решт, тонете.\nЯкщо будете читати Новий Заповіт, особливо послання до віруючих, можете побачити, як багато там говориться про важливість залишатись вірними, стерегтись гріха та єресей.\nНаведу лише декілька місць з Писання про важливість залишатись у вірі.\nБо якщо один раз на людей зійшло світло правди, якщо вони отримали дарунок Божий, якщо пролився на них Дух Святий, якщо торкнулася їх істина Слова Доброї Звістки Господньої і побачили вони велику силу майбутнього світу Божого, і після всього цього від вернулися від Христа, їм неможливо буде повернутися до каяття, оскільки вони, собі ж на шкоду, знову розпинають Ісуса на хресті й виставляють Його перед людьми на глум.\n— Євреїв 6:4-6\nколи люди, прийнявши й пізнавши Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа, відійшли від опоганення світу, а потім знову загрузли в ньому, переможені, цього разу їхня доля буде ще гіршою, ніж коли вони вперше стали на шлях розпусти. Краще для них було б і не пізнавати праведної дороги, ніж пізнати святу заповідь, передану їм, і знову зректися її.\n— 2 Петра 2:20-21\nЗвучить серйозно! Авжеж, адже мова йде про долю душі, про вічне життя, або погибель. Та помилкою буде тривожитись про власне спасіння.\nТак, потрібно слідкувати за станом своїх стосунків із Богом, цінувати та розвивати їх. Бо більшість людей, що відійшли від Бога, зробили це поступово, через нехтування, байдужість, а не через аргументи атеїстів, наприклад.\nАле якщо ви віруюча людина і ви хвилюєтесь за те, чи не втратите спасіння, то вам не потрібно хвилюватись. Людину, яка справді відійшла від Бога, такі питання вже не хвилюють.\nНаостанок # Хоча це *поки що* найдовший допис у цьому блозі, я лише зовсім трішки зачепила тему спасіння. Справді, про це можна писати дуже багато і дуже по-різному.\nПро щось я точно забула написати, можливо десь не там поставила акценти.\nАле якщо я зацікавила вас цією темою, якщо ви замислились про Божу любов, якщо більше побачили цінність спасіння – то я досягла мети.\nМайк Моєрс \u0026quot;Блудна благодать\u0026quot; Бог, як Добрий Батько, завжди любитиме і чекатиме. Але Він не закриває нас на домашній арешт, не приковує до батареї. Ми вільні відкинути Його, як відкинули Його колись Адам і Єва. Але Він завжди чекав і буде чекати на своїх блудних синів і доньок.\nТож якщо ж ви зрозуміли, що вас віднесло хвилями, що ваш вінець загубився серед життєвого хламу, покличте Бога, поверніться до Нього. Його обійми завжди чекають на вас, двері Його дому завжди відкриті, за Його столом завжди є для вас місце.\nА якщо ви ніколи не давали Богу шанс, я пропоную вам зробити це. Ви не пошкодуєте.\nЯкщо хочете поспілкуватись на тему спасіння і не тільки, лишайте коментарі, заповнюйте форму нижче, або приєднуйтесь до телеграм-каналу!\n","date":"11.06.2024","externalUrl":null,"permalink":"/salvation/","section":"Усі статті","summary":"Що таке спасіння? Хто, кого і від чого спасає? Навіщо воно потрібне і чому для християн це так важливо? У цьому лонгріді я спробую якомога краще відповісти на ці питання.\n","title":"Християнське спасіння: простий гайд для спасенних і неспасенних (ЛОНГРІД)","type":"posts"},{"content":"","date":"06.05.2024","externalUrl":null,"permalink":"/tags/%D0%B2%D0%B0%D0%B3%D1%96%D1%82%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C/","section":"Теги","summary":"","title":"Вагітність","type":"tags"},{"content":"","date":"06.05.2024","externalUrl":null,"permalink":"/tags/%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE/","section":"Теги","summary":"","title":"Материнство","type":"tags"},{"content":"","date":"06.05.2024","externalUrl":null,"permalink":"/tags/%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D0%B8/","section":"Теги","summary":"","title":"Пологи","type":"tags"},{"content":"Останній допис у блозі був про мій досвід вагітності. Цього разу я хочу розказати про те як це: пологи під час війни. Пологи…. яка ж це таємниця, овіяна мороком! Їх бояться, згадують з жахом, вважають ледь не найгіршим, що може трапитись.\nПринаймні я також так думала. Тому я хочу поділитись з вами власним досвідом, аби показати, що пологи це не завжди лише про біль та страждання. У мене був позитивний досвід. Коли я згадую про те, як це було, то мене наповнює сила, вдячність і відчуття того, що я здатна на все!\nДисклеймер: тут я описую свій особистий досвід, ділюсь своїми рекомендаціями. Я не є медичною працівницею, тому рішення щодо власного здоровʼя приймайте самі! Також тут буде багато особистого, ну але якою ще може бути історія про пологи? :)\nЯ розумію, що багато жінок мали інший досвід, ніж я, і цей досвід також цінний та важливий. Я ні в якому разі не хочу знецінити те, що пережили інші матері. Кожна історія пологів унікальна, тут я хочу розказати свою і поділитись думками, які її супроводжували.\nМентальні установки # Насамперед, я хочу написати про мій підхід до пологів, про те, яким було моє мислення. Ні для кого не секрет, що те, які у нас думки, сильно впливає на наші стосунки, успішність та життя загалом. Тому я вважаю, що і під час вагітності, пологів та материнства взагалі, необхідно слідкувати за своїми думками та шаблонами мислення, аби зайвий раз не ускладнювати собі (і своїй дитині) життя.\nЯ вважаю, що якщо чогось не уникнути, потрібно зробити це якомога більш приємним та корисним. Під час вагітності можна тривожитись, прокручуючи в голові усі негативні сценарії, а можна налаштуватись на позитив та зробити від себе все можливе для успіху.\nНижче я хочу поділитись своїми порадами про те, що допомогло мені зберігати спокій та підходити до пологів конструктивно.\nГоворячи про ставлення до пологів, хочу на початок дати декілька ремарок. Що таке пологи? Це процес народження дитини на світ. Це щось природне та хороше.\nТіло жінки має всі умови для того, аби народити. Звісно, трапляються винятки, але зазвичай, якщо жінка та дитинка здорові, то у них є всі передумови для того, аби впоратись.\nЗамінити «я мушу» на «я можу» # Можливо буде легше зрозуміти цей концепт за допомогою прикладу із миттям посуду. Отже, маємо брудний посуд. Можна страждати від необхідності його мити та від самого процесу, а можна зробити все так, аби отримати від цього і користь і задоволення.\nЗокрема, цього можна досягти, змінивши мислення з «я мушу» на «я маю можливість».\nЯ маю можливість помити посуд:\nу мене є посуд, бо є свій дім у мене посуд брудний, бо мені було що поїсти у мене є гаряча вода, є плин для миття, який приємно пахне у мене є руки, у мене є сили, щоб стояти у мене є інтернет та цікавий контент, який я можу дивитись чи слухати під час миття посуду і таким чином відпочивати чи розвиватись. Посуд у будь-якому разі потрібно помити. То чи не краще зробити це з гарним настроєм?\nЯ думаю ви зрозуміли. Миття посуду може бути як каторгою, так і практикуванням вдячності та навіть джерелом ресурсу. Посуд той самий, умови ті самі, змінилось лише мислення.\nСхожий принцип можна застосувати і до пологів. Можна шукати щось хороше у цьому процесі та підготовці:\nЯ змогла завагітніти та виносити дитинку Бог оберігав нас до цього часу і Він з нами у пологах Ми в безпеці У нас є все необхідне Ми в оточені професіоналів, які попіклуються про нас Це особливий час Це унікальний досвід, який не кожному дано пережити Це показує на що я здатна та на що здатне моє тіло Це особливий момент у стосунках з чоловіком Скоро я зустрінусь зі своїм малючком Що в моїх силах? # Вище я писала про те, що є речі, які необхідно пройти і краще проходити їх із позитивним налаштуванням. Але також в кожній ситуації (включно з пологами) є фактори, які ми можемо і які не можемо контролювати.\nІснує думка про пологи, як про якийсь дуже непередбачуваний, стихійний та патологічний процес. Але насправді дуже багато чого залежить від породіллі та її оточення.\nОдразу скажу, що я ніяк не засуджую жінок, які обирають народжувати з епідуральною анестезією і повністю віддаються під опіку лікарів, вважаючи, що краще якомога менше заглиблюватися в процес. Вважаю, що це чудово, що зараз у нас є така опція.\nХоча не можу не зазначити, що епідуральна анестезія має свої покази та протипокази, а також деяку кількість побічних дій, з якими потрібно бути ознайомленою, аби прийняти зважене рішення.\nАле є й інша категорія жінок, яким цікаві всі деталі, які хочуть якомога повніше та самостійніше пройти пологи. І я була серед них.\nЧула таку думку, що якщо йдеш на пологи, ніяк до них не готуючись, то природні пологи без анестезії будуть жахливим досвідом. Проте є й інша сторона медалі: якщо до пологів підготуватись, то можна отримати позитивний досвід.\nМною керувала цікавість і бажання підстрахуватись. Я хотіла пережити цей досвід на повну, але ще з іншого боку хотіла бути готовою до випадку, якщо епідуральна анестезія буде неможливою, або не спрацює. Я не виключала можливість медикаментозного знеболення, але хотіла спробувати без нього.\nОтже, як можна підготуватись до пологів?\nФізична підготовка # Під час вагітності тіло вже саме готується до пологів, відбувається безліч процесів, які уможливлюють прихід дитини у світ. Але ще є те, що ми можемо робити аби цьому посприяти.\nНасамперед це фізичні вправи. І я не кажу тут про те, щоб займатись для того, аби не набрати зайвих кілограмів, хоча вправи допомагають і в цьому. Йдеться про те, аби укріплювати організм, допомагати йому справлятись із додатковим навантаженням.\nТакож вправи допомагають підтримувати психічне здоровʼя, що теж дуже важливо. На пізніших термінах, певні вправи допомагають дитині зайняти правильне положення, а також допомагають підготувати тіло до пологів.\nЯ більшу частину вагітності робила вправи від Pregnancy and Postpartum TV. Окрім того, що ця жінка має безліч хороших та безкоштовних відео вправ для вагітних (а також для відновлення після пологів), вона ще ділиться корисною інформацією та підбадьореннями, що допомагає налаштуватись на пологи позитивно.\nОкрім фізичних вправ, є також методи підготовки, які допомагають уникнути розривів під час пологів.\nДихальні вправи # Насправді я б навіть назвала це не дихальними вправами, а типом дихання. Повільно вдихаєш носом, рахуючи до 4 і видихаєш ротом \u0026ldquo;через трубочку\u0026rdquo;, рахуючи до 6.\nТаке дихання можна практикувати і під час вагітності, та навіть просто для заспокоєння.\nОкрім того, що це допомагає заспокоїтись та наситити кров киснем, концентрація на подиху та рахуванні дозволяє відволіктись.\nСписок на пологи # Важливо також стратегічно підготуватись для комфортного перебування у пологовій палаті. В інтернеті є безліч списків на пологи. Багато пунктів у них співпадають, але є й ті, що відрізняються. Раджу подивитись різні списки, а також запитати порад у подруг, що народжували і також у вашого лікаря.\nТут я хочу поділитись деякими пунктами, які для особисто мене були важливими і про які рідко згадують. Деякі з них прокоментую окремо:\nХалат теплий Шкарпетки теплі Мʼякий плед, подушка Мінеральна вода негазована 8 шт. по 0.5 л зі спортивною кришечкою Телефон, навушники, зарядне, павербанк Крабік для волосся, резинки Запис музики чи плейлісти онлайн, блютус-колонка Бальзам для губ Снеки: батончики, «Равлик Боб» усіх видів, льодяники на паличці, банани Чай заварений в термоси Масажні мʼячики, гребінець Роздруковані афірмації Міостимулятор Мʼякий плед і подушка # В палаті був колючий плед совєцької закалки та простирадло. Дуже бракувало хорошої подушки і мʼякенького пледика, особливо враховуючи, що я в родзалі провела цілу ніч.\nЇжа та напої # Краще мати більше, ніж менше. Я накупила стільки снеків, що ще довго їх доїдала. Зате в палаті я мала перекус \u0026ldquo;до кольОру, до вибОру\u0026rdquo;.\nМузика # Я підготувала два дуже різні варіанти. Перший – це мелодії на арфі, а другий – метал. Але по факту ми про музику навіть забули, поки нам не запропонувала акушерка увімкнути. Чоловік тоді ввімкнув Джоша Гаррелса. І це було ідеально в точку. Його музика має особливе значення в нашому житті, вона підтримувала мене в студентські роки, лунала як я йшла до вівтаря, була зі мною всі ці роки і тут стала ще особливішою.\nМіостимулятор (!) # Про цей пристрій мало хто знає, проте в Англії, наприклад, він визнаний ефективним та доказовим методом знеболення на державному рівні (NHS). Він є ефективним у першому періоді пологів, тобто десь до розкриття 7-8 см. Як це працює?\nМіостимулятор Perfect MamaTENS Теорія \u0026ldquo;вхідних воріт\u0026rdquo; болю (The Gate Control Theory of Pain) # Можливо ви чули, що у пологах допомагає сильно затиснути в руці гребінець. Міостимулятор працює схожим чином. Справа в тому, що з нервів до спинного, а потім і до головного мозку, може потрапляти обмежений обʼєм подразників.\nТому можна \u0026ldquo;перехопити\u0026rdquo; больові сигнали, які йдуть від пологової діяльності на шляху до мозку. Тобто поставивши там електроди міостимулятора, які видають несильні електричні імпульси, ми блокуємо від сприйняття мозком сильніший родовий біль.\nДо того ж, міостимулятор провокує вивільнення ендорфінів, які також полегшують сприйняття болю.\nЗ мого досвіду це дуже класна штука. Я думаю, що завдяки їй (плюс дихання, ментальні установки, підтримка інших і т.д.), я змогла абсолютно спокійно \u0026ldquo;дійти\u0026rdquo; до 7 см розкриття. Лікарі дивувались, тим більше, що ніколи не чули за цей пристрій.\nМіостимулятор не забирає повністю біль, але справді полегшує його сприйняття. Інша справа, коли починається активна фаза пологів і тоді вже нічого не помагає, але і триває вона не довго.\nПартнер # Це чи не найважливіший пункт з того, що можна \u0026ldquo;взяти\u0026rdquo; на пологи. Для мене присутність чоловіка на пологах була архіважливою. Ми разом слухали курси підготовки до батьківства, разом готувались. Мій чоловік перевершив усі очікування (і мої, і свої власні) і впорався на всі 100%!\nЯкщо немає можливості залучити чоловіка, я б радила скористатись допомогою доули.\nЩо не в моїх силах? # Отже перед цим я писала про те, що є в наших силах для полегшення пологів. А тепер поговоримо про все решту. Напевно не секрет, що в пологах можуть траплятись непередбачувані моменти, важкі ускладнення, та інші небажані події. Та якщо деяким з них можливо запобігти, то є речі, які поза нашим контролем.\nТому я вважаю, що немає потреби нескінченно читати й слухати негативний досвід інших. Важливо розуміти, що це був їх унікальний досвід, а у вас буде свій. Але наповнюючись негативом ми вже погіршуємо свою ситуацію, бо починаємо хвилюватись та очікувати гіршого.\nПрийняття досвіду пологів # У пологах важливо бути у моменті, не накручуючи себе. Проживати, «продихувати» по одній переймі за раз. Приймати те, що відбувається.\nІ це ставлення важливе не лише на психологічному рівні, воно впливає і на сам процес пологів. Бо для розкриття шийки матки потрібен окситоцин. Якщо ми в стресі, на адреналіні, він блокується. Якщо ми відчуваємо небезпеку, то тіло не буде народжувати, аби вберегти себе і потомство, воно чекатиме кращого часу.\nДля розкриття потрібен спокій та розслаблення. Коли ми боїмося, то навпаки зажимаємось.\nТобто коли в пологах ти борешся із болем, тікаєш, зажимаєшся, не дихаєш, то мало того, що досвід сприймається як негативний, так ще й тілу потрібно працювати вдвічі важче. Тоді стає і більше болю і все триває довше, ти виснажуєшся. Замкнуте коло.\nТак, біль у пологах буде, але можна із цим боротись, завдаючи собі і дитині більше страждань, а можна прийняти цей факт і розуміти, що цей біль має мету, що це не патологічний біль.\nЗвісно, можна просто скористатись знеболенням, але я тут більше пишу для таких, як я, кому цікаво вникнути в процес.\nБог # Отже, є речі, які нам контролювати неможливо. Але я вірю, що Бог є над усім і може втрутитись у всі процеси. І ще я знаю, що Він любить мене, любить моє дитя і може допомогти мені у всіх випробуваннях, які я проходжу.\nВажливо зауважити, що я не маю на увазі те, що Бог забере всі проблеми чи що все буде так, як я цього хочу та очікую. Це теж є поза межею мого контролю. Але я можу прохати Бога про допомогу та захист, і Він може мені це надати.\nВласне тому, я молилась про свою дитину та про пологи, а також попросила церкву, щоби молились за нас. Насправді я не сильно багато думаю про те, де діяв Бог, де зіграла роль підготовка, робота лікарів чи інші фактори. Все це взаємоповʼязане. До того ж, робота Бога найчастіше відбувається у \u0026ldquo;природному\u0026rdquo; вимірі, який ми звикли сприймати як належне.\nТому я просто вдячна Богу, що Він був (і є) з нами, та те, що пологи пройшли добре і легко (попри всі ускладнення, про які я напишу нижче).\nПологи під час війни: моя історія # Плани # Отже, про теорію ми поговорили, а тепер перейдемо конкретніше до мого досвіду. Я планувала триматися вдома до останнього, використовуючи доступні мені методи знеболення та відпочиваючи. Тому що перші пологи тривають довго, немає куди спішити, краще провести цей час у комфорті власного дому.\nУ моєму ідеальному сценарії я б лишалась вдома хоча б до 5 см відкриття, а потім би поступила в пологовий, де я «забронювала» єдину (принаймні на березень 2023 року) палату у Львівській області із ванною.\nПеребування у теплій ванні є ще одним доказовим методом знеболення пологів. Ванна розслабляє та знімає навантаження. Але, на жаль, я так і не змогла нею скористатись\u0026hellip;\nВзагалі я вирішила написати план пологів, тобто список побажань, які треба проговорити з лікарем. У ньому, зокрема, були такі пункти:\nПеребування у ванній під час перейм Можливість народжувати у зручному анатомічному положенні Щоб у мою палату не пускали інтернів та практикантів Тиша, спокій Можливість рухатись Можливість мати легкий перекус та пити воду\\соки за бажання Якомога менше втручань, особливо тих, що не є необхідними Мати опцію для використання епідуральної анестезії та\\або інших способів знеболення. Але за можливості хочу спробувати без епідуральної анестезії. Без епізіотомії, якщо для цього немає необхідності У мене була домовленість з лікаркою, тому я поділилась з нею своїми побажаннями заздалегідь. Вона, звісно, була здивована та напевне сприйняла це як недовіру, але все ж поставилась до цього з повагою та постаралась забезпечити мої бажання.\nЯкщо ви думаєте народжувати у чергової бригади, то думаю це буде набагато важче організувати.\nЗразу скажу, що не було все ідеально, але і якось погано теж не було. Є нюанси, які, на жаль, стосуються взагалі турботи про жіноче здоровʼя, які ще існують не лише в Україні, але навіть і у країнах з більш розвинутою медициною. Я вважаю, що це потрібний напрям для адвокації прав жінок.\nХоча і вже зараз все набагато краще, ніж 10-20 років тому. І гадаю все буде лише покращуватись.\nЯк все почалось? # То як все починалось? У ніч перед пологами я пів ночі не спала. Хвилювалась через холестаз і його можливі наслідки для дитини. Бо застій жовчі, який у мене був, теоретично міг дуже погано повпливати на дитину, аж до смертельних наслідків.\nТому я молилась, щоб Матвійчик народився поскорше\u0026hellip; Це був останній день 38-го тижня вагітності.\nОтже, того ж дня ввечері ми з чоловіком йшли в гості до друзів. У мене всередині було якесь відчуття миру. Я памʼятаю, як майже дійшовши до місця призначення, я сказала чоловіку: «Хочу рожати!».\nНе знаю чи то було якесь передчуття, чи що, але я відчула готовність та радісне хвилювання. Таке, яке відчуваєш перед якоюсь важливою подією чи поїздкою.\nЦікаво, що подруга, яка нас приймала, ще раніше озвучила свій страх, що у мене відійдуть води у них вдома, як це зазвичай показують: раптовий водоспад посеред вітальні. Іронічно, що в мене справді у них в гостях почали відходити води, хоча набагато менш драматично.\nЦе було ввечері 14 березня. О 20:46 я написала своїй лікарці: «В мене здається почали відходити води!!!». Вона сказала «здаватись» в пологовий. Води були прозорі, тому не потрібно було особливо спішити.\nПередчасне відходження навколоплідних вод (до початку перейм), вважається ускладненням. По-перше, без цієї умовної водяної «подушки», розкриття шийки матки відбувається повільніше та болючіше. До того ж є ризик інфікування дитинки, якщо пройде багато часу до народження.\nЩе одним мінусом є те, що не можна користуватись ванною. Оце було прям обідно. Та я собі вирішила, що не дам цьому факту зламати мій бойовий дух.\nОтже, ми з чоловіком поїхали на таксі додому. І вгадайте що? У нашому будинку не працювали ліфти. Не буду казати на якому поверсі ми живемо, але скажу, що це вище 10-го. І от я, з тими підтікаючими водами, шкандибаю наверх і сміюся з тої усієї ситуації.\nСумки були вже зібрані, але все одно треба було докласти деякі речі. Ми це робили без зайвого поспіху. В пологовий ми поїхали на таксі і прибули десь біля 22:00.\nУ пологовому # Ніч # Там чоловіку зробили тест на ковід, а мене оглянули і прийняли. І яке було відкриття? Аж цілий 1 см. Мене поклали в родзал, і порадили поспати. Це було важко зробити, бо я була на адреналіні від радісного хвилювання.\nПлан був такий: до ранку я лежу, а потім подивляться, який прогрес і будуть думати, що робити: стимулювати чи ні.\nТа навіть коли мені все ж вдавалось заснути, приходила медсестра міряти серцебиття і я прокидалась. Десь після 2 ночі медсестра вже не приходила, але я вже не могла спати. До того ж, багато бігала в туалет по коридору.\nА чоловік, у свою чергу, спав, скрутившись калачиком на килимку під шведською стінкою.\nВночі у мене почались слабкі перейми, я включила собі міостимулятор. Трохи молилась, трохи \u0026ldquo;залипала\u0026rdquo; в телефон.\nРанок # Зранку мене оглянули і відкриття було 3 см і перейми досить слабкі. Хоча насправді що цікаво, перейми в мене припинялись, коли заходили лікарі. Цікаво як працює організм. Видно я напружувалась через їх присутність.\nЧерез те, що було передчасне відходження вод, я 2 доби майже не спала і у мене виявили стрептокок (що зменшує допустимий час очікування), прийняли рішення о 9:00 почати стимулювати пологи.\nМене підʼєднали до крапельниці з окситоцином. Стимулювання пологів це було щось таке, чого я боялась і чого не хотіла. Перейми при цьому стають болючішими, до того ж це втручання у природний процес.\nАле все виявилось не так страшно у моєму випадку.\nЙшов час, я займалась тим, що фіксувала перейми в додатку в телефоні та перемикала режими на міостимуляторі відповідно до того чи була перейми, чи передишка.\nПерейми були дуже часті, але я їх спокійно переживала, використовуючи свій арсенал. Їла снеки, гойдалась на фітболі, робила розтяжки…\nЧоловік ввімкнув музику у блютуз-колонці.\nТакож чоловік робив мені масаж та загалом усіляко мені допомагав.\nАктивна фаза пологів # Десь 13:30 стало вже важко переживати перейми, вже було буквально без перерв. Розкриття було 7 см, лікарка вирішила вколоти мені спазмолітик. Це було затишшя перед бурею.\nНічого не відбувалось аж раптом бам! Я реву та стогну, вилітаю в космос та раптом відчуваю нестримне бажання тужитись. Виявляється не можна!\nБільше того, мені треба було перекорячитись з кушетки, на якій я лежала, на ту, на які треба народжувати. Ось тобі й \u0026ldquo;анатомічне положення\u0026rdquo;. Ага.\nКличуть лікаря та ще 100500 людей. Повне розкриття! На старт, увага, марш! І все було б класно, але антибіотик не встигли ввести.\nІ от переключають крапельницю з окситоцину на антибіотик. Чоловіку кажуть піти закрити вікно, а я не хочу його відпускати. Потуги припиняються, колять окситоцин в живіт\u0026hellip;\nМені багато говорять, бігають навколо, а я просто потужно ору. Кажуть не кричати, але мені так класно кричиться! Реально помагає. Пофіг хто що там каже.\nТут далі все трохи як у тумані, але все закінчується успішно, не без нюансів, але насправді несуттєвих.\n15:00, звучить сирена повітряної тривоги. Поклали мені мого козачка, 4100, 55 см. Щастя, ейфорія! Відчувала себе просто багінею плодородія. Відчувала, що можу все в тому житті!\nНавіть зараз, згадуючи свої пологи, я наповнююсь відчуттям вдячності та заряджаюсь мотивацією.\nНюанси # Звісно, були нюанси, як і через певні ускладнення перебігу пологів, так і через ставлення лікарів. Тут я можу прискіплюватись, бо ставлення загалом було хорошим, але воно моментами вимагало від мене додаткових зусиль, аби утримувати позитивний настрій.\nНаприклад, усі лікарські втручання запамʼятались мені більш неприємними, ніж самі пологи. Навіть довелося почути таку фразу від одного з чергових лікарів \u0026ldquo;У пологах немає нічого хорошого, лише результат\u0026rdquo;. Я з цим радикально не погоджуюсь.\nБо попри всі нюанси, я дуже задоволена своїм досвідом.\nОкремі подяки # Дякую команді лікарів та медсестер. З лікаркою ми не зійшлись \u0026ldquo;вайбами\u0026rdquo;, але вона професійно робила свою роботу! Я відчувала себе в безпеці.\nОкремо дякую одній із медсестер (на жаль забула її імʼя, памʼятаю лише її світлий образ), яка фактично була і доулою, бо робила мені масаж, постійно підбадьорювала, посміхалась, слухала мене.\nТакож окрема дяка в моєму серці до прибиральниці. Вона з усмішкою на обличчі виконувала свою роботу та називала мене \u0026ldquo;зозулькою\u0026rdquo;.\nЗвісно дуууже дякую чоловіку, який був зі мною та у всьому мені допомагав!\nІ за все дяка Богу!\nВраження загалом # Пологи зараз – це зовсім не те, про що нам розповідали наші мами та бабусі. Медицина рухається вперед, а також повертається до розуміння пологів, як відповідальності самої жінки, а отже важливості її комфорту та відчуттів.\nЗараз є досить велика свобода у тому, що ти можеш робити, аби полегшити для себе процес. Деякі методи я описала вище.\nТакож зазначу, що важливо гарно підготуватись, обрати хорошого лікаря та пологовий. Я б навіть сказала, що важливо обрати комфортний пологовий, а потім – і лікаря. Але також важливо розуміти, що народжує жінка, більшість роботи робить саме вона. Від лікаря залежить далеко не все.\nЯкщо пологи йдуть гладко, то від лікаря більше очікується, аби не заважав. Тому не слід на нього класти відповідальність за пологи.\nУ моєму розумінні, пологи – це свого роду випробування. Як марафон. Лікарі – це ніби команда підтримки та безпеки, тренери. Але біжиш все-одно ти.\nМій підхід був такий, що до цього марафону я хочу підготуватись і фізично, і морально, а також організувати систему підтримки для себе.\nЗнов ж таки, то лише мій підхід і моя історія. І я лишилась задоволеною тим, як все пройшло! Сподіваюсь, моя історія та думки були для вас цікавими та корисними!\n","date":"06.05.2024","externalUrl":null,"permalink":"/birth-during-war/","section":"Усі статті","summary":"Останній допис у блозі був про мій досвід вагітності. Цього разу я хочу розказати про те як це: пологи під час війни. Пологи…. яка ж це таємниця, овіяна мороком! Їх бояться, згадують з жахом, вважають ледь не найгіршим, що може трапитись.\n","title":"Пологи під час війни: мій позитивний досвід","type":"posts"},{"content":"Чого очікувати від вагітності? Як виглядає вагітність під час війни? І чи справдились мої очікування та страхи від цього «цікавого стану»?\nЧому я вирішила написати про це? # Вагітність та пологи в уяві багатьох людей, овіяні аурою таємниці та трагізму. Багато пар, навіть вже у шлюбі, бояться заводити дітей, зокрема через страх невідомості та фізіології процесу.\nЯ хочу поділитись власним досвідом, щоб показати один із варіантів «як може бути». І що для мене все виявилось не так і погано, як я собі уявляла.\nЯ хочу показати, що вагітність це нормальна частина життя. Це не хвороба, не інвалідність. Це особливий і цікавий досвід.\nДисклеймер: тут я описую свій досвід. Я не маю на меті знецінити досвід інших чи повчати когось. Що стосується власного життя — досліджуйте перевірені джерела і приймайте оптимальні рішення!\nЯк я прийшла до теперішнього розуміння материнства я вперше описала на своїй особистій сторінці у Facebook, але також частково мої думки дублюються в цих статтях:\nЧайлдфрі: альтернатива традиційній сімʼї чи втеча від відповідальності?\nНезапланована вагітність може бути благословінням?\nЗагалом, якщо говорити за материнство — я зрозуміла, що не хочу у ньому страждати, бути жертвою, не хочу робити з цього ідола. А ще не хочу боятись. Я можу зробити все, що є в моїх силах, але що не в моїх — віддати це Богу.\nПотрібно викинути з голови всі «а що якщо?», вгадування майбутнього чи жалкування про минуле. Ось теперішнє і воно в моїх руках.\nЯ зрозуміла, що для мене є основним у житті: Бог, сімʼя та здоровʼя. Вже потім йдуть інші речі, але якщо в мене є ці три — то ось він: мій успіх. Решта теж важливо, але опційно для мого глибинного щастя та реалізації.\nВагітність під час війни # Та ось настало 24 лютого 2022 року. На перший план вийшло виживання. Серед усього мороку, поганих новин, сліз, нещасть і неприкритого зла захотілось сказати: «Ні, я не хочу, щоб страх керував моїм життям».\nЯ вирішила, що у своїх рішеннях хочу керуватись любовʼю, вірити у краще і це краще будувати. Тому ми з чоловіком вирішили не чекати кращих часів, а починати сімʼю попри війну.\nТак ми святкуємо життя, творимо його серед смерті. Із надією сміливо будуємо майбутнє.\nЦей вірш став для мене девізом на той час:\n«Страху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть, бо страх має муку. Хто ж боїться, той не досконалий в любові.»\n— 1 Послання івана 4:18\nПерший триместр # Я дізналась, що вагітна наприкінці червня 2022 року. У той час я працювала менеджеркою на складі медичної гуманітарки, який мав якраз переїхати зі Львова (моє місто) у Київ. На тій роботі потрібно було багато працювати фізично, перекладаючи та сортуючи коробки, а також керувати командою із 4 підрядників.\nТому все склалося дуже вчасно. Я отримала можливість використати цей час для того, аби дописати свою дипломну роботу для семінарії. А також щоб підготуватись до пологів читала книги, дивилась курси та старалась втілювати найкращі практики у своє життя.\nНалаштування на успіх # Щойно я зрозуміла, що завагітніла, то захотіла дізнатись якомога більше про цей стан та чого можна очікувати.\nОсь, список корисних ресурсів, які допомогли мені пройти вагітність та пологи максимально позитивно:\nВправи для вагітних Вправи для вагітних та на період після пологів (англійською)\nПізнавальний контент на тему вагітності та пологів (англійською) Nurse Zabe – канал акушерки про вагітність та пологи.\nBridget Teyler – канал доули про те саме.\nEvidence Based Birth – канал для дотошних та доказових.\nКурси Безкоштовний курс українською на YouTube, не дуже гарної якості, але можна послухати.\nКурс підготовки до пологів \u0026ldquo;Дар життя\u0026rdquo;, який можу рекомендувати. Ціна символічна.\nКниги Відроджені пологи – Мішель Оден\nОсновні потреби жінки в пологах – Рут Едгардт\nЩо очікувати під час вагітності – Гейді Муркофф\nЛікар Також не можу не відмітити чудову людину і лікаря, яка вела мою вагітність та перевершила усі мої очікування — Олену Молчанову. Я обрала пакет ведення вагітності онлайн. На той момент було ще дешевше, але і зараз ціна хороша, повністю себе виправдовує!\nПані Олена завжди чуйно та детально відповідала на всі мої запитання, призначала та коментувала усі необхідні аналізи та дослідження та деколи просто заспокоювала. Емпатійно, без зверхності, агресії чи осуду, могла підтримати у будь-який час.\nЦе вартувало того на всі 100%. А для тих, хто не має доступу до хороших лікарів місцем проживання чи зараз знаходиться закордоном — то це взагалі супер варіант. То моя рекомендація, ніхто мені не платив :)\nЯ взагалі велика прихильниця доказової медицини, тому моя вагітність не була скована забобонами типу що не можна їсти половину продуктів, купатись чи стригтись. Я їла все, чого бажало серце і робила все, що хотілось (у розумних межах). Правда зазначу, що перестала їздити на велосипеді.\nА ще хотіла вижати із цього часу максимум. Робота у соціальній службі (в атмосфері сильного стресу) навчила мене доброї емоційної гігієни. Зокрема, приймати реальність такою, як вона є. Бачити факти, що відбуваються у моменті, довіряти своїм чуттям, а не емоціям інших людей.\nНасправді це дуже допомогло мені із початком повномасштабної війни. Вміння зберігати холодний розум і жити у моменті, ізолюючись від непродуктивних думок, вберегли мене від додаткових хвилювань.\nІ тому я вирішила так само підходити й до вагітності. Нічого не надумувати наперед, а просто бути у моменті й робити все, що залежить від мене, для того, щоб вагітність та пологи пройшли легко.\nМої симптоми у першому триместрі: # УЗД 7 тижнів вагітності Втома Сонливість Головні болі Емоційна нестабільність Мені пощастило, адже у мене взагалі не було токсикозу чи інших важких симптомів. Лише сонливість, більша стомлюваність та брак енергії. Також часто боліла голова. І найгірше було те, що не можна пити ібупрофен, який зазвичай мені помагає. А парацетамол, який можна при вагітності, помагав погано.\nПоїздки # У серпні 2022 я поїхала на сплав по Дністру. Це такий захід, який щорічно організовує моя церква, аби мати особливий час разом на природі з наметами, річкою та вогнищем. Це дуже гарна нагода насолодитись літом та побути подалі від тривог\u0026hellip;\nА на початку вересня 2022, я вирішила погодитись на пропозицію провести двотижневе стажування нового менеджера складу у Києві. Цікаво, що там я скорше за все перехворіла на ковід. І втома проявлялась дуже сильно. Я могла о 20:00 вже піти спати. Але це був класний час, коли я могла пожити у готелі, побути на самоті, погуляти у спокої.\nДругий триместр # УЗД 12 тижнів вагітності Одразу повернувшись із Києва, я пішла на друге довгоочікуване УЗД. У 12 тижнів вже видно людинку із ручками та ніжками. Нам навіть вже повідомили стать. Тоді й визначились з іменем: Матвій.\nМи думали, що це це гарне і рідкісне імʼя. Здається у Львові так подумали в той час ще тисячі батьків, бо зараз постійно зустрічаємось із маленькими Матвійчиками.\nЧоловік тоді напевно вперше насправді усвідомив, що буде батьком. Бо перше УЗД, де видно маленьку \u0026ldquo;квасолинку\u0026rdquo; не справило на нього такого враження.\nТакож приблизно у цей час ми почали ремонт, аби підготувати квартиру до дитинки. Це був вересень.\nА у жовтні 2022 росія масово почала руйнувати нашу енергетичну інфраструктуру. Відключення за графіками… У нас високий поверх, будинок без газу, та ще й насосна станція у іншій зоні відключення.\nУЗД 12 тижнів вагітності Я тоді думала: як зручно, що дитина всередині і не потрібно в цих умовах піклуватись ще й про неї. На додачу ще й ремонт… Ходити в туалет в кафе, митись у друзів… Темрява і гудіння генераторів\u0026hellip;\nА ще підійматись сходами у темряві на наш високий поверх. То займало замість 5 хвилин усі 15.\nВ той самий час ми з чоловіком почали навчання в автошколі. Бо з дитиною, думали ми, потрібно мати машину, а ні чоловік, ні я, не мали водійських прав. Отже, ми прослухали і здали теоретичну частину іспиту і почали практичні заняття в автошколі.\nСимптоми у другому триместрі # Помітний живіт Вперше відчуваєш поштовхи дитинки і гикання Неможливість спати на животі та дискомфорт при спанні на спині. У чоловіка зʼявляється конкурент: подушка для вагітних. Стосовно самопочуття другий триместр був найлегшим, але через обстріли, ремонт та повʼязані з цим незручності він запамʼятався мені як найважчий.\nТретій триместр # Початок третього триместру приблизно збігся із початком 2023 року. Ремонт ми закінчили, але ще продовжували ходити на уроки водіння.\nЩодо здачі на водійські права мені допомогла ще одна моя життєва установка: якщо щось треба зробити — бери і роби. Можна думати, що страшно, «а чи зможу?» і т.д., а можна взяти і зробити.\nІ попри те, що деякі уроки були зі сльозами та нервами, все ж мені непогано виходило. І практичний іспит вийшло здати з першого разу за 12 днів до пологів, між іншим!\nДетальніше можете почитати тут, в групі \u0026ldquo;Права без хабарів\u0026rdquo;, де я ділилась своїм досвідом.\nСимптоми у третьому триместрі # Набряки Тунельний сидром (через набряки у руках) Холестаз, через який чухались долоні та стопи Задишка при активності, особливо на сходах Емоційна вразливість Відчуття сильних поштовхів і постійної гикавки дитини УЗД 30 тижнів вагітності Фізично останні три місяці вагітності були напевно найбільш тяжкими. Хоча я не мала серйозних ускладнень, та все ж не обійшлося без проблем. Наприклад, через набряки, у мене розвинувся тунельний синдром в обох руках, через що більша частина обох долонь втратила чутливість.\nТакож через те, що Матвійчик в нас вийшов, як то кажуть, козак, то він підпирав мені жовчний, через що у мене розвинувся холестаз — застій жовчі. Цікаво, що про цей стан мало хто чув. Але то неприємна річ, коли жовч, яка потрапляє в кров, спричиняє сильний зуд, особливо в стопах.\nТакож була втома, задишка, але загалом я почувалась нормально, продовжувала щодня робити вправи та готуватись до народження.\nЛіричний відступ про маршрутки # Я досить рідко кудись їздила наприкінці вагітності, а якщо їздила, то старалась це робити у електротранспорті не в час пік, або ж на таксі. Але бувало, що доводилось їхати і маршруткою.\nІ що цікаво: мені уступали місце лише жінки, і то більшість старших умовно за 40-50. Відчувалась у тому якась жіноча материнська солідарність.\nОдин раз мені уступив молодий хлопець підліток.\nА так деколи доводилось стояти, колоти мужикам пузом в очі, але це не спонукало їх уступити. Не будьте такими рагулями, я вас прошу!\nПідготовка до пологів # Багато хто вважає, що до пологів неможливо підготуватись. Що це якась стихійна та обовʼязково травматична подія, про яку краще не думати. На жаль, я таке чула і від лікарів. Але це неправда.\nПологи — це природний процес, досить добре вивчений, зокрема і з боку доказової медицини. Я вирішила підготуватись до пологів зі схожим підходом, як спортсмени готуються до змагань.\nТобто я розуміла, що пологи – це певний \u0026ldquo;марафон\u0026rdquo; для організму, який вимагає підготовки. Тому робила вправи, у тому числі й дихальні, робила розтяжки.\nЗапаслась всілякими смаколиками та водою на пологи. А також штучками для знеболення, але я про це більше напишу в дописі про самі пологи.\nІ найголовніше: я фільтрувала весь негатив і не слухала нікого, хто розказував, яка вагітність тяжка і пологи жахливі. Натомість я слухала людей, які підтримували мій позитивний настрій.\nДеякі люди дивились на мене ніби я наївна і просто не розумію про що говорю, особливо, коли я говорила, що планую народжувати без анестезії. «Ну-ну, подивилась би я на тебе», «Ага-ага». Навіть лікарі сприймали мене, як якусь блаженну хіпі.\nНу то й що. Зате вже під час пологів та після вони дивувались яка я спокійна і як все добре пройшло, особливо бачачи мого 4-кілограмового богатирчика :)\nЗміна мислення # Хочу поділитись деякими крупицями мудрості, які допомогли мені налаштувати мій розум на правильний лад. Я не хочу знецінити те, що переживали інші породіллі, особливо якщо були ускладнення. Але навіть самі лікарі говорять про те, що в пологах багато що вирішує налаштування жінки. Тому я вважаю, що це важливо — не додавати собі турбот хвилюваннями та негативізмом.\nНаприклад, з «розривів шаблону» мені запамʼяталась одна фраза, сказана на одній з лекцій в семінарії, коли підчас дискусії зайшла за це тема. Не дуже памʼятаю як йшла розмова, хтось сказав за гіпнопологи, хтось що пологи — це було жахливо. Хтось, хто ще не народжував, сказав, що пологи — це дуже страшно. Тоді одна жінка сказала:\n«Пологи це не страшно. Пологи – це цікаво!»\nОпа. Який класний ракурс! А справді ж так воно і є. Якщо вже через це треба пройти, то хіба не краще це робити із допитливим розумом та відкритим серцем, аніж стискаючись від страху?\nХто його знає, думала я, скільки разів мені випаде пережити цей досвід, тому я хочу прожити його у повноті.\nТакож запамʼяталось, як одна жінка в церкві, коли розмова зайшла за пологи, з вогнем в очах сказала:\n«Юля, пологи то такий драйв!!! Ну та, чуть там поболить, але це такий крутий досвід!»\nЗвісно, я була відкрита і до анестезії, якби справді не витримувала б, і до кесаревого розтину, якби були покази, але я хотіла зробити все, аби пологи пройшли максимально натурально та позитивно.\nІ хоча багато що пішло не по плану, я все ж мала позитивний досвід.\nВагітність під час війни # Під час відключень Ми живемо у Львові, тому тут більшість часу спокійно. Попри це, якраз на вагітність припав один із найгірших для цивільного населення період ракетних обстрілів.\nТакож були страхи того, що мого чоловіка можуть забрати на фронт. Я хвилювалась, що доведеться бути з дитиною самій. Річ у тім, що у нас вся сімʼя живе досить далеко і їм важко було б нам допомогти.\nНасправді чоловік був (і є) великою підтримкою для мене. Ми на момент вагітності та народження Матвійчика були вже 7 років у шлюбі. (Ми одружились, коли мені було 20, а йому 21 – це напевно тягне на ще один пост).\nМи розуміли, що батьківство – це спільна відповідальність і праця. І тому в нього не було вибору, окрім того, як бути активно залученим у процес вагітності та пологів.\nМи разом слухали курси з підготовки до батьківства, читали корисну інформацію, і так – в нас були партнерські пологи. І мій чоловік, попри страх, проявив себе із найкращої сторони.\nУ телеграм каналі мене запитали, що я б змінила, якби могла прожити цей період знову. Насправді той період був непередбачуваним і я пишаюсь тим, що змогла за цей час поїхати на сплав, провести стажування у Києві, займатись ремонтом, здати на права та завершити навчання в семінарії.\nЗвісно, якби можна було, то я б не робила ремонт і не здавала б на права вагітною. І напевно краще було б не жити в ремонті. Але так вже сталось і ми це подужали!\nНапевно те, що б я змінила – це я б більше просила про допомогу, особливо про якусь емоційну підтримку, більше б її шукала. Бо через війну, і можливо якісь інші причини, багато звʼязків обірвалось і я почувалась ізольованою.\nЧерез це на мого чоловіка був великий тиск, аби він був моєю підтримкою увесь час. І зрозуміло, що це нереалістично, через що виникали непотрібні конфлікти.\nВисновок # Яким був мій досвід вагітності? Точно не гіршим за мої очікування. Варто зазначити, що я старалась і не будувати очікувань, а жити у моменті та вирішувати проблеми по мірі їх поступлення.\nЯ з самого початку розуміла, що моя вагітність унікальна, тому не боялась страшилок від інших, але також і не думала, що все буде ідеально. Разом з тим, я докладала усіх зусиль, щоб підтримувати організм та готуватись до пологів.\nНаостанок скажу, що вагітність – це особливий, але також і нормальний, стан. Під час вагітності життя продовжується. Більше того – життя твориться.\nВибухає мозок від намагання усвідомити, що від моменту зачаття і двох смужок на тесті – ти вже мама і в тебе всередині нова людина. І навіть вже з великим пузом, навіть у родовій палаті, важко у це повірити, бо це чудо на межі з абсурдом.\nЦе величезне благословіння – бути тою, через кого Бог творить нове життя. Це честь і привілей. І велика радість.\nЯ вдячна всім, хто допомагав та підтримував мене у цей час, вдячна своєму чудовому чоловіку, та насамперед вдячна Богу за цей чудовий дар.\n","date":"13.02.2024","externalUrl":null,"permalink":"/pregnancy-during-war/","section":"Усі статті","summary":"Чого очікувати від вагітності? Як виглядає вагітність під час війни? І чи справдились мої очікування та страхи від цього «цікавого стану»?\nЧому я вирішила написати про це? # Вагітність та пологи в уяві багатьох людей, овіяні аурою таємниці та трагізму. Багато пар, навіть вже у шлюбі, бояться заводити дітей, зокрема через страх невідомості та фізіології процесу.\n","title":"Вагітність під час війни: очікування та реальність. Моя історія.","type":"posts"},{"content":"Книгу \u0026ldquo;4000 тижнів\u0026rdquo; я придбала, ще тоді, коли отримала кошти ЄПідтримка після вакцинації проти коронавірусу. Але понад три роки вона стояла на книжковій полиці та чекала свого часу.\nКолись в гостях у одного знайомого я побачила листок А4, який висів у нього над ліжком. На ньому були надруковані кружечки, деякі з який були затушовані олівцем. Він пояснив нам, що кожен кружечок позначає місяць життя, якщо вважати, що проживеш 90 років. Тобто всього 1080 місяців.\nТой хлопець сказав, що такий своєрідний календар дозволяє йому памʼятати про свою смертність та мудро керувати власним часом.\nСхожу ідею пропонує книга «4000 тижнів». Лише автор дає більш реалістичний прогноз, згідно з яким, людина в середньому проживає 76.6 років (тобто 4000 тижнів). І якщо вам стало цікаво, то так, подібні календарі існують і у форматі тижнів.\nУсвідомлення смертності: у нас 4000 тижнів # Для початку автор пропонує поглянути правді у вічі та усвідомити, що ми усі смертні. Наш час на землі обмежений. І як би ми не старались його оптимізувати, у нас не стане більше часу. У добі і далі буде 24 години, а у році 365(6) днів.\nТому замість того, аби намагатись встигнути усе і очікувати від себе неможливого, потрібно свідомо обирати те, що ми встигнемо, а що ні. Час обмежений, а значить ми можемо встигнути лише обмежену кількість справ. Це ніби дуже банальна думка, але як часто ми очікуємо, що у нас на все буде час?\nВічне життя на заваді життя теперішнього? # Тут автор наводить трохи недолугий, на мою думку, приклад, ніби віра у вічне життя створює у віруючих людей ілюзію того, що вони все можуть встигнути. А також, що сама перспектива вічного життя виглядає нудно і гнітюче.\nЯ б сказала, що якраз навпаки. По-перше, те, що ми підсвідомо очікуємо, що житимемо вічно, натякає на те, що ми були створені саме для такого життя. До того ж, рай, який змальовує популярна культура, дуже далекий від того, що змальовує Біблія.\nВічне життя, що його пропонує нам Бог — це життя в оновленому тілі на оновленій землі, з відновленим суспільством. Окрім того, що це буде життя у явній присутності Бога, це буде життя, де кожен зможе досягати свого найвищого потенціалу. І не лише по окремості, але й разом. Це тема для окремого обговорення, але вирішила згадати про це, раз автор зачепив цю тему.\nМатриця Ейзенхауера # Згадується у книзі і матриця Ейзенхауера. Це така система для планування справ, у якій вони діляться на чотири категорії відповідно до їх терміновості та важливості. Таку матрицю використовують при проєктному менеджменті та плануванні роботи.\nІлюстрація з сайту Happy Monday Ціллю при використанні матриці Ейзенхауера має бути те, щоб найбільше завдань лишалось у комірці «Важливе нетермінове». Тобто розібратись із важливим терміновим, делегувати неважливе термінове і максимально усунути неважливе і нетермінове.\nАле також її можна застосовувати до планування життя загалом. У такому випадку, важливі, але не термінові справи — це все те, що наповнює життя змістом. Це час із рідними, саморозвиток, духовність. Це те, про що ми згадуватимемо на смертному ложі і жалкуватимемо, що не приділили цьому більше часу.\nОдним словом: потрібно проактивно підходити до планування власного життя, закладаючи у ньому час для важливих речей. Інакше увесь вільний час заполонить беззмістовна метушня.\nПастка зручності # Автор показує як те, що покликане зробити наше життя зручнішим, насправді робить нас нещаснішими. Бо часто, коли ми женемось за комфортом та швидкістю, ми втрачаємо набагато більше, ніж здобуваємо. Ми з подивом виявляємо, що той, час який ми зберегли, використовуємо не на змістовні речі, а на те, аби отримати ще більше легкого комфорту. Але це не приносить нам задоволення.\nНаша увага і час стали цінним ресурсом. Завдяки цьому соцмережі є безкоштовними, а тим не менш, приносять захмарні прибутки. Їх ціль — якнайдовше заполонити нашу увагу, щоби ми побачили якомога більше реклами, за яку вони і отримують гроші.\nНад цими інструментами працюють одні із найрозумніших людей у світі. Якщо ви не візьмете під контроль свій час та увагу, їх у вас заберуть, точніше ви віддасте їх з власної волі.\nМудрість простого життя # Якось роблячи саме це, гортаючи стрічку YouTube Shorts (це десь те саме, що і TikTok), я натрапила на відео однієї африканки, яка працює моделлю на показах відомих брендів і розказує про життя моделі, але разом із тим показує побут у селі в Уганді, звідки вона родом.\nВона багато говорить про важливість спільноти, взаємопідтримки та часу, який виділяється для спільних справ та роботи. Такі прості речі, як фізична праця та тісне спілкування насправді здатні дати нам відчуття сенсу і щастя, а відсутність цього, навіть у комфорті, призводить до багатьох психологічних проблем.\nПринагідно згадаю одну африканську приказку:\nХочеш йти швидко — йди сам.\nХочеш йти далеко — йди з кимось.\nТа сучасна культура миттєвого задоволення, ефективності та самореалізації, як найвищої цінності, штовхає нас до того, аби відкидати усе, що нас сповільнює та вимагає додаткових зусиль та відповідальності.\nЧастково я говорила про це у статті про чайлдфрі. Люди відкидають великі змістовні елементи життя, як от сімʼю, спільноту, дітей, а натомість не усвідомлюють, чого себе позбавляють.\nЗокрема, як далі веде автор, це також трапляється через те, що ми боїмось потерпіти поразку. Кинувши зусилля на те, аби досягати важливих цілей, ми боїмося зіштовхнутися із власною обмеженістю та некомпетентністю.\nАле також це може бути страх зіштовхнутись із реальністю. Потрібно змиритися з дискомфортом, неідеальністю та обмеженістю, які характеризують реальний світ, на відміну від світу фантазій, у який ми любимо поринати натомість. Тільки тоді ми зможемо змінювати себе та світ.\nІлюзія контролю # Далі автор приводить ще одну очевидну істину, яку ми часто схильні забувати: ми не можемо ані передбачити майбутнього, ані контролювати його. Відкинувши ілюзії щодо цього, ми можемо стати спокійнішими і бути більш присутні у моменті.\nДо того ж, віра у те, що ми владні над часом, змушує нас ставитись до нього як до ресурсу, який потрібно використати якомога ефективніше. І це призводить до одержимості продуктивністю та почуття провини за згаяний час.\nМи приносимо теперішнє у жертву, щоби десь у майбутньому можна було б пожити. Такої помилки припускаються багато батьків, вкладаючи все «у майбутнє» дитини, забуваючи просто бути із нею в моменті.\nТа \u0026ldquo;майбутнє\u0026rdquo; ніколи не настає, бо кожна наступна секунда стає нашим теперішнім. Коли ми намагаємось встигнути все, то по-справжньому не встигаємо нічого.\n\u0026ldquo;Жити у моменті\u0026rdquo; – не вирішення # Та автор й далі поглиблює проблему: намагання «жити в моменті» — це ще один спосіб контролювати час, витиснути з нього якнайбільше. А ми вже вияснили, що час контролювати неможливо.\nБо чим більше ми хочемо наповнити життя яскравими переживаннями, та цінувати кожен момент, тим більше ми бачимо, що не спроможні цього робити і це навіює іще більшу тривожність. І чим більше ми маємо, тим більше ми усвідомлюємо те, чого ще не маємо і це краще наше щастя.\nЧому ми не можемо відпочити? # Автор книги показує, що ми не вміємо відпочивати, та ми і саме про це знаємо. Але ж чому? Зокрема це тому, що наші графіки дуже важко синхронізувати, а відпочивати по-справжньому найкраще, коли інші також не працюють.\nІ це не лише тому, що таким чином ми маємо змогу провести час із тими, хто для нас дорогий, але й тому що це дає нам \u0026ldquo;дозвіл\u0026rdquo; розслабитись.\nЗокрема тому автор жалкує про те, що відійшли у минуле релігійні заборони працювати, коли всі поголовно мали відпочивати та святкувати. Так, як, наприклад, це ще досі практикують євреї на шабат.\nМи можемо радіти, що часи публічного осуду від того, що \u0026ldquo;Сьогодні робити – то гріх!\u0026rdquo;, відійшли у минуле, але нам треба визнати, що нам буває просто необхідно, щоб нас змусили зупинитись і відпочити.\nДекількома розділами далі, автор знову повторює схожу думку: навіть якщо ми маємо багато часу та свободи, але не можемо розділити їх з іншими, то це не принесе нам щастя та справжнього задоволення.\nІ навпаки, аби відчути приналежність до спільноти, будувати міцні стосунки та сімʼю, необхідно віддати частину своєї свободи та часу іншим, підкорившись спільним графікам, роблячи їх своїми.\nЯке це все має значення? # Та автор закінчує книгу тим, що у космічному масштабі наші життя мають дуже мізерну вагу. Та ця думка має зворотню сторону: якщо всі наші справи «мізерні», то те, що ми вважаємо неважливим, насправді може мати ту саму вагу, що й те, за що ми найбільше турбуємось.\nКоли ми забираємо з себе очікування, що маємо досягти висот і бути людьми великого значення, коли розуміємо, що світ не зациклений на нас, то можемо відчути полегшення і жити простіше і повніше.\nЯкщо ми зрозуміємо, що ніколи не позбавимось проблем та справ, що забиратимуть у нас час, то навіть при цьому будемо відчувати спокій, бо приймемо факт нашої обмеженості та неспроможності встигати все.\nАвтор поділяє розуміння, що світ котиться у прірву, навіть той погляд, що апокаліпсис уже тут (насправді дії книги Одкровення про наш час, і я маю на увазі про час після воскресіння Христа, але то тема на інший час). Це він до того, що не варто чекати чогось страшного, світ і так уже достатньо жахливий. І якщо прийняти цей факт, то можна щось зробити.\nЩо ж можна зробити? # У самому кінці книги, як один із додатків, автор надає декілька власних висновків та порад щодо того, що нам все-таки варто робити зі своїм життям:\nРоби наступну правильну (найпотрібнішу) річ, особливо коли сумніваєшся. Плануй роботу і обмежуй її обсяги, щоб встигати потрібне та якісно відпочивати. Розставляй пріоритети, усвідомлюючи власну обмеженість, щоб наповнити життя змістом. Тримай фокус на найважливішому Роби добро без роздумів. А до чого тут Бог? # Попри те, що автор книги багато посилається на релігійні ідеї, видно що він є скорше матеріалістом, аніж тим, хто вірить у духовну складову цього світу. У своїх екзистенційних пошуках він відкидає надію на Бога, чого не варто робити (хіба лише аби зробити своє життя ще нестерпнішим).\nТак, помилкою буде сподіватись, що Бог робитиме все за нашими очікуваннями та забаганками, але все ж, Він нас любить. І навіть якщо в масштабі Всесвіту ми мізерні, Бог виявляє до нас Свою турботу.\nЧи не за два гроші продаються п’ять горобців? Та жодного з них Бог не забуде. Господь навіть знає скільки волосся на головах ваших! То ж не бійтеся — ви значно важливіші, ніж зграя горобців».\n— Євангеліє від Луки 12:6-7\nМоже виглядати, що наші життя не мають особливого значення чи змісту, особливо у масштабах протяжності часу та величини Всесвіту, але Бог так не вважає. Хочете дізнатись про це трішки більше? Тисніть сюди.\nВисновок # \u0026ldquo;4000 тижнів. Тайм-менеджмент для смертних\u0026rdquo; Олівера Беркмана є однією із тих книг, які захоплюють зненацька та змушують глобально замислитись над своїм життям. Автор критично підходить до сучасної гонитви за успіхом та продуктивністю, а натомість пропонує заново віднайти таке ставлення до часу, яке служитиме нашим цінностям та зберігатиме психічне здоровʼя.\nКнига однозначно вартує, аби ви її прочитали. Автор не є християнином, але він все ж відкрив для себе деякі вічні істини, які можна застосувати до життя не залежно від світогляду. Лише потрібно памʼятати, що без власного осмислення та застосування, вона не принесе жодної користі, але це стосується і будь-якої іншої книги.\n","date":"27.01.2024","externalUrl":null,"permalink":"/4000-weeks/","section":"Усі статті","summary":"“4000 тижнів. Тайм-менеджмент для смертних” Олівера Беркмана є однією із тих книг, які застають зненацька та змушують глобально замислитись над своїм життям.","title":"4000 тижнів. Тайм-менеджмент для смертних — огляд книги","type":"posts"},{"content":"","date":"27.01.2024","externalUrl":null,"permalink":"/categories/%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%B8/","section":"Категорії","summary":"","title":"Книги","type":"categories"},{"content":"Кожного року християни по всьому світу святкують з нагоди Різдва: згадують народження Бога та найвідомішої у світі людини — Ісуса Христа. Та яким є значення цієї історичної події?\nМайк Моєрс \u0026quot;Хлів\u0026quot; У Західному християнстві, не так як у Східному, на воплочення Христа не ставиться великий акцент (на мою думку). Зокрема протестанти найбільшу вагу надають хресному подвигу Ісуса, часто не звертаючи уваги на інші моменти Його життя.\nТак, жертва Ісуса на хресті мала величезне та неоціненне значення для світу. Ми, як послідовники Христа, вважаємо Його смерть за нас найбільшим даром, коли-небудь нам даним. Усвідомлення цього приводить до радикального перетворення усієї особистості та зачіпає усі сфери життя.\nАле усього цього не було б, якби Христос не прийшов у цей світ.\nУВАГА! У цій статті підвищена концентрація богослівʼя!\n«Христос родився, Бог воплотився, ангели співають…» # А що було до Різдва? Трійця існувала вічно у прекрасному союзі любові: Отець, Син і Святий Дух. Я не буду вдаватись в деталі щодо Трійці, бо це в богослівʼї напевно найбільш космічний космос, але хочу зазначити декілька базових тез.\nХристиянство 101:\nОтець ≠ Син ≠ Святий Дух\nОтець = Бог, Син = Бог, Святий Дух = Бог\nОтже, існувала Трійця у Своєму божественному нематеріальному стані, і тут сталось нечуване — Бог став людиною. Бог став матеріальним. Ні, він не став подібним до людини, напівлюдиною-напівбогом, титаном чи ще чимось там міфічним. Він став «звичайною» людиною з плоті й крові. Тож яке значення Різдва для нас?\nВін може співчувати нам # Авжеж, Богу відомо все, що ми відчуваємо, думаємо та робимо, бо Він – всезнаючий та всюдисутній. Він створив нас. Тому Бог досконало знає та розуміє усі аспекти нашого існування.\nАле коли Він став людиною, то зміг зрозуміти нас ще і як Людина.\nХристиянство 101:\nІсус був на 100% людиною та на 100% Богом.\nДумаю, що і до цього Бог вмів нас розуміти досконало. Але переживши людське життя на Собі, Він нас може зрозуміти ще й по-людськи. І це не лише я так думаю:\n\u0026ldquo;Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха.\u0026rdquo;\n— Послання до Євреїв 4:15\nДруга Особа Трійці тепер навіки людина # Прочитайте це ще раз. І ще раз. Як на мене, то це дуже шокуючий богословський факт. Нагадаю: тіло Христа було звичайним людським тілом (до Його воскресіння). Він потребував їжі, пиття, повітря і всього решти, чого потребуємо всі ми, аби жити.\nКоли Він помер — то Він справді помер.\nПісля Його воскресіння ми бачимо, що тіло Ісуса мало інші властивості, а проте воно лишалось тілесним. Так, Фома вклав свого пальця в Його рани, Ісус їв людську їжу після воскресіння. Отже, Ісус воскрес і вознісся у фізичному тілі.\nТому жертва Христа була не лише в тому, що Він помер на хресті за наші гріхи. Він також пожертвував Своїм трансцендентним, не скутим матеріальними рамками, існуванням, щоб народитись у смертному тілі, а також навіки тепер перебувати у тілі воскреслому. Друга Особа Трійці тепер навіки у тілі. Бог Син тепер навіки людина.\nЯк на мене – це неймовірно шокуюче значення Різдва Христового, над яким ми мало замислюємося. Та давайте поглянемо на те, яке ще значення людськість Бога має для нас?\nВін опустився до нашого рівня, щоб ми змогли «піднятись» до Нього # Бог пройшов людське життя, асоціюючи себе з тими, кого не звикли шанувати: грішниками, хворими, жінками (у тому числі з сумнівною репутацією), малими дітьми.\nВін показав, що усі мають можливість прийти до Бога, отримати прощення гріхів та вічне життя, незалежно від соціального статусу, віку, статі та національності. Кожен, хто приймає Ісуса та Його смерть, воскресне, як це колись зробив Він.\nІсус і Його Царство є справді інклюзивними. Життя Христа це яскраво ілюструє:\nВін прийшов у світ, як безпорадне Дитя, хоча є всемогутнім Богом Він був біженцем, хоча Йому належить світ Він мив ноги учням, хоча є Царем царів Він корився своїм земним батькам, хоча все у світі, включно із ними, було створене через Нього Він турбувався про потреби інших, хоча мав найважливішу місію Він охрестився Івановим хрещенням, хоча був досконалим Він спілкувався як з чоловіками, так і з жінками Він приділяв увагу як дорослим, так і дітям Він вів бесіди як з книжниками, так і з неуками Він служив як для здорових, так і для хворих Він міг проявляти й поблажливість, і суворість Він вмів плакати, але вмів і пожартувати Він є Царем Всесвіту, але обирає асоціювати Себе з «найменшими цими»: сиротами, голодними, спраглими, біженцями, бідними, хворими, увʼязненими…\nОтже, для кого Ісус народився? Для тебе, для мене, для усіх. І це чудова новина, яку несе свято Різдва.\nАле що це значить для нас зараз, на цей момент? Адже в світі далі так багато зла. Останні роки показали це нам особливо чітко. Хіба це не говорить про те, що Бог покинув нас?\nДе Бог? # Я вірю, що сьогодні Бог з нами, серед наших скорбот, серед війни. Ніде Він не обіцяв, що наше життя буде легким і безтурботним. Зрештою, Він та всі апостоли, крім одного, загинули мученицькою смертю.\nТа Він пообіцяв, що буде з нами у всіх наших випробуваннях :\n\u0026quot;Я з вами в усі дні аж до кінця світу.\u0026quot;\n— Євангеліє від Матвія 28:20\nА що ж буде далі, після кінця? Чого ми очікуємо? Пропоную зазирнути в книгу Обʼявлення – книгу, яка втішає у скрутні часи і лякає у часи веселі.\n\u0026ldquo;Ось Оселя Бога тепер з людьми, і Він житиме з ними. Вони будуть Його народом, і Сам Бог буде з ними їхнім Богом. Він витре кожну сльозу з їхніх очей. Більше не буде смерті, жалоби, плачу чи болю, бо колишнє минуло.\u0026rdquo;\n— Обʼявлення 21:3-4\nІсус, оце маленьке немовля, народження Якого ми святкуємо в час Різдва, був сильнішим за темряву та всі сили зла цього світу, що прагнули Його знищити. Він прийшов і перебував поміж нас. Та Його місія триває через Його послідовників.\nХристияни продовжують роботу Христа у світі, живучи тим, що Він вчив і наслідуючи Його приклад. Також ми можемо знайти Ісуса, коли звернемо погляд на \u0026ldquo;найменших оцих\u0026rdquo; – людей, яких відкидає Світ, але приймає Бог. І через яких ми можемо прийняти Бога:\n\u0026quot;\u0026hellip; коли Я голодував, ви дали Мені їсти; коли страждав від спраги, ви дали Мені пити; коли був чужинцем, ви прийняли Мене; коли був без одягу, ви одягли мене; коли був хворий, ви доглядали Мене; коли був у в’язниці, ви відвідали Мене\u0026hellip;\u0026quot;\n\u0026ldquo;\u0026hellip;Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з цих найменших Моїх братів, ви зробили Мені.\u0026rdquo;\n— Євангеліє від Матвія 25:35-36, 40\nВарто памʼятати, що у часи Ісуса та апостолів також були війни, окупація, вбивства, злочини, корупція\u0026hellip; І Біблія не приховує цього, а навпаки, підкреслює факт існування у світі зла.\nТа Бог запрошує кожного сьогодні радіти з надією на те, що колись зла вже не буде. Попри всю темряву і безнадію, буде мир. І це стало можливим через те, що Ісус прийшов у цей світ. Такою є надія Різдва.\nМайк Моєрс \u0026quot;Мирне Царство\u0026quot; (на книгу Ісаї 11: 1–3a; 4a; 6–9) Автор картин, використаних у дописі: Mike Moyers\nP.S.: Дуже сильно раджу переглянути серію відео від BibleProject по Євангелії від Луки. Або хоча б, з нагоди Різдва, оце перше відео із серії: про народження Ісуса.\nДивитися на YouTube\n","date":"16.12.2023","externalUrl":null,"permalink":"/christmas/","section":"Усі статті","summary":"Кожного року християни по всьому світу святкують з нагоди Різдва: згадують народження Бога та найвідомішої у світі людини — Ісуса Христа. Та яким є значення цієї історичної події?\nМайк Моєрс \"Хлів\" У Західному християнстві, не так як у Східному, на воплочення Христа не ставиться великий акцент (на мою думку). Зокрема протестанти найбільшу вагу надають хресному подвигу Ісуса, часто не звертаючи уваги на інші моменти Його життя.\n","title":"Значення Різдва: чому так важливо, що Бог став людиною?","type":"posts"},{"content":"","date":"10.12.2023","externalUrl":null,"permalink":"/tags/%D0%B2%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F/","section":"Теги","summary":"","title":"Виховання","type":"tags"},{"content":"","date":"10.12.2023","externalUrl":null,"permalink":"/tags/%D0%B4%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%88%D0%BD%D1%94-%D0%BD%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE/","section":"Теги","summary":"","title":"Домашнє Насильство","type":"tags"},{"content":"В Україні ще з 2004 року заборонене фізичне покарання дітей:\n\u0026ldquo;Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.\u0026rdquo;\n— Стаття 150, п.7 Сімейного Кодексу України\nПопри це більш ніж половина дітей в Україні віком 1-14 років систематично зазнають фізичного покарання (статистика ВООЗ за 2020 рік).\nФізичне покарання визначається Комітетом ООН з прав дитини як «будь-яке покарання, де вживається фізична сила з наміром спричинити якусь міру болю чи незручності, незалежно від ступеня».\nДеякі батьки бʼють дітей, бо не вміють керувати своїми емоціями; хтось — бо так їх виховували їхні батьки; ще інші — бо вважають це Божим наказом та їхнім правом, як батьків.\nЯ нещодавно сама стала матірʼю і зацікавилась цим питанням. Я почала своє дослідження досить неупереджено. Та на щастя, це є мій блог, і я не маю відповідати стандартам журналістики чи академічним вимогам. Тому тут буде все: і власний досвід, емоції, неочевидні аргументи та навіть декілька підколів.\nЧому фізичне покарання є таким поширеним? І чи потрібне воно дітям, аби вирости достойними людьми? Що про це говорить Біблія? Нумо розбиратись.\nАргументи «ЗА» фізичне покарання дітей: # «Біблія вчить бити дітей» # Християни, які підтримують фізичне покарання дітей, часто спираються на книгу Приповістей зі Старого Завіту. Там, наприклад, можна знайти такі уривки:\n\u0026ldquo;Хто шкодує різки, той ненавидить свого сина. Хто його любить, той старанно його навчає.\u0026rdquo;\n— Приповісті 13:24\n\u0026ldquo;Картай свого сина, коли є надія навчити, та забити його не піднось свою душу.\u0026rdquo;\n— Приповісті 19:18\n\u0026ldquo;Не відмовляйся повчати дитину, адже коли і покараєш її різкою, — не помре. Ти покараєш її різкою, але визволиш її душу від смерті.\u0026rdquo;\n— Приповісті 23:13-14\n\u0026ldquo;Синці та картання дають мудрість, а розпущена дитина соромить своїх батьків.\u0026rdquo;\n— Приповісті 29:15\nВсе, як то кажуть, діло закрите, розходимось, сам Бог велів бити дітей різкою, бити до синців, лиш до смерті не забивати. Чи ні?\nВплив США # Будучи суперсилою на світовій арені, Америка має величезний вплив на глобальну культуру. Але разом із тим далеко не завжди цей вплив є позитивним. І зараз йдеться не лише про Голівуд чи крайніх лівих, що прагнуть комунізму.\nЙдеться про консервативних євангельських християн, на яких звикли рівнятись і наші протестантські церкви. Варто зазначити, що багато протестантських церков в Україні заснували саме американці (включно і з моєю церквою).\nТак, вони зробили багато добра і завдяки їх роботі багато людей прийшли до пізнання Бога (включно зі мною). Але разом із тим певні елементи церковної культури, які приходять до нас з американських проповідей, літератури, конференцій можуть бути шкідливими. Зокрема, на мою думку, і вчення про фізичні покарання дітей.\nЩоб ви розуміли, сьогодні США є єдиним членом ООН, що не ратифікував Конвенцію про права дитини. Тілесні покарання дітей вдома дозволені в усіх штатах, а у 19 штатах дозволені фізичні покарання у школах.\nВарто зазначити, що за законом США фізичне насильство та фізичне покарання відрізняються, хоча немає однозначного консенсу серед батьків, соціальних працівників та навіть суддів, де проходить ця лінія.\nЗміни у законодавстві, що стосується фізичного покарання дітей, блокуються активістами за права батьків та консервативними християнами, які впевнені, що боговгодне виховання не можливе без тілесних покарань. У своїх переконаннях вони посилаються зокрема і на книгу Приповістей.\nТа чи праві вони у своїй інтерпретації? Памʼятаємо, що богонатхненною є Біблія, а не її трактування.\nКультурний контекст # Якщо ви не читали Біблію, або читали вибірково, то можете не знати, що у ній є багато місць, через які волосся може стати дибки. І у своєму особистому житті й у цьому блозі я хочу чесно підходити до складних місць Писання. Я хочу показати, що вивчення Біблії може бути тим, що одночасно бентежить і заспокоює, руйнує очікування та трансформує особистість.\nДля цього потрібно докладати зусиль, не бути самовпевненими у тому, що завжди правильно можемо розуміти тексти, написані як мінімум 2000 років тому в іншій культурі.\nУ тому числі це стосується і мене, тому не сприймайте мої слова як істину в останній інстанції. Моя ціль — аби спонукати вас, мій читачу, думати.\nБіблія є богонатхненною книгою (а точніше, збіркою книг), але вона писалась не у вакуумі, а у конкретний час і у конкретному культурному середовищі. І як Ісус свого часу, автори Старого Завіту вели своєрідний діалог із панівною культурою.\nПриклад із рабством # У цьому діалозі з навколишніми народами, те, що Біблія «дозволяє» часто має обмежувальний характер, а не розпорядчий. Так, коли у книзі Вихід дається закон щодо рабів, рабство сприймається як даність. Не тому, що Бог це підтримує, а тому що це було нормою у контексті того часу та культури.\n«А коли хто вдарить раба свого або невільницю свою києм, а той помре під рукою його, то конче буде покараний той»\n— Вихід 21:20\n«А коли хто вдарить в око раба свого, або в око невільниці своєї, і знищить його, той на волю відпустить його за око його. А якщо виб’є зуба раба свого, або зуба невільниці своєї, той на волю відпустить того за зуба його.»\n— Вихід 21:26-17\nНасправді Біблійні закони щодо рабства були революційними на той час, бо обмежували права господарів. Тому що у навколишніх народах пани мали повне право робити з рабами що завгодно.\nТак само і побиття дітей вважалось в тому контексті нормою (як і побиття рабів (і саме рабство), фізичне покарання за злочини, побиття камінням (смертна кара)) і багато інших речей, які майже повністю зникли у сучасному суспільстві.\nАле у Новому Заповіті ми вже бачимо зовсім інше ставлення до рабства. Якщо прочитаєте послання апостола Павла до Филимона, ви побачите вже зовсім інший контекст.\nПавло закликає Филимона прийняти свого раба Онисима як брата. Хоча Онисим втік та ще й обікрав Филимона, за що той міг цілком законно його стратити, Павло пише такі слова:\n«Можливо, він задля цього відлучився на якийсь час, щоб ти прийняв його навіки, — вже не як раба, але вище від раба, — як улюбленого брата…»\n— Филимона 1:15-16\nТобто Павло, як і Ісус до нього, підвищує нашу моральну планку. І це не скасування чи порушення закону — це його вдосконалена інтерпретація.\nХристиянство — джерело соціальної справедливості # Хтось може сказати, що ці всі ваші права людини — це вигадка лібералів. Проте варто розуміти, що ті моральні закони, якими ми керуємось зараз, є прямими наслідками впливу християнства.\nПрагнення до соціальної справедливості зароджувались та розвивались завдяки християнам, які стверджували, що всі люди створені на образ та подобу Божі, а тому мають невіддільну цінність та право на гідність.\nІ більшість сучасних законів, що захищають права та гідність кожної людини, не залежно від віку, статі, національності тощо, є відображенням цих моральних принципів. Але чи маємо ми їх дотримуватись?\nПогляньмо на Ісуса. Він, бувши Богом, все ж жив відповідно до єврейського (і римського) закону. Він вчив коритись владі, якщо це не порушує Божі заповіді. Наприклад, платити податки, поводитись чесно, дотримуватись порядку.\nФізичне покарання в Україні — це злочин (далі про це буде більше), а отже всі, хто його використовують, порушують закон.\nДо того ж Ісус не обмежувався самим законом, а ставив планку ще вище. Найбільш наочним прикладом є Нагірна проповідь: Матвія 5:17-48.\nАле ж у книзі Приповістей пише… # Приповісті не є «законодавчою» книгою, радше збіркою мудрих порад для побожного життя. Чи грішить людина, яка не бʼє своїх дітей, тим що йде «проти Божого слова»? Я вважаю, що ні.\nАле я і не погоджуюсь з тими, хто намагається «прикрасити» книгу Приповістей, стверджуючи, що «різка», про яку там йдеться, насправді — це те саме посох пастиря у Псалмі 22.\nХоч мені хотілось, аби це було так, я не знайшла цьому достатнього підтвердження у контексті.\nАле також для мене є очевидним, що акцент у зазначених уривках в книзі Приповістей стоїть саме на важливості виховання, а не на необхідності побиття.\nДуже багато уривків з Біблії не можна буквально застосувати до сучасного життя через інший контекст, проте можна з «букви Закону» виділити «дух закону».\nСуть в тому, щоб дитина набралась мудрості та правильного досвіду, правильних цінностей, а не в тому, щоб це обовʼязково робилось за допомогою сили.\nДітей потрібно виховувати. Вони мають розуміти наслідки своїх дій, отримувати покарання, коли воно необхідне та дотримуватись дисципліни. Зрозуміло, що фізичне покарання не є єдиним можливим методом для досягнення цього.\nОтже, буде помилкою стверджувати, що ті, хто не бʼють своїх дітей не виховують їх. Також помилково буде вважати, що діти, яких не бʼють, виростають через це поганими людьми. Чи ні?\nФізичне покарання — єдиний «робочий» метод? # Можна почути ще такий аргумент: «інші методи виховання не спрацювали». І навпаки — дав дитині по дупі — і вона заспокоїлась. Та чи справді дитина зрозуміла, що чинить не так, а не перестала робити що робила через страх болю?\nАбо ж якщо дитина в істериці, шок від фізичного болю може «заземлити» дитину, і виглядатиме, ніби це розвʼязало проблему. Та насправді такі методи лише приносять довготривалу шкоду.\nТакож коли звучить, що «інші методи виховання не спрацювали», одразу потрібно уточнити: не спрацювали лише вже випробувані методи. Це не значить, що насильство є єдиним виходом; це скорше значить, що не достатньо досліджені інші методи.\nЯкщо при негожій поведінці дитини батьки вдаються до насильства, вони не шукають інших шляхів розв’язання проблем.\nЯ в жодному разі не хочу применшити ті труднощі, з якими зіштовхуються батьки у вихованні дітей. Батьківство — це дуже творча, складна та часто виснажлива робота. І на жаль, до цієї роботи мало хто готовий.\nЦим навичкам не вчать у школі, а той приклад, який ми здобуваємо у наших сімʼях, зазвичай залишає бажати кращого. Але я вважаю, що дуже важливо вчитись батьківству, не вважати, що «якось там розберемось». Зараз є безліч можливостей для здобуття таких знань та навичок.\nТакож хочу виділити необхідність турботи про власне психічне здоровʼя. Я вважаю, що у разі серйозних проблем у поведінці дітей, варто звертатись до психолога – в першу чергу батькам.\nТому що часто поведінка дитини є симптомом, проявом проблем у сімʼї. Дитина є найслабшою ланкою і часто бере на себе завдання вберегти сімʼю. Психолог допоможе побачити причини конфліктів та допомогти знайти вихід із ситуації.\nІ часто це буде не магічною формулою, яка змусить дитину стати зручною, а усвідомлення дорослим необхідності піклування про власний ресурс, стосунки із членами родини, здобуття навичок спілкування, подолання власних травм.\nМи не можемо повністю контролювати дітей, зробити так, щоб вони відповідали всім нашим очікуванням. Але можемо контролювати себе і свої очікування. Взяття відповідальності за власні емоції та дії буде найкращим початком трансформації не лише батьківства, а й усіх сфер життя.\nДекілька корисних ресурсів: # Ось тут можна коротко прочитати про те, як виховувати дітей без фізичного покарання.\nОсь тут про стрес, повʼязаний з батьківством, та як з ним справлятись.\nТакож на цю тему раджу книгу «Секрети спокою лінивої мами» Ганни Бикової.\nЯкщо ви знаєте хороші ресурси на цю тему, будь ласка, діліться ними у коментарях! Або можете поділитись ними у телеграм-каналі \u0026ldquo;Сміливо\u0026rdquo;.\nФізичне покарання як виняток # Читала ще такий аргумент: якщо дитина не слухається, то це може загрожувати її життю (наприклад, коли вона біжить під колеса машин). І щоб змусити її послухатись тут і зараз, треба вдатись до тілесного покарання. Тому фізичне покарання вважається виправданим, бо воно «заземляє» дитину і швидко вчить її перестати робити щось небезпечне.\nМожливо й так, але сам факт використання такого специфічного прикладу показує, що фізичне покарання може бути виправданим лише у крайніх випадках. Коли використовується менше «зло», аби запобігти злу більшому. Та чи доцільно це взагалі? Знов-таки, чи єдиний це метод?\nА хтось навпаки може подумати: \u0026ldquo;Про що тут можна стільки писати? Ось мене били, і нічого — якось виріс!\u0026rdquo;\n«Мене били і нічого» # Цей аргумент звучить з вуст як віруючих, так і не віруючих. Але думаю цю логіку легко можна спростувати за допомогою інших прикладів. Наприклад: «Мої батьки постійно курили при мені і нічого». Чи «Я ніколи не мив руки перед їдою і нічого».\nСподіваюсь ви зрозуміли — відсутність серйозних наслідків неправильних дій, не робить їх виправданими.\nБільше того, діти можуть витримати і пробачити багато чого. Це не значить, що на них це не впливає. У тому числі труднощі і страждання роблять нас сильнішими, але це не означає, що треба навмисно шукати труднощі та страждання, чи тим більше спричиняти їх.\nДо того ж люди, які в дитинстві зазнавали насильства, частіше також будуть застосовувати насильство у сімʼї, бо вважатимуть це нормою.\nЗ цим розібрались, але як без тілесного покарання дитина навчиться розуміти причинно-наслідковий звʼязок?\nФізичне покарання як навчання причинно-наслідкового звʼязку # Прибічники тілесного покарання стверджують, що пару ляпасів найкраще допомагають засвоїти урок. Чула також такий аргумент: дитина підсвідомо розуміє, що за її проступок має бути відплата та покарання. І коли дитині дали по дупі, то вона перенесла покарання і так їй вже не буде докоряти совість. Може воно і так, але на мою думку, це вчить дитину неправильних висновків.\nЗ одного боку, це може віддаляти від розв’язання проблеми, тому що страх покарання не буде достатнім стимулом. З іншого боку, це може штовхнути дитину у майбутньому шукати насильницьких стосунків, де конфлікти вирішуються силою і де спокута провини має приходити через страждання.\nЩо ж, я не претендую на журналістську безсторонність у дослідженні даної теми, але все ж розглянула аргументи «за» домашнє насильство фізичне покарання. Але зараз хочу остаточно розставити всі крапки над «і», озвучивши аргументи «проти».\nАргументи «ПРОТИ» # Фізичне покарання є незаконним в Україні # В Україні є велика нормативна база, що охороняє дітей від домашнього насильства. У тому числі від фізичного покарання, яке вважається за насильство. Зокрема, люди, які бʼють дітей, вчиняють злочин за Статтею 126 Кримінального Кодексу України\n«Побої і мордування: 1. Умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень. Карається штрафом до п\u0026rsquo;ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.»\n— Стаття 126, п.1 ККУ\nЗверніть увагу, йдеться про насильство, що не спричинило тілесних ушкоджень. За більш тяжке насильство відповідальність є більшою. З повною нормативною базою щодо захисту дітей від насильства у сімʼї, можете ознайомитись тут.\nЗрозуміло, що закон не виникає нізвідки і якщо він такий прийнятий, то це не просто так. І памʼятаємо, що незнання закону не звільняє від відповідальності. Так само як і незгода із законом. На цьому вже можна було б поставити крапку, але я лише розігріваюсь.\nЗло в кожному з нас # Закон існує зокрема і для того, аби спиняти зло, охороняти права людей. Коли ми думаємо про злих людей, часто уявляємо якихось маргіналів із блатними наколками чи щось у тому роді.\nТа я хочу показати, що насильство над дітьми чинять не якісь особливо погані люди. Так само як і німці 20 ст. не були якимось особливими, аби вчинити Голокост. (То не argumentum ad Nazium якщо що). Насправді це страшна правда про людей: відсутність підзвітності та покарання, а також наявність силової переваги призводить до страшних наслідків.\nЗнаєте, я працювала у «соціальних службах» і мені довелось бачити деяке зло. Я обовʼязково про це напишу окремий допис, а може і не один. Зараз скажу лише це:\nЧасто ми, християни, боремось із маленьким злом і не уявляємо ті глибини мороку, які оточують нашу світлу церковну бульбашку.\nА ще є така річ як банальність зла. Зло не обовʼязково є умисним. Частіше навпаки: десь закрили очі, десь недогледіли, десь «зірвались», десь полінувались, десь запрацювались, десь знайшли відмовки…\nПередумови до скоєння насильства є в кожному, принаймні я бачу це у собі. Я розумію, що при збігу декількох негативних факторів: втома, низький цукор в крові, недосипання, якісь дрібні незручності, проблеми в стосунках тощо, я можу зірватись, якщо не буду слідкувати за власним станом, емоціями та піддамся гніву.\nТа якщо я вдарю свою дитину, то сприйматиму це як особисту поразку. Щось, за що картатиму себе, чого буду соромитись. Щось, чого старатимусь ніколи не повторювати.\nТому для мене є просте правило: я ніколи не підніму на свою дитину (чи чоловіка) руку. Можливо ви думаєте, що таке правило актуальне лише для людей, в кого є проблеми з гнівом. Хто мене знає, той підтвердить, що мене важко так схарактеризувати.\nПроте я чесна із собою і знаю, що здатна до насильства. Але якщо я знаю, що не маю права підіймати на дитину руку, то убезпечу її від імпульсивних дій. І я думаю, що саме таке розуміння потрібне кожному.\nЯ назвала це «аргументом з алкоголю».\nАргумент з алкоголю # У Біблії багато пишеться про вживання алкоголю. Ісус пив вино, так само як і багато біблійних персонажів. Ніде алкоголь не зображений як поганий сам по собі, засуджується лише пияцтво.\nАле у багатьох сучасних церквах (принаймні протестантських в Україні), є сувора заборона на вживання алкоголю. Або ж вчення про те, що краще його взагалі не вживати. Це зрозуміло: в Україні існує велика проблема з алкоголізмом. Тому знаючи, що люди часто не в стані тверезо ;) оцінити здорову для них міру, схильні вживати більше, що часто призводить до некерованої поведінки та залежності.\nЧому тоді ті самі люди виступають за фізичне покарання дітей? Якщо говорити в церкві, що бити дітей — це потрібно і навіть добре, люди можуть сприйняти це як «зелене світло» насильству над дітьми.\nТому я вважаю що якщо ми радше не будемо вживати алкоголь, аби не хильнути зайвого, то чи не варто уникати фізичного покарання дітей, аби не вчинити їм шкоди? Навіть якщо думаємо, що \u0026ldquo;просто\u0026rdquo; ляпаси по попі — це нормальний вид виховання (більше про це читайте далі).\nАргумент з тютюну # Продовжуючи тему шкідливих звичок, хочу згадати, що мій улюблений письменник і богослов — К.С. Льюїс, курив «як паротяг». Він помер у 60-ті роки, саме тоді вперше масово почали говорити про шкоду куріння. Хто зна: можливо якби згубні наслідки паління були відомі раніше, він би відмовився від цієї звички?\nБо тепер ми дивимось на паління, як на гріх — не тому, що так написано у Біблії (бо про це нічого не написано), але тому, що це немудро, бо це руйнує тіло та викликає залежність.\nЗараз християни не курять, бо стало відомо до чого призводить куріння, про що не було відомо раніше. Так само і з фізичним покаранням дітей. Сучасні дослідження (про це буде далі) показали згубні наслідки такого виховання, про що не знали наші попередники. Так само у них не було доступу до тих порад з виховання та тої допомоги, яка є у наш час.\nІ хоча громадська думка не має бути вирішальною у прийнятті рішень у житті, особливо у житті християнина, факт фізичного покарання дітей кидає тінь на послання Христа. Насильство йде всупереч тим цінностям, про які вчить церква. Для людини «ззовні» чути, що Бог наказує бити дітей звучить дико.\nОтже, що ми тепер знаємо про наслідки тілесних покарань?\nНаукові дослідження # Дослідження показують, що фізичне покарання призводить до погіршення поведінки дитини з часом і не має позитивних наслідків. І не існує досліджень, які б показали протилежне.\nНавіть легке фізичне покарання несе у собі ризик загострення: батьки, що застосовують тілесне покарання, мають більший ризик втратити контроль і вчинити серйозне насильство над дитиною, про що я вже писала вище.\nТілесне покарання запускає шкідливі психологічні та фізичні механізми. Діти не лише відчувають біль, сум, страх, злість, сором та провину, але також відчувають себе у небезпеці, що активує зони мозку, які відповідають за небезпеку.\nЗмінюється гормональна система, перенавантажуються нервова, кровоносна та травна системи організму, а також змінюється структура мозку та його функціонування. Навіть таку поширену практику як шльопання долонею по попі, повʼязують зі змінами у мозковій діяльності, схожими на ті, що спричинені тяжчими проявами насильства.\nВООЗ повідомляє, що фізичне покарання часто може мати наступні наслідки (як зразу, так і відтерміновано):\nШкода здоровʼю, деколи значна, що призводить до інвалідності чи смерті Шкода психічному здоровʼю, наслідки якої присутні й в дорослому віці, що включає проблемну поведінку, тривожні розлади, депресію, безнадію, занижену самооцінку, самоушкодження, спроби самогубства, залежність від алкоголю та наркотиків, ворожість та емоційна нестабільність Затримка розумового та емоційного розвитку, особливо у сфері регуляції емоцій та вирішення конфліктів Труднощі у навчанні та роботі Погане засвоєння моральних уроків та антисоціальна поведінка Непряма шкода здоровʼю через перенавантажені системи організму, що може призвести до захворювання на рак, проблем з алкоголем, мігреней, серцево-судинних хвороб, артриту та ожиріння, що продовжується у дорослому віці Толерантність до насильства та його застосування Руйнація стосунків у сімʼї Висновки # Ми розібрали всі «за» і «проти» застосування тілесного виховання дітей. На мою думку, не виявилось достатніх підстав, аби використовувати фізичне виховання, а тим більше захищати таку практику.\nЗразу хочу додати, що будь-яке насильство є неприпустимим, не лише фізичне. Не можна думати, що все добре, заміняючи фізичне насильство, наприклад словесними образами, або ж занедбувати дітей чи виховувати їх в атмосфері вседозволеності.\nЗазвичай я уникаю абсолютних тверджень («тільки ситхи все зводять в абсолют») у такого роду дослідженнях, але коли діло стосується захисту дітей, у мені вмикається режим мами-ведмедиці.\nТому висновок такий: бити дітей — це погано, шкідливо, небезпечно. Не треба цього робити.\nМожливо маєте чим доповнити, або лишились ще питання, тоді можемо продовжити у коментарях внизу, або у телеграм-каналі. Або можете зі мною не погоджуватись, обіцяю, що не буду дзвонити у Службу у справах дітей :)\nЯкщо вам цікава тема домашнього насильства, можливо ви захочете прочитати про 3 міфи про домашнє насильство в церкві або про 5 кроків для його подолання.\n","date":"10.12.2023","externalUrl":null,"permalink":"/corporal-punishment/","section":"Усі статті","summary":"В Україні ще з 2004 року заборонене фізичне покарання дітей:\n“Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.”\n— Стаття 150, п.7 Сімейного Кодексу України\n","title":"Фізичне покарання дітей: християнський погляд (ЛОНГРІД)","type":"posts"},{"content":"У попередньому дописі я розповіла про 3 міфи про домашнє насильство в церкві. У цій статті буде інформація про те, які конкретні кроки існують для того, аби боротись із домашнім насильством в церкві.\nПроблема домашнього насильства в Україні поглибилась із початком повномасштабної війни. Через участь багатьох українців у бойових діях та через стрес, повʼязаний з війною, кількість випадків домашнього насильства буде лише зростати.\nЧи готова церква допомагати постраждалим від домашнього насильства? Це все залежить від того, наскільки готові конкретні люди: служителі церкви та прихожани. Але окрім цього, церква має вплив, як організація. Її цінності, культура та вчення роблять насильство більш чи менш прийнятним для її членів.\n1. Висловити позицію церкви щодо домашнього насильства # Гарним початком буде на рівні лідерства церкви узгодити та затвердити позицію церкви стосовно домашнього насильства. Опісля, її слід опублікувати, на приклад, у церковному статуті та на сайті церкви.\nОсь який приклад я знайшла через пошук у Google \u0026ldquo;позиція церкви щодо домашнього насильства\u0026rdquo;.\nУ цій секції варто також надати контакти людей та\\чи організацій, куди люди можуть звернутись у разі потреби.\nЗагалом, такі інформаційні матеріали варто розмістити:\nУ жіночих туалетах На церковній дошці оголошень На сайті та соцмережах церкви У роздаткових матеріалах на сімейних конференціях, дошлюбному консультуванні, інших тематичних зустрічах Варто говорити про домашнє насильство:\nУ проповідях На сімейних семінарах та конференціях На дошлюбному консультуванні Також необхідно:\nНавчати людей ненасильницького спілкування та вирішенню конфліктів Навчати розуміти свої емоції та вміти їх правильно виражати Навчати правильних принципів виховання дітей Заохочувати людей до особистісного зросту та розв’язання ментальних проблем, зокрема через скерування до душеопікунів, консультантів, психологів, психотерапевтів, психіатрів та інших спеціалістів Попередити про застосування церковної дисципліни до тих, хто вчиняє домашнє насильство Також у разі публічних висловів, що ображають честь та гідність певних груп (на приклад, жінок, дітей, літніх людей, осіб з інвалідністю) у церкві, або ж церковними служителями, керівництво церкви має висловити свою позицію та докорити таким людям.\n2. Призначити відповідальних # Потрібно, аби у церкві була хоча б одна людина, а краще команда людей, які були б відповідальні за роботу із потерпілими від домашнього насильства та кривдниками. Це може бути пастор, душеопікуни чи інші компетентні особи.\nЦі люди мають бути доступними та компетентними, аби вислухати, надати консультацію та скерувати до відповідних служб за потреби та згоди потерпілої.\nВАЖЛИВО! Потерпіла особа має сама прийняти рішення вийти з насильницьких стосунків або іншим чином міняти своє життя. Церква не може зробити це за неї. Варто розуміти, що ми можемо йти поруч із тими, кому помагаємо, усіляко підтримуючи та надаючи потрібну інформацію.\nАле «рятування», навʼязування волі, тиск чи взяття відповідальності на себе, лише шкодить процесу зцілення та змін та може привести до протилежних наслідків. Важливо не замінити одну залежність іншою, а допомогти людині віднайти власний стержень.\nМи можемо пропонувати допомогу, але маємо поважати вибір людини. Також важливо не втягуватись емоційно в проблеми інших людей, тому що у такому разі можна опинитись у такому стані, коли допомога буде потрібна вам.\n3. Розробити та затвердити алгоритм допомоги потерпілим від домашнього насильства # Відповідальні особи мають бути ознайомленими із принципами роботи із постраждалими особами та кривдниками. Зокрема із чинним законодавством та контактами спеціалістів та державних органів. Цьому алгоритму мають бути навчені усі лідери церкви.\nУсі члени та гості церкви мають бачити та розуміти до кого вони можуть звернутись.\nОкрему увагу слід виділити навчанню вчителів недільної шкілки та інших служителів, які працюють з дітьми. Такі люди мають вміти розрізняти ознаки домашнього насильства у дітей та знати що вони мають зробити із цією інформацією.\nТакож вони мають бути підготовленими до того, щоб вміти правильно зреагувати у випадку, якщо дитина звернеться до них по допомогу.\nХорошим початком буде ознайомитись із матеріалами сайту \u0026ldquo;Зупини насильство!\u0026rdquo;. Цей проект реалізовував Інститут релігійної свободи. Зокрема, вони випустили досить хороший Посібник для церков і релігійних організацій.\n4. Слухати, вірити, перевіряти # Особливо, коли справа стосується звинувачень проти служителів церкви. Усі повідомлення про вчинення домашнього насильства мають братись до уваги. При цьому в пріоритеті мають бути безпека та інтереси потерпілих.\nНе потрібно нехтувати роботою із кривдниками. Але їхні інтереси не мають стояти на рівні із потерпілими. До того ж, не потрібно без згоди потерпілих та впевненості у їх безпеці, говорити із кривдником. Це може створити більшу загрозу потерпілим та погіршити їх ситуацію!\n5. Забезпечити безпеку потерпілих від домашнього насильства # Забезпечити жінку та її дітей житлом на деякий час. За необхідності виділити гроші, аби допомогти постраждалій жінці «стати на ноги», можливо допомогти жінці знайти роботу.\nПротидія домашньому насильству в контексті місії: # Якщо церковна спільнота «горить» ідеєю запобігання та протидії домашньому насильству, ось є список ідей, які можна втілити, та які будуть ефективними, для того аби послужити не лише людям всередині церкви, але допомогти людям назовні.\nСтворити/підтримувати реабілітаційні центри для людей із залежностями # Алкогольна, наркотична та інші види залежностей є вагомими факторами, що підвищують ризик домашнього насильства та його тяжкість. Проводячи роботу із людьми, що страждають від залежності, як наслідок, можна запобігти поширенню домашнього насильства.\nПроводити групу Анонімних Алкоголіків (чи Анонімних Наркоманів) на базі церкви # Так само як і перший пункт. Також можна розмістити на сайті чи дошці оголошень церкви контакти організацій, які допомагають подолати залежності.\nПроводити консультування # Часто потерпілі не хочуть одразу звертатися до державних служб, тому воліли б радше отримати «неофіційну» консультацію, аби розібратись із своїми проблемами. Якщо церква має навчених консультантів, то могла б запропонувати свою допомогу.\nЦе можуть бути індивідуальні, або ж групові сесії для підтримки потерпілих від насильства.\nОрганізувати флешмоби та виставки, висловити публічно свою позицію # У всьому світі з 25 листопада по 10 грудня відзначається щорічна акція «16 днів проти насильства». Церква може скористатися цією нагодою аби висловити свою позицію, провести навчальні семінари, або ж використати творчий підхід до донесення біблійних істин про сімʼю.\nДопомогти у працевлаштуванні # Безробіття є одним із факторів, які роблять ризик домашнього насильства вищим. Зокрема коли жінка не має можливості забезпечити себе і дітей, вона частіше вирішує залишатись у насильницьких стосунках через фінансову залежність від кривдника.\nЦерква (як сукупність людей) може підтримати потерпілих тим, що допоможе знайти роботу, надіслати резюме, підготуватись до співбесіди. Можливо хтось із членів церкви зможе допомогти порадою, або ж навіть працевлаштувати.\nЗапрошувати людей на сімейні події на базі церкви # Це дасть можливість людям, що далекі від церкви, познайомитись із християнськими цінностями, знайти нових знайомих, а також почути Євангеліє.\nВідкрити притулок для постраждалих # Якщо церква має фінансову спроможність допомогти таким радикальним чином, то це буде гарною нагодою послужити. Час у притулку — це нагода «стати на ноги» у безпеці: знайти роботу, житло та внутрішні сили рухатись далі.\nПочати співпрацю з організаціями та державними установами # Церква може запропонувати свою допомогу та участь у програмах для запобігання та протидії домашньому насильству. Наприклад, може надати своє приміщення для проведення тренінгів.\nАбо ж може надати інформацію про церкву, її служіння державним службам. На приклад, інформацію про проведення груп, про можливу гуманітарну допомогу. А також про можливість проведення спільних проектів.\nСоціальне підприємництво # Ще одним цікавим комплексним рішенням є відкрити соціальний бізнес, що допомагатиме постраждалим від домашнього насильства.\nУ Львові вже є успішний кейс такої справи – «Горіховий дім»\nВони мають пекарню, кафе та кейтеринг, а 40% прибутку йде на утримання Центру для жінок, які опинились у кризових ситуаціях. Також «Горіховий дім» забезпечує роботою жінок, що потерпіли від домашнього насильства.\n","date":"18.11.2023","externalUrl":null,"permalink":"/domestic-violence-solutions/","section":"Усі статті","summary":"У попередньому дописі я розповіла про 3 міфи про домашнє насильство в церкві. У цій статті буде інформація про те, які конкретні кроки існують для того, аби боротись із домашнім насильством в церкві.\n","title":"Домашнє насильство в церкві: 5 кроків для його подолання","type":"posts"},{"content":"Тема домашнього насильства є досить табуйованою у суспільстві. Ще рідше говорять про домашнє насильство в церкві. На жаль, до цього додається ще й той факт, що зазвичай тему допомоги постраждалим від домашнього насильства підіймають світські люди та організації.\nХристияни звикли обережно, а часом і ворожо сприймати подібні ініціативи. І часом це виправдано, а часом і ні. На жаль, часто у таких питаннях береться до уваги не користь для постраждалих чи навіть підвищення якості послуг, які надаються нашими державними установами, а якась ефемерна духовна чистота.\nНаприклад, можна було спостерігати різкий супротив у християнських колах проти ратифікації Стамбульської конвенції.\nНе подумайте що я підтримую гендерну ідеологію чи вважаю, що християнам не слід бути «сіллю та світлом» у світі. Та вважаю, що нашою ціллю має бути не просто «насолити». Ми маємо хоч трохи розумітись у тому проти чого боремось (і чи треба це робити взагалі).\nЯкщо ми виступаємо проти якогось рішення, що покращить становище потерпілих від насильства, то мусимо пропонувати щось натомість. І це \u0026ldquo;щось\u0026rdquo; має бути принаймні на рівні, а то і кращим за альтернативу.\nТому що релігійними лозунгами не можна вирішити складні етичні проблеми, як от проблему домашнього насильства. І наївно вірити, що у церкві немає людей, які вчиняють насильство або страждають від нього.\nТому ми як християни маємо докласти зусиль для протидії домашньому насильству, а не витрачати всю енергію на боротьбу зі світськими ініціативами у цій сфері. Чудово, якщо потерпілі в першу чергу будуть йти у церкву по допомогу. Але чи здатна церква допомогти?\nДля початку я пропоную розвіяти декілька найбільш популярних міфів щодо домашнього насильства серед християн та подивитись в обличчя реальності.\nМіф №1: у християнських сімʼях не буває насильства. (А у нашій церкві – тим більше!) # Дослідження показали, що насправді рівень домашнього насильства серед віруючих та невіруючих суттєво не відрізняється. У цій статті навіть показано, що рівень насильства вищий у сімʼях, де чоловіки називають себе віруючими, але рідко відвідують церкву.\nТобто такі кривдники схильні використовувати цитати із Біблії для виправдання свого насильства стосовно жінки та дітей. Звісно, вони виривають ці уривки з контексту і трактують їх на свій лад, бо Біблія ніяк не підтримує сімейне насильство. Але таким чином вони виправдовують свою нікчемну поведінку.\nУ дуже релігійних сімʼях рівень насильства є меншим, проте не набагато. Він є на рівні із людьми, що взагалі не вважають себе релігійними.\nОкрім цього, у релігійних сімʼях жінки схильні довше залишатися в абʼюзивних стосунках (у середньому на 2 роки довше).\nПотрібно памʼятати, що насильство, як і будь-який прояв гріха, може таємно відбуватись у церкві. Опитування протестантських пасторів показало, що вони сильно недооцінюють присутність домашнього насильства. Більшість із них ніколи або дуже рідко проповідують на цю тему, а також меншість із них знає як слід діяти.\nЗазвичай по допомогу звертаються вже тоді, коли ситуація геть погана, тобто коли потерпіла відчуває реальну загрозу для життя та здоровʼя себе та дітей.\nОтож, потрібно визнати, що ця проблема існує. Про це потрібно говорити. Служителям церкви потрібно отримувати знання як надавати кваліфіковану допомогу постраждалим від домашнього насильства.\nМіф №2: це провина жінки. Насильства не буде, якщо жінка буде покірливою. # Непокора не дає чоловіку права чинити насильство. Це його вибір і він відповідальний за власний гріх. Навіть якщо жінка поводиться неправильно, це не дає чоловіку зелене світло чинити проти неї насильство.\nІ навпаки: постраждалі від насильства часто стають тінню кривдника, намагаються всіляко йому догодити та втрачають себе. Вони мають занижену самооцінку, невпевнені в собі; постійно відчувають провину; приниження сприймають як належне покарання за свою нібито недбалість чи недалекоглядність;\nЗгодом жінка може перестати довіряти сама собі, почати сумніватись у власному психічному здоров’ї; не вміти приймати самостійні рішення, робити логічні висновки.\nНа жаль, часто насильство у сімʼї вчать сприймати як «хрест» жінки, чи покарання за її гріх. Або ж наслідок нестачі її покори чи навіть сексуальної ініціативи. Вважаю, що варто більше наголошувати на викривленні лідерської ролі чоловіка.\nБіблія вчить, що шлюб між чоловіком і жінкою є образом Христа та церкви. Чи можете ви уявити, щоб Христос когось бив чи принижував? Будучи Богом, Він мив ноги учням. Він прямо сказав, що саме так має робити той, хто хоче головувати. «Бос» має служити своїм «підлеглим». Лідер має старатись на благо послідовників.\nІ тут не про те, що чоловік має бути слабким чи «каблуком». Навпаки, лише впевнений у собі чоловік, ставить інтереси інших у пріоритеті. І жінка і чоловік мають працювати разом на благо одне одного та дітей, не слідкуючи, щоб раптом не зробити більше добра іншому.\nРаджу прочитати книгу «Невідомий шлюб» Тімоті Келлера, де християнська модель сімʼї описана повніше та красивіше.\nМіф №3: якщо чоловік попросив вибачення, жінка має одразу повернутись до нього # У більшості випадків насильство повторюється. Зазвичай після вчинення насильства, кривдник шкодує про свою поведінку та намагається «спокутувати» провину. Він може поводитись більш прихильно, робити подарунки, більше допомагати.\nЧасто це є ще одним інструментом маніпулювання, аби втримати жертву під своїм впливом та контролем. Бо видимість ідилії триває недовго, напруга знову зростає і насильство повторюється все частіше і з більшою інтенсивністю.\nТому при роботі із випадками домашнього насильства на першому місці має стояти безпека дітей та жінки. Тут буде субʼєктивний погляд, але мені доводилось читати та чути безліч історій, коли діти відчували гнів на матір, що відмовлялась піти від їх батька чи вітчима «через дітей».\nІ ще не чула жодної історії, де було б навпаки, коли діти шкодували про те, що матір вирішила піти й забрати дітей від насильства.\nКоли матір не захищає дітей від насильства (а присутність дитини під час насильства вже робить її потерпілою), то діти відчувають себе зрадженими.\nМало того, що батько, який мав їх захищати, став джерелом болю та небезпеки. Мало того, що тепер вони бояться за життя матері, а також за своє. Так ще й матір (єдиний інший дорослий) зі свого боку дозволяє цьому відбуватись.\nЯкщо є ризик повторення насильства – у пріоритеті має бути захист і підтримка постраждалих, а не покарання кривдника чи збереження сім’ї.\nВисновки: що робити з домашнім насильством у церкві? # Тут є окремий допис з конкретними діями, які церква може втілювати для протидії домашньому насильству. Але поки що коротко…\nДля початку потрібно усвідомити, що проблема домашнього насильства існує, і з продовженням війни (і ще більше після її закінчення), вона буде ускладнюватись.\nТакож потрібно зрозуміти, що люди, яких торкнулась ця проблема, приходитимуть до церкви, а скорше за все, вже є усередині церкви. Тому служителі мають бути до цього готовими. І розуміти, що в пріоритеті має бути підтримка постраждалих.\nДекілька хороших ресурсів про протидію домашньому насильству: # Посібник для церков і релігійних організацій «Реагування на домашнє насильство»\n\u0026ldquo;Розірви коло\u0026rdquo;\nКурс від ED ERA\n","date":"11.11.2023","externalUrl":null,"permalink":"/domestic-violence-myths/","section":"Усі статті","summary":"Тема домашнього насильства є досить табуйованою у суспільстві. Ще рідше говорять про домашнє насильство в церкві. На жаль, до цього додається ще й той факт, що зазвичай тему допомоги постраждалим від домашнього насильства підіймають світські люди та організації.\n","title":"3 міфи про домашнє насильство в церкві","type":"posts"},{"content":"Росія напала на Україну з метою окупувати та підкорити наш народ. Українці героїчно захищають свою землю, наша нація об’єдналась як ніколи проти зовнішнього ворога.\nПроте християни відчувають конфлікт усередині: як захищати державу, якщо вбивати – це гріх? Як протистояти ворогу та при цьому не зав’язнути у ненависті? Багато людей воліли б про це не думати, але це якраз ті питання, на які церква має давати змістовні відповіді.\nЗахищати себе та близьких – це право, яке нам дав Бог # Звісно, мотивом такого захисту має бути безпека, а не бажання відімстити чи нашкодити ворогові. У деякі моменти вбивство може виявитись єдиним можливим варіантом, навіть якщо ми цього не прагнемо. Часто особливо на війні, залишити ворога живим означає піддати небезпеці себе та близьких.\nЗвісно, якщо є можливість знешкодити агресора іншим чином, потрібно нею скористатись та проявити милість.\nАгресор робить вибір нападати першим # Він є винуватцем власної смерті у випадку, якщо захисник буде змушений його вбити. Навіть якщо людина обирає власну смерть проти того, аби убити нападника, вона має розуміти, що мала повне моральне право забрати життя агресора, але свідомо вирішила цього не робити.\nПроте це може стосуватись лише її власного вибору. Якщо ж вона відповідає за інших людей, то має зобов’язання думати не лише про власну моральність, але й загрозу для життів невинних людей, яких вона може захистити, знешкодивши вбивцю.\nЩо означає любити ворогів? # Любов – це не лише приємне відчуття та поблажливість. Християнська любов – це любов, що докоряє, є вимогливою та чесною. Часто найкращим проявом любові є правильно та чесно реагувати на дії людини, комунікувати свої почуття щодо її поведінки.\nУ випадку ворога – потрібно ясно дати йому зрозуміти, що його дії – це зло, що є певні межі, і якщо він зайде за них – на нього чекають відповідні наслідки. На жаль, часом ці наслідки – це зупинення його найбільш радикальним способом.\nПриклад із «Космічної трилогії» К.С. Льюїса # Мені згадується уривок із «Космічної трилогії» К.С. Льюїса. В ньому головний персонаж потрапляє на планету, де живуть місцеві «Адам і Єва», де не відбулося гріхопадіння, а перші люди живуть у незнанні добра і зла.\nРазом із ним на планету потрапляє дослідник, одержимий злим духом. Він стає тим самим «змієм». Не в змозі спокусити перших людей, він береться за те, що жорстоко вбиває та калічить все на своєму шляху. Тварин, які довіряють йому, рослини…\nГоловний герой усіляко намагається його зупинити, але розуміє, що єдине як він може вберегти це творіння та перших людей – це вбити кривдника.\nНа мою думку, це є хороша ілюстрація до того, яке має бути християнське відношення до війни та вбивства: уникати цього, якщо це можливо. Але якщо це єдиний спосіб захистити себе та оточуючих – то ним буває необхідно скористатись.\nТакі дії, на мою думку, не є гріхом, тому що не лише мотиви є благими, але й таким чином ми не дозволяємо відбутись більшому гріху.\nМало того, чи не буде більшим гріхом страх за свою моральну чистоту перед лицем реальної загрози невинним людям?\n(А)моральна «дилема» # Мені згадується одна «дилема», така собі моральна задачка з зірочкою, яку досить активно обговорювали в молодих євангельських колах. Звучить вона так: «у Другій світовій війні, якби ви переховували євреїв і нацисти прийшли до вашого дому питатись про їх місцеперебування, що б ви обрали?\nСказати, що їх тут немає (і, не дай Боже, згрішити, бо брехня це ж гріх), чи сказати правду, таким чином приректи їх на смерть, зате лишити совість чистою (???)?»\nСаме існування даної «дилеми» у християнських колах змушує мене відчувати сором за нас, як за християн. На мою думку, наше уявлення про гріх не може бути настільки відірваним від реальності, щоб ми серйозно ставили собі подібні запитання.\nЯкщо якась дія, яка не є цілком морально правильною за інших обставин, може запобігти набагато більшому злу, то вибір не робити цього – це більший гріх.\nВисновок # У війні, де Україна зазнає жорстокого нападу росії, солдати, які захищають нас на фронті, роблять по-справжньому християнський подвиг. Вони віддають за нас життя та здоровʼя.\nЯкщо виконуючи свій обовʼязок, обороняючи мирне населення та відвойовуючи окуповані території, солдат вбиває тих, хто прийшов вбивати нас, він не чинить гріха.\nОчевидно, що за можливості потрібно цього уникати. Але часто це єдиний спосіб захистити себе, побратимів, та наш народ у цілому.\nБонус: бліц дубових \u0026ldquo;духовних\u0026rdquo; заперечень # От російський солдат міг навернутись потім до Бога\u0026hellip; # Міг навернутись, міг не навернутись. А вже зараз він забирає життя інших людей, які теж втрачають можливість прийняти Христа.\nА як же заповідь \u0026ldquo;Не вбий\u0026rdquo;? # У контексті заповіді йдеться про умисне злочинне вбивство. За законом Мойсея були приписи до смертної кари, а також в той час ізраїльський народ вів війни, де вбивали людей.\nВбивши на війні, воїн-християнин йде в пекло! # Надіюсь ви такого не говорите в голос, особливо при військових. З чого ви це взяли? І як вам живеться в тилу, коли для вашого спокою інші роблять \u0026ldquo;брудну роботу\u0026rdquo;?\nІсус казав підставити другу щоку\u0026hellip; # От ви і підставляйте, але не змушуйте інших страждати через ваші духовні подвиги.\nТо все не духовні речі. Ми не від світу\u0026hellip; Я громадянин неба! # Турбуватись про свій духовний стан та стосунки із Богом - це добре. Але це не має ставати засобом втечі від реальності та відповідальності. Таке ставлення до проблем кидає тінь на місію Христа, яка включала служіння реальним потребам людей.\n","date":"31.10.2023","externalUrl":null,"permalink":"/killing-in-war/","section":"Усі статті","summary":"Росія напала на Україну з метою окупувати та підкорити наш народ. Українці героїчно захищають свою землю, наша нація об’єдналась як ніколи проти зовнішнього ворога.\nПроте християни відчувають конфлікт усередині: як захищати державу, якщо вбивати – це гріх? Як протистояти ворогу та при цьому не зав’язнути у ненависті? Багато людей воліли б про це не думати, але це якраз ті питання, на які церква має давати змістовні відповіді.\n","title":"Чи вбивати на війні це гріх?","type":"posts"},{"content":"Токсична продуктивність — це прагнення відчувати постійну зайнятість, оптимізувати кожну мить життя, а також відчуття тривожності та провини за недостатню кількість виконаної роботи.\nЗазвичай говорять про токсичну продуктивність на роботі, коли працівник доводить себе до вигоряння через завищені очікування та страх розчарувати інших. Але це поняття можна застосувати й до материнства.\nЯкщо ви, орієнтовані на результат, бажаєте постійно вдосконалюватись та досягати успіху, то я маю дечим з вами поділитись. Але насамперед я пишу це для себе.\nЧому я вирішила писати про токсичну продуктивність? # Моя планка є надзвичайно високою. Принаймні так мені кажуть інші. Для мене ж — це є базовий рівень і те, що є нижчим мені важко якось позитивно оцінити. Якщо я дотягую до цієї планки, то можу дозволити собі трохи відпочити зі спокійною совістю. Хоча кого я обманюю?\nЯкщо я досягаю своєї мети — то можу просто легенько посміхнутись собі в голові і йти гарувати далі. Моя тривожність буде просто на трохи меншому рівні на певний час.\nЧерез це часто страждають стосунки з людьми, шлюб. В першу чергу від цього страждаю я. Та з появою дитини до цього додався ще один елемент.\nЯ не хочу, аби моя дитина росла з дратівливою мамою, яка постійно кудись біжить і щось робить, не залишаючи часу та енергії на головне. А як виділити що є головним?\nТест на визначення пріоритетів # Є гарна вправа щодо прийняття рішень у житті: уявити себе через 5 років та подумати яке значення буде мати та чи інша річ. Можна ще драматизувати: уявити себе на смертному ложі.\nЧи буду я згадувати як за один день я збігала на базар, наварила їсти, прибрала всю хату, зробила вправи, прийняла гостей, полила квіти й ще виконала 100500 речей зі списку нагальних справ? Чи скорше згадаю особливі моменти з сімʼєю?\nАбо чи буду шкодувати, що не працювала більше? Скорше навпаки: шкодуватиму, що метушилась, розмінюючи молодість на «ловлення вітру».\nНавряд я шкодуватиму про прогулянки з сином, те, що веселила його та цьомала його солоденькі щічки. Сумніваюсь, що картатиму себе, що приділила йому забагато уваги та часу, доклала зусиль для його розвитку та добробуту.\nЯк швидко ростуть діти… # Ніщо так наочно не показує плин часу, як діти. Дитина не дає забути, що кожен наш день — неповторний та скороминучий. Одяг, який так швидко стає маленьким, поведінка, що постійно змінюється… Усвідомлення того, що він чи вона більше ніколи не будуть такими маленькими як вчора.\nЯ чула цитату він англомовних блогерів, яку можна перекласти так:\nДні довгі, але роки короткі.\nЦі слова говорять, що попри те, що материнство є важким, особливо на початку, час летить дуже швидко і ці моменти вже не повернути.\nМожна тут згадати і цитату, яку приписують Соломону:\nІ це мине.\nЦі труднощі не назавжди. Але цей час з дитиною теж не назавжди.\nМожливо це не дуже продуктивно, але деколи я згадую минулі часи, і лише озираючись назад можу оцінити, що в мене було тоді і немає тепер. Тоді це здавалось чимось постійним, але насправді таким не було. І війна напевно показала це найбільш разюче.\nАле ті часи пройшли і їх не повернути, у мене є лише теперішнє. Тому я стараюсь зупинятись і просто ловити цей момент, смакувати його, уявляючи як за декілька років все зміниться і я буду озиратись вже на цей час.\nІ дивлячись назад, я хочу усвідомлювати, що не проґавила ці чарівні миті, а була присутня в моменті, насолодилась ними і цінувала що мала вже тоді. Тому боюсь, що моя токсична продуктивність стоїть цьому на заваді.\nДо цієї теми в голові у мене крутилась оця пісня Онуки, що мені асоціюється з дитинством, минущими моментами щастя та швидким плином часу.\nМатеринство — важка праця # Так, материнство то не лише квіточки. Є багато обʼєктивних причин для відчуття невдоволення своїм становищем як матері. Це і втома, і вимушена постійна зміна рутини, і брак сну, перевантаження… Загалом — це ті труднощі, які приносить материнство, на які ми мало можемо повпливати.\nАле ми можемо повпливати на своє ставлення. Ми можемо накладати на себе непідйомний вантаж власних нереалістичних очікувань, лише ускладнюючи собі життя, яке і так має достатньо турбот. А можемо віднестись до себе з добротою та співчуттям, наповнюючи цей період особливим змістом.\nТож чому я часто не можу спокійно насолоджуватись цим сезоном життя? Чому заганяю себе нереалістичними очікуваннями? Обдумавши це, я виділила декілька наступних причин.\nПричини токсичної продуктивності у материнстві # 1. Ідентифікація з роботою # Якщо моє відчуття власної цінності залежить від того, де, як та скільки я працюю, та скільки заробляю, то декретна відпустка може завдати сильного удару по самооцінці. Так, робота є важливим елементом життя та реалізації, але не варто на цьому будувати свою ідентичність.\nВарто подумати: а хто я, окрім своєї професії?\nЯкщо ти християнка — то твоя ідентичність є у тому, що ти Божа дитина і цей статус є незмінним у всіх життєвих обставинах. Тобі не треба бігти, комусь щось доказувати, стрибати вище голови.\nІ якщо знову згадати царя Соломона, то він писав:\nДля всього час, і пора для кожного діла під небом.\nЧас родити і час помирати,\nчас садити і час виполювати насаджене,\nчас убивати і час лікувати,\nчас нищити і час будувати,\nчас плакати і час сміятися,\nчас ридати і час танцювати,\nчас розкидати каміння і час збирати каміння,\nчас обіймати і час віддалятися від обіймів,\nчас шукати і час вигублювати,\nчас зберігати і час викидати,\nчас роздирати і час зашивати,\nчас мовчати і час говорити,\nчас любити і час ненавидіти,\nчас для війни і час для миру.\nЕклезіаста 3:1-8\n2. Втрачені можливості # Життя така штука, що ми не можемо встигати все. У будь-який момент часу чи робимо щось одне і не робимо усього решту. В економіці це називається альтернативна вартість (opportunity cost).\nПринцип альтернативної вартості говорить про те, що те, що ми робимо має більшу ціну, ніж ми звикли сприймати. Наприклад, навчання в університеті навіть на бюджеті не є безплатним для вас. Ви «заплатили» ті гроші, які могли б заробити, якби замість цього пішли на роботу. А це як мінімум 80 500 грн за рік (рахуючи мінімальну зарплату за 2023 в Україні).\nАле можна застосувати цей принцип не лише до грошей. Наприклад, обираючи присвятити свою молодість карʼєрі, втрачається можливість будувати сімʼю.\nМудрим рішенням тут буде просто прийняти той факт, що у житті ми постійно щось обираємо і чимось жертвуємо. Так, материнство закриває одні двері, але відкриває інші. Як і кожен наш вибір у житті.\nТрохи більше я писала про це у статті про чайлдфрі.\n3. Відкладений результат # Так, мама робить найвагоміший вплив на життя дітей, але результати цієї колосальної роботи важко оцінити. Немає показників КРІ для матерів, ніхто не поставить вам оцінку (якщо ви не учасниця «Супермами»)… Та й мамою не перестаєш бути навіть коли діти виростають. Це безстроковий проєкт.\nТому варто цінувати теперішнє, визнавати свої здобутки, пригадувати за що себе можна похвалити вже сьогодні.\nДеколи, коли відчуваю що «нічого» не зробила за весь день, я сідаю та роблю перелік усіх виконаних справ. І тоді я з подивом усвідомлюю, що насправді я за цей день зробила багато корисного. І за це можу собі похвалити.\n4. Синдром самозванця # Не знаю як там інші жіночки (з дитиною мене так стали називати частіше), але я по відчуттях не сильно відрізняюсь від себе у 18, наприклад. Звісно, за 10 років багато чого змінилось, але чи я вже точно-точно по-справжньому доросла?\nПіклуватись про дитину — це найсерйозніша, найбільш відповідальна робота, яка в мене була. Хто може дати мені сертифікат, що покаже, що я достатньо кваліфікована мама?\nБути мамою (вперше) — це навіть не знати, чого ти ще не знаєш. Я така людина, що хоче знати все-все-все про те, що мене цікавить. Тому я і закінчила семінарію, бо мене цікавила моя віра.\nІ попри те, що я стараюсь дізнатись усі останні доказові стандарти мамства, майже щодня я відкриваю нові речі, що я роблю не так. Це гарно підводить до наступного пункту…\n5. Гординя # А я не звикла робити помилки. Я звикла керуватись найкращими практиками та вчитись на помилках інших. А тут неможливо не помилятись. І це бʼє по твоєму его. І тут не вийде кинути це зайняття, як інші, які не вдавались легко.\nМатеринство оголює нашу обмеженість, неідеальність. Ми не можемо всього передбачити, до всього підготуватись, завжди правильно зреагувати. Це постійний ризик невдачі. Особливо якщо стандарт — це ідеал…\n6. Перфекціонізм # Думаю вже всім зрозуміло, що материнство не може бути ідеальним і від прагнення до цього потягує якоюсь маніакальністю та тоталітаризмом. І навіть якщо відкинути очікування ідеальності до себе як до матері, то як щодо того, щоб інші сфери залишались на такому ж високому рівні, як і до дитини?\nТакий самий рівень чистоти в хаті, таке саме число на вагах та завжди хороший настрій. Хіба це завеликі очікування, при тому, що тепер у тебе ще одна фул-тайм робота? (Підказка: так).\n7. Брак зворотного звʼязку # Як від дитини, особливо на перших порах, так і від дорослих.\nЗвісно, для дитини ти весь світ, але вона тобі про це сказати не може. Та й якщо у нас є уявлення про дітей, ніби вони нічого не розуміють і що наша праця зараз на них не впливає, бо діти не памʼятатимуть цей час, то це ще більш демотивує.\nНасправді перші 3 роки життя дитини є найважливішими у її формуванні, навіть якщо вона їх не памʼятатиме. До того ж цей час памʼятатимете ви.\nМене дуже підбадьорюють слова підтримки чоловіка, який розказує мені чому я чудова мама. Якщо вам бракує таких слів, скажіть близьким людям, що вам важливо їх чути.\n8. Знецінення суспільством # На жаль, у нашому суспільстві материнству не надається потрібної уваги. Знецінюється образ матері, її зусилля та робота. А до жінок, які вважають сімʼю та дітей своїм покликанням, взагалі ставляться з презирством. А діти вважаються скорше тягарем, ніж благословінням. Про це я більше писала тут.\nЖінка ж має реалізовуватись. А всі знають, що це можливо лише завдяки карʼєрі. Чи насправді ні?\nЧому ми як суспільство погодились вважати людей, що прагнуть «простого людського щастя» якимись наївними дурниками? Цинізм взяв гору над ідеалами, прагненням добра та людяності.\nХороша новина у тому, що ми самі, усвідомлюючи наскільки важливу роботу робимо, як матері, можемо перемінити своє мислення та стати від цього спокійнішими. А також ми можемо підтримати інших. Тож як це зробити? Ось що я зрозуміла для себе.\nАнтидот до токсичної продуктивності у материнстві # Можна постійно кудись бігти, знаходити заспокоєння у постійній зайнятості. Але краще зупинитись та запитати себе: куди я біжу? На мою думку, декілька кроків у правильному напрямку є кращими, ніж пробігти велику відстань в нікуди: без мети, цілі та результату.\nУ християнстві є таке поняття як освячення. Я зрозуміла, що це як відновлення Божого образу в людині Самим Богом, коли людина обирає слідувати за Ним.\nЦе та робота по зміні ідентичності, характеру, думок та дій, яка триває все життя (а хтось каже, що і вічність), яка повертає людину до Божого задуму. Це приносить не лише глибинний мир та щастя, але й дозволяє людині поширювати добрий Божий задум на всі сфери життя: стосунки з собою, людьми, природою, суспільством…\nЦе формується завдяки прийняттю правильних рішень, але й правильні рішення породжуються цілісним життям. Тобто таке собі «чеснотне коло» — протилежність порочному колу.\nТому я почала думати: «діти, вони сприятимуть розвитку мого характеру, особистості?» Зрозумійте мене правильно, я тут не про те, що бажання самовдосконалюватись стало причиною мати дітей.\nАле питання — чи ці тимчасові обмеження та дискомфорти, нова велика відповідальність та постійне набуття нових навичок у материнстві — це перешкода моїй реалізації та особистісному зросту, чи може навпаки — найбільший його каталізатор?\nЦікаво про це написано у книзі \u0026ldquo;4000 тижнів: тайм-менеджмент для смертних\u0026rdquo;.\nНе знаю, чи ви помічали те саме, але часто люди в яких народжуються діти, починають дивитись далі свого носа, облагороджуються, виходять на новий рівень існування, так би мовити. Вони стають кращими версіями себе, а це завжди болючий процес. В зоні комфорту ми деградуємо, а поза нею — ростемо. А батьківство — то така зона росту, в якій ти 24\\7, що і лякає і надихає…\nТобто цей обмежений час, який ми маємо присвячувати найважливішій роботі, яку тільки можна уявити, не лише приносить вагоміший вклад у майбутнє, суспільство та історію загалом, але й трансформує нас у щось нове.\nНіхто не казав, що це легко. Але ж наскільки це прекрасно!!\nВам також може бути цікаво:\n","date":"09.10.2023","externalUrl":null,"permalink":"/toxic-productivity/","section":"Усі статті","summary":"Токсична продуктивність — це прагнення відчувати постійну зайнятість, оптимізувати кожну мить життя, а також відчуття тривожності та провини за недостатню кількість виконаної роботи.\nЗазвичай говорять про токсичну продуктивність на роботі, коли працівник доводить себе до вигоряння через завищені очікування та страх розчарувати інших. Але це поняття можна застосувати й до материнства.\n","title":"Материнство та токсична продуктивність: 7 причин та що з цим робити?","type":"posts"},{"content":"","date":"20.09.2023","externalUrl":null,"permalink":"/tags/%D0%B1%D1%96%D0%B1%D0%BB%D1%96%D1%8F/","section":"Теги","summary":"","title":"Біблія","type":"tags"},{"content":"","date":"20.09.2023","externalUrl":null,"permalink":"/tags/%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%82%D1%87%D0%B0-%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D1%82%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B8/","section":"Теги","summary":"","title":"Притча Про Таланти","type":"tags"},{"content":" Притча про таланти є однією із найбільш відомих та цитованих притч Ісуса. Більшості з нас відоме таке її значення — «не закопувати талант у землю», а використовувати те, що нам дано, приносячи гарні результати. Так, це трактування має зміст, але на мою думку, сучасне значення слова «талант» досить звужує застосування притчі.\nЗвідки притча про таланти?\nПритча про таланти описана у Євангелії від Матвія 25:14-30 та Євангелії від Луки 19:11-28 (як притча про 10 мін).\nПритча про таланти від Матвія # Що таке талант? # Талант — це міра ваги, що використовувалась у Римській імперії за часів Ісуса. Вважається, що талант важив близько 30 кг. Скорше за все, йшлося про 30 кг срібла.\nПоходження слова «талант», у розумінні видатних здібностей людини до якоїсь справи, відносять до інтерпретації притчі про таланти, яка зʼявилась приблизно у 13 ст.\nСкільки коштував талант? # Приблизно 38 330$ сьогодні.\nЯкщо взяти сьогоднішню ціну за кілограм срібла — це 736$ (12.09.2023) то 1 талант = 22 000$.\nТакож можна виміряти ціну таланту за зарплатою. Так, вважається, що 1 талант — це еквівалент заробітку 1 робітника протягом 9 років. Якщо брати за приклад середню зарплату в Україні, що складає (станом на 2022 рік) 506$, виходить згрубша 54 650$.\nЯкщо взяти із цих двох чисел середнє арифметичне, то 1 талант складатиме 38 330$.\nПритча про таланти від Луки (притча про 10 мін) # У Євангелії від Луки притча про таланти розповідається з деякими відмінностями (у деталях, але не у суті). У ній багатий чоловік роздає своїм слугам кожному по міні. Одна міна — це приблизно така сама вага, як талант (близько 30 кг), але монетами.\nОтже, перший слуга з одної міни приніс ще 10, другий — 5 мін, а третій заховав свою частку і нічого з нею не робив.\nІ що цікаво: першому слузі володар довірив управління 10-ма містами, другому, відповідно, пʼятьма, а у третього забрали його міну і віддали тому, хто заробив 10. З першого погляду це якось дивно і навіть трохи несправедливо.\nАле у свій час я зрозуміла, чому володар дав тому, хто заробив найбільше, і 10 міст і міну недолугого слуги. Також мені стало ясно чому той ледащий слуга так вчинив.\nПерспектива менеджменту (управління) # Таке розуміння прийшло до мене, коли я працювала на офіційній роботі.\nКоли ти свою роботу робиш добре, то часто отримуєш не лише вищу зарплату, похвалу та підвищення, але разом із тим, отримуєш більшу відповідальність.\nЗ точки зору керівника це логічно — доручити важливі справи тому, хто довів свою ефективність.\nАле для вірного робітника це змішане благословіння. Бо чим краще і швидше робиш свою роботу, тим більше тобі довіряють. Керівник дає тобі частину своїх обовʼязків, а також проєкти інших, не таких успішних працівників.\nСаме тому я думаю, що багато людей, як той лінивий раб, саботують власну карʼєру через страх успіху. Бо з успіхом приходить більше відповідальності, а також певна доля невідомості, необхідність знаходити нові рішення. І часом легше терпіти утиски, не висовуватись, лише б не напружуватися.\nПодумайте, той вірний слуга не лише витратив багато зусиль, аби примножити багатство господаря, тепер йому ще й доведеться керувати 10-ма містами! Зоною комфорту це точно не назвеш.\nДо чого це я?\nБлагословіння і відповідальність — дві сторони однієї монети # Не буває простих благословінь. Я хочу показати, що таланти (чи міни) у цій притчі — це водночас і тягар і благословіння. Взагалі, Біблія неодноразово показує, що будь-яке благословіння — це не просто дар. Воно має служити не тільки тій людині, яку Бог благословив, але й Богу, й іншим людям.\nЯкщо знову брати за приклад фінанси — тому ми даємо десятини Богу і пожертви для потребуючих (а зараз і донати на ЗСУ). Тому платимо податки, і чим більше заробляємо — тим більше платимо.\nУ Матвія 25:15 пишеться про те, як володар розділив свої активи: «Одному дав п’ять талантів, другому – два, іншому – один, кожному за його здібностями». Так само і нам Бог дає Свої подарунки. Ці складні благословіння, про які ми не просили. Це можливості й для успіху, і для невдачі.\nЗ іншого боку і те, що видається прокляттям, також має свій дар. Як то кажуть «Коли життя дає тобі лимони — роби лимонад!»\nМи не маємо нічого, що б не отримали від Бога # Взагалі, християнин має памʼятати, що все, що в нього є — дано йому Богом. Наше життя, здоровʼя, фінанси, можливості — існують завдяки Йому.\nВсе, чим володіє людина — це насправді не її. Притча про таланти, зокрема показує, що наше багатство — це те, що довірив нам Бог на деякий час. І Він очікує від нас вірності. Наша вірність Богу зокрема проявляється у тому, як ми поводимось з тим, що Він нам дав.\nВисновки # Бог дає нам те, чого ми не просили Бог дає це нам, бо розуміє наші здібності й хоче їх розвивати Бог дає це нам, бо хоче результат, що принесе користь Йому, нам та іншим Успіх та благословення не завжди приносять комфорт, частіше — навпаки Усе, що ми маємо — дане нам Богом. ","date":"20.09.2023","externalUrl":null,"permalink":"/parable-about-talents/","section":"Усі статті","summary":" Притча про таланти є однією із найбільш відомих та цитованих притч Ісуса. Більшості з нас відоме таке її значення — «не закопувати талант у землю», а використовувати те, що нам дано, приносячи гарні результати. Так, це трактування має зміст, але на мою думку, сучасне значення слова «талант» досить звужує застосування притчі.\n","title":"Притча про таланти: успіх та відповідальність дві сторони однієї монети?","type":"posts"},{"content":"Як будувати правильні очікування від материнства та батьківства і чи може незапланована вагітність бути благословінням? Хтось звик сприймати дітей як тягар та джерело проблем, а хтось навпаки думає, що діти — то сенс життя. Де золота середина?\nДіти — подарунок від Бога # «Господь дітей у спадок нам дарує, із лона материнського дарує нагороду.»\n— Псалом 127:3\nЯк батьки — ми ті, кому Бог довірив цей скарб на деякий час. Наші діти — то не наша власність чи засіб для задоволення наших потреб. Нам дана влада над дітьми на деякий час. І ця влада має за ціль навчити, захистити та любити, щоб у потрібний час відпустити.\nДіти — це благословіння і відповідальність # Якщо ми розуміємо подвійну природу благословіння: як дару і відповідальності, то нам легше приймати ті труднощі, з якими повʼязане материнство і батьківство. Це дозволяє мати реалістичні очікування щодо дітей і нашої ролі. Не боятись бути батьками, але й не ставитись до цього легковажно.\nТема вагітності та дітей є надзвичайно чутливою. Часто коли йдеться про незаплановану вагітність, неможливо знайти прості відповіді. Але, на мою думку, можна знайти правильні.\nПро що при цьому варто памʼятати:\nДля вагітності потрібні двоє, а це значить, що чоловік несе як мінімум рівну долю відповідальності Окрім чоловіка, жінку має підтримувати її оточення Допомога і можливості є, навіть якщо цього не видно зараз Бог — творець життя # Варто завжди памʼятати, що саме Бог, а не люди — це творець життя. Для Бога люди — це найбільша цінність, якими б маленькими вони не були. Зачаття і вагітність — це неймовірно дивовижний і таємничий процес. Ось з яким захопленням описує це псалмоспівець:\nТи створив нутрощі мої,\nзіткав мене в утробі моєї матері.\nБуду славити Тебе за те,\nщо дивовижно й чудово\nстворений я.\nДивні діяння Твої,\nі душа моя добре це знає!\nНе були приховані\nвід Тебе мої кості,\nколи я був створений у таємниці,\nвитканий у глибинах землі.\n*Твої очі бачили мій зародок,* і в книзі Твоїй були записані всі дні,\nпризначені для мене,\nколи жодного з них ще не було.\n— Псалом 138:13-16\nНезапланована вагітність: Божа перспектива # Тут я хочу поділитись тим як змінилось моє уявлення про дітей. Спочатку розповім яким воно було і розкажу одну історію, що змінила мою парадигму.\nНіхто в моїй родині не був сильно релігійний. Свідомо я стала християнкою та охрестилась коли мені було 16 років, з церквою я познайомилась декількома роками раніше. Там я побачила як люди неіронічно люблять одне одного, як цілісно проявляється у їхніх сімʼях те, у що вони вірять.\nУ церкві я побачила, що для людей сімʼя є справді цінністю і вони докладають зусиль, щоб її створити та підтримувати. Я почала думати, що так — це складно, але можливо. Я побачила, що коли у людей спільна віра, спільні цінності то менші проблеми не стануть на заваді. А ще усі ці люди говорили, що їх сімейне щастя неможливе без Бога.\n«Добре», — думала я — «шлюб — це прекрасно, але діти — це ж самі проблеми, чи не так?».\nДуже часто я чула такі слова: «О ні, вона «залетіла»…», «Діти-квіти» (сказано крізь зуби, закочуючи очі), «Не спішіть мати дітей, поживіть для себе», «Коли є діти, немає часу ні на що, життя закінчується» і т.д. Це лунало і від церковних людей і від нецерковних.\nДо речі, у мене є стаття про чайлдфрі, коли люди обирають все життя прожити, не заводячи дітей.\nНасправді тема дітей у церкві підіймається дуже рідко, тому доводилось використовувати уяву. Так, діти віруючих батьків виглядали щасливішими, бо я мала змогу з ними спілкуватись, але от чи були щасливішими віруючі батьки у своєму батьківстві? Я скорше думала, що всі батьки переважно однаково нещасливі.\nВперше мене з такої парадигми вирвали слова, почуті в церкві, яку я відвідувала в Кінгстоні (Англія), де я навчалась по обміну. Там думка про дітей як про благословіння, а не прокляття, набула нового змісту.\nОдного недільного служіння, пару молодих людей покликали наперед. Жінка була вже видимо «дуже вагітна», чоловік, опустивши голову дивився у підлогу. Ці люди були не у шлюбі, а з християнської точки зору, будь-який секс поза шлюбом, вважається гріхом. А тут цього вже не приховаєш.\nТак от, пастор покликав їх наперед і почав говорити речі, що розірвали мій шаблон. Я вже не памʼятаю його слів дослівно, але він сказав щось подібне:\n«(Імʼя чоловіка) та (імʼя жінки) сьогодні перед нами, бо вони виявили бажання прийти й визнати свій гріх та збираються взяти шлюб.» — всі в церкві почали радіти та плескати. Пастор продовжив:\n«Ми дякуємо Богу за них, благословляємо та молимось за них та їхню дитину. Ви скажете: це несправедливо, чому попри їхній гріх, Бог поблагословив їх дитиною? Я не маю відповіді на це питання, лише знаю, що Бог добрий та часто дає незаслужені благословіння».\nСТОП.\nВона ж по суті залетіла, вони цього не планували, тепер їм треба щось робити з тим всім. Ви хочете сказати мені, що питання, яке в мене, як віруючої людини, має виникати: «Чому Бог, попри все, вирішив їх все одно благословити дитиною?»?!\nЗ такого кута на незаплановану вагітність я ще не дивилась. Але на мою думку, саме так нам, християнам, потрібно сприймати те дорогоцінне життя, яке нам дарується.\nТакож ми маємо підтримати тих, хто опинився у такій ситуації (в шлюбі чи поза ним), бо засудження та відторгнення точно не допоможе ні їм, ні їхнім дітям.\nМожливо нам потрібно зрозуміти, що те, як ми сприймали вагітність, дітей та батьківство як таке, немає нічого спільного з тим, як на ці речі дивиться Бог?\n","date":"20.09.2023","externalUrl":null,"permalink":"/unplanned-pregnancy/","section":"Усі статті","summary":"Як будувати правильні очікування від материнства та батьківства і чи може незапланована вагітність бути благословінням? Хтось звик сприймати дітей як тягар та джерело проблем, а хтось навпаки думає, що діти — то сенс життя. Де золота середина?\n","title":"Незапланована вагітність може бути благословінням?","type":"posts"},{"content":"","date":"09.09.2023","externalUrl":null,"permalink":"/tags/%D1%87%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%B4%D1%84%D1%80%D1%96/","section":"Теги","summary":"","title":"Чайлдфрі","type":"tags"},{"content":"Останніх декілька років все частіше зустрічається термін «чайлдфрі» та люди, які себе ним описують. Що це таке і чи варто приймати рішення ставати чайлдфрі?\nПро традиційний образ сімʼї («Діточок, як на небі зірочок…») # Щасливі батько, мати та дитина (діти). Щось, таке природне. Щось, що мало в кого було. Щось, чого більшість прагне для себе, але боїться. Відверто ставити це за ціль для власного життя стало соромно. Чому так?\nПроблема «традиційних поглядів» у тому, що вони настільки загальноприйняті, що вважається, ніби вони не потребують обґрунтування. Їх прихильники зазвичай приймають ці традиції без критичного огляду. Як наслідок, «традиціоналісти» часто не здатні захистити власні переконання.\nВони інстинктивно розуміють чому їх думки правильні, але у багатьох випадках, не здатні обґрунтувати їх, окрім як використавши певні кліше, чи сказавши щось типу: «Так завжди було» чи «Щоб було як у всіх».\nУ цьому і криється небезпека нових та сміливих ідеологій. Вони обґрунтовують свої позиції чітко та послідовно, при цьому критикуючи усталені норми, і тому знаходять багатьох прихильників серед молодих та освічених.\nПроте буде помилкою вважати, що усі так звані «традиційні цінності» помилкові та застарілі лише через їх «традиційність». Так само як і думати, що нові віяння точно більш доречні та притомні лише через їх новизну та популярність.\nЯ б сказала навпаки: якщо щось існує дуже довго, скорше за все це робоча схема. Це я про сімʼю. Та зараз виникають альтернативні погляди один із них — свідома бездітність (чайлдфрі).\nЩо таке чайлдфрі? # З англійської childfree перекладається як «вільні від дітей». Це, можна сказати, життєва філософія, за якої люди принципово обирають не мати дітей до кінця життя, хоча мають таку можливість. Хтось відверто ненавидить дітей та заявляє про це (чайлдхейт), але більшість просто не хочуть мати дітей.\nЧому люди стають чайлдфрі? # Я проглянула, що кажуть свідомо бездітні люди про причини стати чайлдфрі і можу виділити декілька загальних причин (хоча причин може бути набагато більше):\nНебажання змінювати свій спосіб життя (страх дискомфорту та труднощів) Страх вагітності, пологів та змін у тілі (серед жінок) Психічні та фізичні розлади: страх передати хворобу дитині, а також не впоратись з батьківством через проблеми зі здоровʼям Небажання приводити ще одну людину у світ (щоб не шкодити природі, або щоб дитина не страждала від поганого життя) Відсутність гарантій успішності такої «інвестиції» — дитина може померти, народитись з вадами, стати поганою людиною і т.д. — страх втрати чи неуспіху Ненависть до дітей (чайлдхейт). Чому про чайлдфрі важливо говорити? # Одразу хочу наголосити, що не маю на меті сперечатись чи навʼязувати людям свою думку. Бо ми не можемо змусити інших ні захотіти дітей, ні стати чайлдфрі. Ми не маємо влади над іншими людьми, а лише над собою.\nЯ за те, щоб люди робили свій усвідомлений вибір. Проте мені здається, що лідери думок для молоді все частіше виявляють негативне ставлення до батьківства та материнства, а також до ідеї сімʼї та подібних зобовʼязань.\nБагато контенту можна знайти і в україномовному просторі з історіями чайлдфрі людей типу \u0026ldquo;Чому я не хочу мати дітей?\u0026rdquo;\nЦе закладає певні цінності, які на мою думку, є руйнівними. Тому я хочу показати, що є й інший спосіб мислити про ці речі, який здається мені більш конструктивним.\nДекілька зауважень # По-перше, дані аргументи насамперед мають стосуватись християн, бо вони прийняли конкретну систему цінностей. Якщо людина не слідує за Христом, то з релігійної точки зору, бути чайлдфрі — то не найбільша її проблема.\nПо-друге, варто зрозуміти які причини даного рішення у конкретної людини. Якщо причина глибша, ніж просто «не хочу міняти спосіб життя», то це заслуговує на певне співчуття та допомогу (якщо того бажає людина). Бо подолати травму, страхи чи навʼязливі думки то не так просто і навряд чи можливо за допомогою логічних аргументів.\nПо-третє — заводити дітей потрібно у шлюбі. Християнський шлюб та ідея чайлдфрі не сумісні, на мій погляд. У Божому розумінні шлюб — це заповіт на усе життя. І навіть якщо на початку шлюбу обоє відмовлялись мати дітей, то з великою ймовірністю через деякий час думка хоча б одного з подружжя зміниться.\nІ тут два виходи: або розлучення (що строго засуджується), або якесь репродуктивне насильство (такого теж не має бути).\nДо того ж якщо більшість методів контрацепції — це ок, то ось переривання вагітності — аж ніяк. Але жоден з методів контрацепції не дає 100% гарантії навіть за ідеального використання. Тому займаючись сексом (а це те, що стається у шлюбі) потрібно бути готовими стати мамою чи татом.\nТому надзвичайно важливим є вибір подружнього партнера. І я вважаю, що краще розірвати стосунки на етапі зустрічання чи заручин, якщо у вас різні плани на життя та дітей, ніж думати, що якось там складеться. Не руйнуйте життя собі та іншому.\nТакож потрібно памʼятати, що є люди, покликані не одружуватись (і відповідно не мати дітей), а присвячувати своє життя служінню Богу. І це є рівноцінною альтернативою (2 Послання до Коринтян 7:32-34).\nАле у даному випадку мій фокус на людях, що просто проти ідеї коли-небудь мати дітей і називають себе чайлдфрі.\nОцінка чайлдфрі з християнської точки зору # Даний допис — це не богословське осмислення даної теми, розбір віршів з Біблії чи догма церкви, а скорше мої власні роздуми.\nБажання комфорту та життя у своє задоволення # Так можна перефразувати першу причину свідомої бездітності. Вона і є найбільш поширеною серед тих, хто називає себе чайлдфрі. Мені здається, що все тут зрозуміло. Більше часу, грошей, свободи для власних бажань. На мою думку, все ще гіперболізується карикатурним уявленням про сімʼю.\nБо часто сімʼя уявляється на кшталт: (щасливе) життя закінчується остаточно. Усім амбіціям кінець. Дитина — це суцільний плач, какашки та просто джерело незручностей. Вишенькою на цьому торті є вагітність і пологи, де жінка піддається тортурам з боку свого дитяти, яке нівечить їй тіло та психіку.\nЧоловік, своєю чергою (якщо він взагалі присутній) — телепень або тиран (або і те й інше), вже остаточно стверджується у своїй патріархальній ролі й вішає на жінку вже не лише всі хатні справи, але й ту крикливу «личинку»…\nЩо ж, справді невтішний сценарій… І хто ж в здоровому глузді може погодитись на це добровільно?.. Хіба більшість дітей не народжується через необачний секс, про що існує так багато другосортних жартів?\nІ навпаки: більшість «героїв» популярних історій — це самотні привабливі люди з хаотичним любовним життям, повним пристрастей та цікавою карʼєрою чи місією. Вони по своїй вільній натурі не можуть «устаканитись» у довготривалі стосунки (що вже казати про шлюб на все життя та дітей)…\nТакі хаотичні персонажі асоціюються з «крутістю». До того ж кохання і стосунки у популярних історіях — це питання везіння та сприятливого збігу обставин, де дві людини сходяться докупи як два шматочки пазлів.\nТож основним орієнтиром у житті стає комфорт: «Адже ти цього варта…». Успішні стосунки в такому випадку — це ті, які «не в напряг», які приносять задоволення усіх потреб (точніше забаганок), при цьому не вимагаючи змін, посвячення та відповідальності.\nМожна зараз розписувати, про те що, прагнути довготривалого щастя, при цьому очікуючи безкомпромісного комфорту та безумовного прийняття, це те саме, що малювати трикутний квадрат, використовуючи для цього циркуль, але даний допис не про це.\nЛише скажу, що реальність така, що хороші стосунки — це важка праця. А діти — це стосунки, як і шлюб (в ідеалі) на все життя.\nДо цього варто додати, що всі вагомі речі у житті потребують посвяти (читай: жертв). Подумайте про ті здобутки, якими ви пишаєтесь. І оцініть скільки це забрало у вас сил, часу, грошей… Від яких можливостей відмовились, аби здобути це?\nЗалишаючись в зоні комфорту не досягнеш нічого вартого уваги. Якщо керуватись у житті комфортом, то озирнувшись назад можна побачити пустку. А годинничок відтікав (вибачте, не втрималась). Може комусь із цим ок, але я пропоную цінувати власне життя більше, та не розмінюватись на такі дрібниці, як комфорт.\nСтрахи # Можна також побачити, що здебільшого на рішення стати чайлдфрі впливає страх. Дійсно — діти це ризик. Це важливе рішення, яке точно має вагомі й невідворотні наслідки для життя. Тут варто зазначити, що дитина — це ніколи не помилка (в утробі чи поза нею).\nСтрах вагітності та пологів # Валідним є зауваження про те, що жінка завжди несе більше навантаження, коли діло стосується дітей. Це і ризики для здоровʼя при вагітності та пологах, і очікування про піклування за дитиною. Так, це нерівність, але це реальність. Можна бунтувати проти цього, а можна прийняти це.\nНасправді вагітність та пологи, це унікальний для жінок досвід, і попри багато негативних уявлень — це насправді дуже круто. Особливо, якщо відбувається у шлюбі й з підтримкою люблячого чоловіка, як і задумувалось.\nТому я б підвищила наші очікування щодо чоловіків, замість того, аби знизити очікування щодо жінок.\nЖінки, не витрачайте час на чоловіків, з якими ви б побоялись заводити сімʼю. Чоловіки, візьміть відповідальність за себе і за благополуччя своєї дружини та дітей. Чоловік має нести таку саму відповідальність перед дітьми, як і дружина.\nВзагалі, я вважаю, що перед тим як ставати батьками (а краще й перед тим, як вступати у шлюб), потрібно розібратись зі своїми «тарганами» наскільки це можливо. У тому числі це стосується причин хотіти чи не хотіти дітей.\nБо хотіти дітей можна теж із неправильних причин. Насамперед необхідно взяти повну відповідальність за власне життя, психічне здоровʼя та щастя. Зрозуміти, що ні діти, ні життя у стилі чайлдфрі вам цього не дасть.\nПсихічні чи фізичні хвороби # Дана причина, на мою думку, сама по собі не є достатньою, щоб людина вважала себе чайлдфрі. Бо такі проблеми дійсно можуть стояти на перешкоді мати дітей і бути обґрунтованими, при цьому ці люди обрали б мати дітей, якби могли. А сама ідея чайлдфрі у тому, що ти маєш усі можливості, але не хочеш мати дітей.\nНебажання приводити ще одну людину у світ та відсутність гарантій # Певною мірою ці страхи можна описати так: \u0026ldquo;А що якщо?\u0026rdquo;. А що якщо моя дитина виросте поганою людиною? А що якщо з нею щось станеться? А що якщо ми не впораємось? А що якщо моя дитина буде страждати чи буде нещасною?\nБагато зі страхів перед материнством та батьківством можна окреслити так: краще горобець у руках, ніж журавель у небі. Страх невідомого — зрозумілий, але чи варто будувати свої плани на життя відштовхуючись від нього?\nДобра новина у тому, що зі страхами можна (і треба) працювати. Окрім того, до проблем можна, в міру можливостей, підготуватись, а також проблеми можна вирішити, якщо вони виникнуть.\nЗагалом я помітила, що багато прибічників ідеї чайлдфрі мають досить негативне сприйняття світу, людей та себе. Присутній деякий фаталізм в уявленні того, як може виглядати їх життя. Ігноруються позитивні аспекти сімʼї, відсутня віра у те, що можна побудувати щось прекрасне, навіть якщо це складно.\nЦе також про певну невпевненість у собі, у власних силах.\nЗрозуміло, що у більшості з нас дитинство було не ідеальним, у декого його взагалі не було. Може скластись уявлення, що по-іншому і бути не може. До того ж масштаб відповідальності, разом із нестабільністю навколо приносить безліч сумнівів щодо успішності ідеї сімʼї.\nТак, хороша сімʼя не складеться сама собою. Саме собою стаються зазвичай лише погані речі. Хороші ж потребують зусиль, розуму та мудрості. Але якщо є така ціль, і є рішучість — то все вийде! Неможливо бути ідеальними батьками, але бути хорошими батьками не так вже й складно.\nМи не можемо контролювати все, що станеться, але ми можемо зробити все можливе від нас\nНелюбов до дітей (чайлдхейт) # Дана категорія чайлдфрі — це люди, яких відверто дратують діти і все, що з ними повʼязано. Навіть більше, діти прикликають у них агресію.\nЯ вам тут не поможу. Бог закликає нас любити людей, а особливо це стосується дітей (Євангеліє від Марка 10:13-16). В християнському розумінні є неможливим любити Бога і при цьому не любити людей (Перше Послання Івана 4:19).\nЗ точки зору психічного здоровʼя — то тут точно треба до психотерапевта, якщо не до психіатра. І це я пишу з найкращими побажаннями. Всі ми родом з дитинства. Наше життя не є більш важливим чи цінним, лише тому, що пройшов певний час і ми тепер дорослі.\nНавіть якщо нам не дали достатньо любові в дитинстві, то навіть тоді, коли ми були розміром як рисове зернятко чи ходили пішки під стіл, ми були важливими для Бога.\nВласний досвід # Хоча я ніколи не вважала себе чайлдфрі, думки про власних дітей викликали у мене схожі заперечення, що їх висловлюють свідомо бездітні. В мене було безліч страхів, які я долала на шляху до материнства.\nЯ вийшла заміж у 20, із самого початку ми домовились, що у нас будуть діти, але пізніше… А народивши першу дитину у 27, можу сказати, що не такі страшні діти, як їх малюють. Більше про це буде в інших дописах!\nВисновок # Рішення мати дітей чи бути чайлдфрі є одним із найважливіших у нашому житті. Тому важливо приймати його якомога більш свідомо, розуміючи наслідки. Але не варто піддаватись страхам та незбалансовано негативному уявленню про сімʼю, що я і хотіла донести даним дописом.\nДекілька думок на останок # Діти не мають робити нас щасливими, але також діти й не роблять нас нещасними. Наше щастя — це наша відповідальність.\nДіти — це стосунки. Стосунки — це складно. Стосунки — це прекрасно.\nДіти не мають нести тягар відповідальності, будучи нашим сенсом життя. Також ми не маємо сприймати дітей, лише як тягар.\nДіти — не проблеми. Діти — не рішення проблем.\nДіти — це складно. Діти — це епічно.\n","date":"09.09.2023","externalUrl":null,"permalink":"/childfree/","section":"Усі статті","summary":"Останніх декілька років все частіше зустрічається термін «чайлдфрі» та люди, які себе ним описують. Що це таке і чи варто приймати рішення ставати чайлдфрі?\nПро традиційний образ сімʼї («Діточок, як на небі зірочок…») # Щасливі батько, мати та дитина (діти). Щось, таке природне. Щось, що мало в кого було. Щось, чого більшість прагне для себе, але боїться. Відверто ставити це за ціль для власного життя стало соромно. Чому так?\n","title":"Чайлдфрі: альтернатива традиційній сімʼї чи втеча від відповідальності? (ЛОНГРІД)","type":"posts"},{"content":"","externalUrl":null,"permalink":"/authors/","section":"Authors","summary":"","title":"Authors","type":"authors"},{"content":"","externalUrl":null,"permalink":"/series/","section":"Series","summary":"","title":"Series","type":"series"},{"content":" Привіт! Мене звати Юлія Коханська.\nЯ християнка, дружина та мати.\nМаю дві вищі освіти: міжнародні відносини та богослівʼя.\nТут я пишу про християнство, лідерство, материнство, стосунки та психічне здоровʼя, а також як це все взаємоповʼязано.\nЗ чого почати? # Якщо ви прочитаєте на цьому сайті лише один текст, нехай це буде він. А взагалі моєю ціллю тут є показати, що Бог прекрасний, безмежно цікавий та добрий.\nЩо символізує лого? # «…будьте мудрі, як змії,\nта невинні, як голуби»\n(Єв. від Мавтія 10:16)\nЯ обрала ці символи для блогу, бо вважаю, що ми маємо:\nбути невинними, але не наївними бути тямущими, але не грішити не виправдовувати свою інтелектуальну лінь духовністю,\nа аморальність – необхідністю залишатись цілісними, виконуючи своє покликання Отож давайте сміливо досліджувати, діяти та любити, не задовольняючись простими відповідями, посередніми результатами та поверхневими стосунками із Богом, іншими та собою. І я сподіваюсь, що цей сайт допоможе нам у цьому!\nЗвʼязатись зі мною можна в телеграм-групі «Сміливо».\nТакож підписуйтесь на телеграм-канал та групу \u0026ldquo;Сміливо\u0026rdquo;, аби бути в курсі оновлень, а також отримати доступ до бонусного контенту, який не потрапляє на сайт!\n","externalUrl":null,"permalink":"/about/","section":"Сміливо","summary":" Привіт! Мене звати Юлія Коханська.\nЯ християнка, дружина та мати.\nМаю дві вищі освіти: міжнародні відносини та богослівʼя.\nТут я пишу про християнство, лідерство, материнство, стосунки та психічне здоровʼя, а також як це все взаємоповʼязано.\n","title":"Про блог","type":"page"},{"content":"Можна сказати, що життя – це послідовність наших виборів. Деякі з них є незначними й мало впливають на наше життя: як от вибір що зʼїсти на сніданок, або що вдягнути на роботу.\nДеякі рішення впливають на все наше подальше життя: вибір освіти, роботи, партнера чи місця проживання. Але є рішення, що впливають на нашу вічність.\nБіблія вчить, що Бог створив цей світ добрим, а людей вічними. Чому тоді у світі так багато зла, а люди помирають? Це тому, що люди вирішили самі правити світом, самі окреслювати межі добра та зла. Ми від’єднались від Джерела вічного життя, яким є Бог.\nВін дав людям свободу обирати. І люди обрали жити як заманеться, завдаючи біль та страждання собі, іншим та природі. Проте помилкою буде вважати, що Бог покинув цей світ та лишив нас боротись за виживання, або що Йому байдуже на нас.\nБог прийшов у цей світ як людина та прожив досконале життя, показуючи, якою насправді є Божа воля для нас. Він помер за кожного з нас, за кожен наш гріх. А потім Він воскрес та обіцяв кожному, хто приймає Його, нове життя та прощення гріхів.\nДля цього потрібно відмовитись від ворожнечі з Богом і власного зла, та попросити у Бога пробачення.\nІсус дає обіцянку, що Він приймає та пробачає кожному, хто приходить до Нього із вірою та щирим бажанням змінитись:\n\u0026quot;\u0026hellip;того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть, бо Я зійшов з неба виконувати не Мою волю, а волю Того, Хто Мене послав, — \\[Отця\\]. А воля Того, Хто Мене послав, — \\[Отця\\], — є та, аби все, що Він Мені дав, Я не втратив, але воскресив це останнього дня. Воля Мого Отця є та, щоб кожний, хто бачить Сина й вірить у Нього, мав вічне життя, — і Я воскрешу його останнього дня.\u0026quot;\n— Євангеліє від Івана 6:37-40\nТакож Біблія описує те, що коли Ісус повернеться знову, Він відновить землю. Там будуть усі, хто обрали підкоритись Йому, стати Його другом та жити відповідно до Його волі.\nТам більше не буде зла, не буде війни, але також не буде людей, які вирішили відштовхнути руку спасіння, яку протягнув їм Ісус. Через те, що Бог поважає нашу свободу волі, в раю будуть лише ті, хто обрали там бути.\nТому сьогодні Бог запрошує тебе прийти до Нього, почати нове життя та стати світлом у цьому світі. Якщо хочеш прийняти це запрошення, зректися гріхів та отримати прощення, можеш скористатися словами цієї простої молитви:\nІсусе, я вірю, що ти – Син Божий, Який взяв на Себе мої гріхи, помер за мене і третього дня воскрес.\nПробач мені, за те що чинив(ла) зло та прости мені мої гріхи.\nІсусе, стань моїм Господом і Спасителем.\nЯ прошу це в ім’я Отця, Сина і Святого Духа.\nАмінь.\nЯкщо ви сьогодні обрали слідувати за Ісусом та помолились такою молитвою вперше, знайте: це початок чудової подорожі. Та Бог не хоче, аби ми йшли самі. Тому наступний крок — це приєднатись до церкви.\nЯкщо маєте питання щодо віри у Бога, або ж хочете поділитись своїм рішенням прийняти Ісуса, заохочую вас написати про це в телеграм-групі «Сміливо».\nБажаєте дізнатися більше про суть християнства? Рекомендую переглянути це відео, а також інші відео на каналі BibleProject.\nТакож приєднуйтесь до телеграм каналу та групи «Сміливо», будемо з вами на звʼязку!\n","externalUrl":null,"permalink":"/know-god/","section":"Сміливо","summary":"Можна сказати, що життя – це послідовність наших виборів. Деякі з них є незначними й мало впливають на наше життя: як от вибір що зʼїсти на сніданок, або що вдягнути на роботу.\n","title":"Як прийти до Бога?","type":"page"}]