“Хочете поговорити про Бога?” Євангелізація – це крінж чи недооцінена можливість?
Є декілька тем, яких не прийнято торкатись у розмові. Це теми, які зачіпають особисті речі: гроші, політичні переконання, сімʼю та здоровʼя. А також не прийнято торкатись теми релігії.
Однак це все важливі речі, про які варто говорити. Бо від обізнаності та грамотності щодо всіх цих ніби суто особистих тем залежить життя людини та й суспільства загалом.
Як при цьому має виглядати євангелізація? Давайте розберемось.
Зміст
Що таке євангелізація?
Євангелізація – це поширення Доброї Звістки про Христа із закликом визнати перед Богом свої провини та прийняти рішення підкорити Богу своє життя.
Синонімом євангелізації є благовісництво. Взагалі у цій статті я буду вживати слова “євангелізація”, “проповідь”, “благовісництво” та інші терміни, говорячи як про церковні проекти, так і про особистісне поширення Благої звістки.
Більше про те, що таке Добра (чи Блага) Звістка можете почитати у цій публікації.
Євангелізація у житті християнина – це насамперед прояв турботи і любові до інших. Як тебе колись “знайшли” і показали тобі Божу любов, так і ти тепер це хочеш робити для інших.
А також євангелізація – це прояв покори Богу. Більше того: це натуральний наслідок християнського життя.
Та правда така, що на практиці це буває не так вже й просто. Точніше простіше сказати, аніж зробити. Це одна із тих речей, які ми знаємо, нам слід робити, але чомусь не робимо, або робимо рідко.
І я пишу цей текст ніяк не з позиції авторитету в питаннях благовісництва. Так, я маю певний досвід (про успішність якого важко судити). Але це скорше одна з тих тем, які я пишу насамперед для себе.
І тут я переконую не стільки вас, мої любі читачі, скільки себе.
Яким буває благовісництво?
“Стилі” благовісництва
У книзі “Becoming a Contagious Christian“, яка стала дуже впливовою серед євангельських християн у сфері благовісництва, серед усього іншого, дається список різних “стилів” чи підходів до євангелізації. Розглянемо їх нижче:
Конфронтаційний підхід апостола Петра (Дії 2:22-41)
Дії 2:22-41
Мужі ізраїльські, послухайте оці слова: Ісуса Назарянина, мужа, про Котрого вам засвідчив Бог могутніми проявами, чудесами й ознаками, які Бог учинив через Нього серед вас, як самі знаєте, Його, виданого згідно з Божим задумом і передбаченням, ви вбили, прибивши до хреста руками беззаконників; та Бог Його воскресив, звільнивши від мук смерті, бо не під силу було їй втримати Його.
Давид говорить про Нього:
“Я завжди бачив Господа переді мною, бо Він — праворуч мене, щоб я не похитнувся. Тому зраділо моє серце і звеселився мій язик, навіть тіло моє сповниться надією, бо Ти не залишиш душі моєї в аді й не даси Своєму Святому побачити тління. Ти дав мені пізнати дороги життя і сповниш мене радістю присутності Своєї!”
Мужі-брати! Потрібно сміливо сказати вам про патріарха Давида, який помер і був похований, і його гріб у нас аж дотепер.
Будучи пророком і знаючи, що Бог клятвою пообіцяв йому з його нащадків [підняти Христа за тілом і] посадити на його престолі він пророче говорив про воскресіння Христа, що Він не залишиться в аді, і тіло Його не побачить тління.
Цього Ісуса воскресив Бог, свідками чого є ми всі. Отже, правицею Божою був Він вознесений, обітницю Святого Духа одержав від Отця і вилив те, що ви бачите і чуєте.
Давид не піднявся на небо, бо сам говорить: “Сказав Господь Господу моєму: Сядь праворуч Мене, доки не покладу Твоїх ворогів під Твої ноги!”
Тому нехай певно знає весь дім Ізраїля, що і Господом, і Христом зробив Його Бог — Цього Ісуса, Якого ви розіп’яли!
Почувши, вони розчулилися серцем і сказали Петрові й іншим апостолам: “Що ж нам робити, мужі-брати?”
А Петро [сказав] їм: “Покайтеся, і нехай охреститься кожний з вас в Ім’я Ісуса Христа на прощення ваших гріхів, і приймете дар Святого Духа! Адже для вас ця обітниця і для ваших дітей, і для всіх тих, хто далеко, кого лише покличе Господь, Бог наш!”
Багатьма іншими словами він свідчив та заохочував їх, кажучи: “Спасайтеся від цього лукавого роду!”
Отже, вони, прийнявши [з любов’ю] його слово, охрестилися; і приєдналися до них того дня зо три тисячі душ.
Апостол Петро говорив сміливо та прямолінійно, не намагаючись шукати якісь способи прикрасити чи помʼякшити те, що хотів донести.
Інтелектуальний підхід Павла (Дії 17:16-34)
Дії 17:16-34
Як Павло очікував їх у Афінах, дух його обурювався в ньому, коли бачив, що місто переповнене ідолами. Він проводив бесіди з юдеями та з побожними в синагозі, і щодня на майдані із зустрічними.
Деякі з філософів, епікурейців і стоїків сперечалися з ним; одні говорили: “Що ж то хоче сказати цей балакун?” А інші: “Здається, він проповідник чужих богів!” Оскільки він благовістив [їм] про Ісуса та воскресіння.
Взявши, вони повели його в Ареопаг, кажучи: “Не можемо зрозуміти, що це за нова наука, яку ти проповідуєш, бо вкладаєш щось чуже до наших вух. Отже, хочемо знати, що б це могло бути!”
Усі мешканці Афін та захожі чужинці нічим іншим не займалися, а лише говорили або слухали щось нове. Тож Павло, ставши серед Ареопага, сказав: “Мужі-афінці, з усього бачу, що ви дуже побожні, бо проходячи й оглядаючи ваші святині, я знайшов також жертовника, на якому написано: Невідомому Богові! Отже, я вам і проповідую Того, Кого, не знаючи, ви побожно шануєте.
Бог, Який створив світ і все, що в ньому, будучи Господом неба і землі, не живе в рукотворних храмах. Він не приймає служіння людських рук, — тому що не потребує нічого, оскільки Сам дає всім життя, дихання й усе.
Створив Він з одного весь людський рід, щоби жив по всій поверхні землі, визначивши заздалегідь окреслені пори та межі їхнього проживання, щоб шукали Бога: може, відчують Його і знайдуть, бо ж недалеко Він від кожного з нас.
У Ньому ми живемо, рухаємося та існуємо, як деякі з ваших поетів казали: Адже і ми з Його роду! Таким чином, будучи з Божого роду, ми не повинні вважати, що Божество подібне до золота, або срібла, або каміння — мистецького витвору та вигадок людини.
Отже, Бог, незважаючи на часи незнання, тепер наказує всім людям скрізь каятися, тому що Він визначив день, коли має справедливо судити цілий світ через Мужа, Якого настановив, даючи віру всім, воскресивши Його з мертвих!
Почувши про воскресіння з мертвих, деякі почали глузувати, а інші сказали: Про це послухаємо тебе іншого разу! Тому Павло вийшов з-поміж них.
А деякі чоловіки, приєднавшись до нього, повірили; серед них — Діонисій Ареопагіт, жінка, на ім’я Дамара, та інші з ними.
Апостол Павло любив інтелектуальні роздуми. Він вмів доводити логічно свої переконання та вести полеміку зі своїми супротивниками. Особисто мені дуже близький такий підхід.
Підхід сліпонародженого: особисте свідчення (Євангеліє від Івана 9:1-15,25)
Євангеліє від Івана 9:1-15,25
А коли Він ішов, то побачив чоловіка, сліпого від народження. Його учні запитали Його, кажучи: “Учителю, хто згрішив: він чи батьки його, що сліпим народився?”
Ісус відповів: “Ні він не згрішив, ні його батьки, але щоб виявилися на ньому Божі діла. Доки є день, потрібно, щоб ми робили діла Того, Хто Мене послав; надходить ніч, коли ніхто не зможе робити. Поки Я є у світі, Я — Світло для світу!“
Сказавши це, Він плюнув на землю, зробив грязиво зі слини й помазав ним очі сліпому, і сказав йому: “Піди вмийся в купальні Силоам!” Силоам у перекладі означає «посланий». Отже, він пішов, умився і прийшов зрячим.
Сусіди ж і ті, котрі бачили його раніше, як він був жебраком, казали: Хіба це не той, хто сидів і жебрав?
Деякі говорили, що це він; інші говорили, що ні, але подібний до нього. Він [же] казав: “Це я!”. Тоді випитували в нього: “Як тобі відкрилися очі?”
Він відповів: “Чоловік, Якого звуть Ісус, зробив грязиво й помазав мої очі та сказав мені: Іди в [купальню] Силоам і вмийся. Я пішов, умився і прозрів.”
І запитали в нього: “Де Він?” Той каже: “Я не знаю.” Тож повели того, який був колись сліпий, до фарисеїв. А того дня, коли Ісус зробив грязиво й відкрив йому очі, була субота.
Знову запитували його фарисеї, як він прозрів. Він сказав їм: “Грязиво поклав мені на очі, я вмився і бачу.”…
…“Чи Він грішний, — я не знаю; одне знаю, що я був сліпий, а тепер бачу!”
Багато християн не мають такої відваги, як у ап. Петра чи такого вміння логічно доводити богословські істини, як у ап. Павла, але вони мають свідчення того, що Бог зробив у їхньому житті.
Підхід Матвія, завʼязаний на стосунках (Євангеліє від Луки 5:27-29)
Євангеліє від Луки 5:27-29
Після цього Він вийшов і побачив митника на ім’я Левій, який сидів на митниці, та й сказав йому: “Іди за мною.” Залишивши все, той устав і пішов слідом за Ним.
Левій справив для Нього велику гостину у своєму домі; була там велика група митників та інших, які сиділи з Ним при столі.
Матвій спочатку запросив своїх друзів митників до себе додому, щоб познайомити їх з Ісусом. Люди з таким підходом до благовісництва проявляють гостинність та будують дружні стосунки, аби таким чином свідчити про Бога.
Запрошення – підхід самарянки (Євангеліє від Івана 4)
Євангеліє від Івана 4
28-30 А жінка залишила своє відро, пішла до міста й каже людям: “Ходіть і подивіться на Чоловіка, Який мені сказав усе, що я зробила! Чи часом Він не Христос?” Вони вийшли з міста й пішли до Нього.
***
39-42 Багато самарійців з того міста повірило в Нього через слова, які засвідчила жінка: “Він сказав мені все, що я зробила.”
Ось чому, коли прийшли до Нього самарійці, то просили Його, щоби побув у них. І Він пробув там два дні. Значно більше повірило через Його слово. Жінці ж казали: “Вже не через твоє свідчення віримо, а тому, що самі чули та знаємо, що Він — справжній Спаситель світу, [Христос].“
Самарянка сама не розповідала про свою віру чи про те, як Бог змінив її життя, але вона запросила людей прийти і зустрітись з Ісусом. Цей підхід також можна назвати «Прийди і побач». Люди з таким підходом до благовістя, зазвичай запрошують інших до церкви чи на різні церковні події.
Підхід служіння Тавити (Дії 9:36)
Дії 9:36
А в Йопії була одна учениця на ім’я Тавита, що в перекладі означає Сарна; вона була сповнена добрих діл і милостинь, які чинила.
Діла милосердя, добрі справи та майстерність у роботі – це все може стати інструментами для того, аби відчутно показати Божу любов та Його характер.
Филип – випадкова розмова (Дії 9:26-38)
У статті, яку я знайшла про різні підходи до благовісництва, автор (який у свою чергу, взяв ці підходи з книги) додає ще свій варіант, якого якраз дуже бракувало і про який я писала вище:
Дії 9:26-38
Ангел Господній промовив до Филипа, кажучи: “Встань і йди на південь, — на шлях, що йде з Єрусалима до Гази, бо пустинний він!”
Він устав і пішов. І ось муж, — євнух з Ефіопії, — вельможа ефіопської цариці Кандаки, який був над усіма її скарбами. Він їздив на поклоніння в Єрусалим; повертаючись, він сидів у своїй колісниці й читав пророка Ісаю.
Дух же сказав Филипові: “Підійди і пристань до цієї колісниці!”. Филип підбіг і почув, що він читав пророка Ісаю, і запитав: “Чи ти розумієш те, що читаєш?”. Той відказав: “Як же можу я розуміти, коли ніхто не наставить мене?” І попросив Филипа, щоб увійшов і сів біля нього.
А місце з Писання, яке він читав, було: “Неначе вівцю на заріз, повели Його; неначе ягня безголосе перед тим, хто стриже його, — Він не відкриває уст Своїх. У Його приниженні відмовлено Йому в суді. [Але] хто розповість про рід Його? Бо життя Його забирається із землі!”
А євнух обізвався і сказав Филипові: “Благаю тебе, про кого це пророк каже? Про себе самого чи про когось іншого?”. Відкривши уста й почавши з цього Писання, Филип благовістив йому про Ісуса.
Тим часом вони, мандруючи дорогою, під’їхали до якоїсь води. І євнух каже: “Ось вода. Що ж забороняє мені охреститися?”. [А Филип йому сказав: “Якщо віриш усім своїм серцем, — то можна.” Він у відповідь промовив: “Вірю, що Ісус Христос є Сином Божим!”]
І він наказав зупинити колісницю. Вони обидва ввійшли у воду — Филип і євнух; і він охрестив його.
Це ті ситуації, коли ти маєш побудження заговорити з людиною, і в той самий час людина має бажання дізнатись більше про Бога. Якраз такі розмови часто стаються підчас вуличної євангелізації віч-на-віч.
Висновки щодо стилів євангелізації
Думаю висновок із різних підходів до благовісництва можна зробити такий, що знаючи «свій» підхід, треба його використовувати ще краще, але також розуміти, що є інші способи, якими не варто нехтувати.
Тому я не підтримую такий підхід, що ти можеш обрати лише один спосіб і забути про інші. Скорше що ти можеш зрозуміти, що навіть якщо ти не готовий зараз свідчити людям безпосередньо, то ти це можеш робити і у інший спосіб.
Але у даній статті я більше хочу зосередитись на активній цілеспрямованій євангелізації, коли християни виходять у світ з метою розповісти про Бога.
А така “лагідна євангелізація”, коли людина свідчить усім своїм життям, я вважаю, має постійно відбуватись у житті християнина.
Але давайте ще поглянемо для чого взагалі християнину євангелізувати?
Чому християни мають поширювати свою віру?
1. Долучення до місії Бога
Християни розказують про Бога та мають відповідальність це робити через любов до Бога і людей.
При цьому це не тягар, а привілей – бути інструментом у Божих руках, Його послом, амбасадором. Тут скорше не про те, що без тебе Бог не може, бо у Нього багато послідовників а те, що ти можеш сам себе позбавляти такої честі.
Якби ціллю нашого життя було лише спасіння нас самих, то з покаянням Бог зразу забирав нас до Себе. І наша місія – не просто дожити до смерті, а долучатись до Missio Dei (місії Бога).
Церква існує не для спасіння від світу, а для спасіння світу.
Тобто церква – це не місце, де ти “в доміку”, а весь цей грішний світ хай горить. Навпаки, ми покликані бути не лише отримувачами, але й “дистрибюторами” Божої благодаті.
2. Люди мають почути про Бога, аби могти повірити
“Якщо визнаєш своїми устами Господа Ісуса й повіриш у своєму серці, що Бог підняв Його з мертвих, то спасешся. Бо серцем віримо для праведності, а устами визнаємо для спасіння.
Писання каже: Кожний, хто вірить у Нього, не буде засоромлений!
Немає різниці між юдеєм і греком, бо один Бог для всіх – щедрий для всіх, хто кличе Його. Бо кожний, хто тільки прикличе Господнє Ім’я, буде спасенний.
Але як прикликатимуть Того, в Кого не повірили? І як повірять у Того, про Кого не чули? І як почують без проповідника?“Римлян 10:9-14
Проста думка: якщо тебе турбує доля людей, ти говоритимеш їм про Бога. Зокрема і тому, що колись хтось тобі також розказав про Нього.
І тут надзвичайно важливо не забувати…
…говорити СЛОВАМИ ЧЕРЕЗ РОТ
Так, християнин вже по своїй суті викликає багато питань через свою інакшість від більшості людей. Бо якщо ти віруючий, то твій спосіб життя, мислення, твоя система цінностей контрастують з оточуючим суспільством.
І виникає така спокуса думати, що “сяйво твоєї святості” вже достатній аргумент. Це будується на уявленні, що оточуючі самі здогадаються чому ти такий інакший. Але люди найчастіше будуть думати, що ти просто така сама по собі хороша людина.
Тому я вважаю, що не лише своїми діями та життям християнин має свідчити про Бога, як можна чути в популярній у християн фразі: «Завжди ділись Євангелієм. За потреби використовуй слова». Думаю багато хто це чув, чи якісь варіації на це.
Проте цієї фрази немає в Біблії. І св. Франциск, якому її часто приписують, скорше за все такого не казав. Часто ця фраза слугує своєрідним заспокоєнням. Типу якщо я живу благочестиво, то всім буде зрозуміло, що це через Бога, або всі захочуть дізнатись чому.
Та це не так. Звісно, щирий християнин відрізняється від нехристиянина (найчастіше у кращий бік, але не завжди). І це вагомий аргумент, особливо коли інші бачать очевидні зміни.
“Господа Христа освячуйте у ваших серцях і будьте завжди готові дати відповідь кожному, хто запитує вас про вашу надію, але з лагідністю і страхом, маючи добру совість, аби тим, чим обмовляють [вас як злочинців], були посоромлені ті, хто кепкує з вашого доброго способу життя в Христі.”
1Петра 3:15-16
Як представник Бога, християнин має також свідчити про Нього усім своїм життям, бути послідовним.
Бо також деякі віруючі навпаки помилково вважають, що їхнє духовне життя ніяк не стосується «мирських» речей. Тому вони можуть правильно вірити, говорити правильні слова, але їх життя та поведінка навпаки відлякує людей.
Що я хотіла донести: має бути і те, й інше – і проповідь життям, і проповідь “Класі́к”.
3. Ісус – єдиний шлях
Важливо ділитись з людьми про Христа, бо це єдиний шлях до Бога та вічного життя. Так, людина може знайти свій сенс чи комфортну їй релігію чи ідеологію, але тут не йдеться про це.
Йдеться про істину і спасіння. І хоч поняття істини сьогодні вважається ледь не лайливим словом, а тих, хто її проповідують прийнято вважати, у кращому випадку “благенькими”, а у гіршому – самозакоханими нарцисами, істина існує.
“І в нікому іншому немає спасіння, бо під небом немає іншого імені, даного людям, яким належить нам спастися!”
Дії 4:12
“Він – образ невидимого Бога, первородний усього творіння. В Ньому створене все, що на небі й на землі, – видиме й невидиме, – чи престоли, чи панування, чи начала, чи влади, – все через Нього і для Нього створене.
Він – раніш усього, і все існує в Ньому. Він є Головою тіла – Церкви. Він – початок, первонароджений з мертвих, щоб у всьому Він мав першість.
Тому що Бог уподобав, аби в Ньому перебувала вся повнота, щоби через Нього примирити із Собою все, примирити кров’ю Його хреста, – і земне, і небесне.”Колосян 1:15-21
Якщо ви, як християнин чи християнка, не впевнені в істинності християнства, то вам і не вийде свідчити про це іншим. Тоді насамперед варто трішки більше збудуватись у вірі. Але з досвіду скажу, що навіть участь у євангелізаційних заходах допомагає утвердитись у вірі.
Особливо, коли бачиш той реальний контраст між тим, чим живуть пересічні люди і чим живеш ти.
Бог – головний євангелізатор
Важливо розуміти, що більша частина роботи при євангелізації виконується самим Богом, а також багато чого залежить від людини, яка слухає. І лише частина залежить від самого благовісника.
У самому посланні Євангелії є сила, яка торкається людей. І наша ціль – розказати Євангеліє і дозволити Богу зробити решту.
Апостол Павло пише:
“…я не соромлюся Радісної Звістки [Христа], тому що вона – Божа сила на спасіння кожному, хто вірить…”
Римлян 1:16
“слово про хрест є безумством для тих, хто гине, а для нас, які спасаємося, це – Божа сила.”
1 Коринтян 1:18
Чому не всі люди приймають Євангеліє?
Чому ж тоді не всі приймають Благу звістку? Більше я писала про це у дописі про спасіння. Якщо коротко – Бог не силує людину любити Його, у кожного завжди є вибір прийняти чи відкинути Бога.
Ісус був досконалим благовісником, і все ж мало хто справді послідував за Ним і багато людей вирішили Його просто вбити. Я тут про те, що ти можеш зробити все правильно, але це не все, від чого залежить результат.
Тому в питанні благовісництва дуже важко оцінити той «плід», які результати цих старань. Бо часто, особливо якщо це стосується вуличної євангелізації, ти більше ніколи не бачиш ту людину, якій розповідав про Бога.
Тому важливо уникати двох крайнощів: очікувати швидкого та феєричного результату або надто хвилюватись та боятись поразки.
Від чого ж залежить результат євангелізації? Поділюсь нижче декількома думками.
Парадокс допомоги
Є одна істина, який я виявила в роботі у соціальній службі: людина може змінитись, якщо сама цього захоче. І навпаки: не можна допомогти тій людині, яка цього не хоче.
Працюючи у соціальній сфері, зокрема із постраждалими від домашнього насильства, я помітила один парадокс. Що людей, які зіштовхуються з певною проблемою можна поділити на три категорії:
- Ті, хто бачать проблему і щось з цим роблять
- Ті, хто бачать проблему, але не хочуть її позбутись
- Ті, хто не бачать проблеми
Перша категорія людей шукає рішення і зазвичай вирішує проблему або самостійно, або з чиєюсь допомогою. І на цьому етапі ти також можеш їй допомогти на цьому шляху.
Друга категорія живе у стані когнітивного дисонансу, намагаючись уникнути проблеми. Її не влаштовує жити з проблемою, але ще більше її не влаштовує докладати потрібних зусиль, аби щось із цим зробити.
І тут ти нічим людині не допоможеш. Вона опиратиметься та вважатиме тебе у кращому випадку надокучливим, а у гіршому – ворогом.
Для того, аби людина вирішила розібратись із проблемою, ця проблема має стати більш критичною – щоб дискомфорт проблеми став більшим, ніж дискомфорт її вирішення.
Саме тому найчастіше люди звертаються до Бога, коли розуміють, що самі не ладні вирішити свої проблеми. Є така приказка: “Як тривога – то до Бога. По тривозі – то по Бозі”.
Або ж, як писав К.С. Льюїс (куди ж без нього):
Бог звертається до людини шепотом любові, а якщо він не почутий – то голосом совісті; якщо людина не чує і голосу совісті – то Бог звертається через рупор страждань.
К.С Льюїс
Третя категорія – це ті, хто просто ніколи не замислювався про проблему чи про те, що вона є у них. Це люди, які дізнавшись про проблему, перейдуть до однієї з перших двох категорій.
Або визнають проблему і почнуть щось із цим робити, або ж проігнорують її.
До прикладу людина дізнається про свій діагноз. І у першому випадку вона лікується, а у другому – ігнорує хворобу, бо не хоче змінювати свій спосіб життя чи визнавати, що хвора.
У випадку з євангелізацією, “діагноз” людини – це її відділення від Бога, гріховність та смертність. І той, що ділиться Доброю звісткою, спочатку розповідає про погану.
Але насправді часто це і не звістка, бо про смертність, зло у світі та у людях і про порожнечу всередині не доводиться пояснювати.
Але все ж слід звернути увагу на те, що окрім земного життя, є ще життя вічне і що є надія, яку дає нам Бог в Ісусі Христі.
Шкала готовності, притча про сіяча і контекстуалізація
Можна ще подивитись на це з іншого боку. Так, людей можна поділити на умовні три категорії, але також можна дивитись на духовність людини як на певний спектр, або різні типи ґрунтів.
“Ось вийшов сіяч сіяти. І коли сіяв, одне зерно впало при дорозі, й прилетіли птахи та визбирали його.
Інше впало на кам’янистий ґрунт, де не було багато землі, й швидко зійшло, бо не мало глибокої землі, а як піднялося сонце, – зів’яло і, не маючи кореня, засохло.
Інше впало в терня, а терня виросло й заглушило його.
А інше впало на добру землю і давало плід: одне в сто, одне в шістдесят, одне в тридцять разів.
Хто має вуха [щоби слухати], нехай слухає!“Євангеліє від Матвія 13:3-9
Далі Ісус дає пояснення:
“До кожного, хто слухає слово про Царство, та не розуміє, приходить лукавий і викрадає посіяне в його серці; це те, що посіяне при дорозі.
А посіяне на кам’янистому ґрунті – це той, хто слухає слово і відразу з радістю його приймає, але, не маючи в собі кореня, він є непостійний, і коли настають труднощі або переслідування за слово, він відразу спокушується.
Посіяне в тернях – це той, хто слухає слово, але клопоти цього віку та омана багатства заглушають те слово, і воно залишається без плоду.
А посіяне в добру землю – це той, хто слухає слово і розуміє, тому приносить плід – один родить у сто разів, інший – у шістдесят, а ще інший – у тридцять.“Євангеліє від Матвія 13:18-22
Важливо зауважити, що існують різні види ґрунту і від цього залежить те, як буде проростати зерно.
І тут є два підходи: або йти сіяти лише в добру землю, або готувати ґрунт і не очікувати надто багато від несприятливого для зросту ґрунту.
Тож намагаючить донести Євангеліє людям, потрібно вважати на контекст, у якому ті знаходяться.
Бо з одного боку це можуть бути люди, які вважають себе християнами і прагнуть пізнати Бога, але ще не склали повної картини Доброї Звістки, а з іншого – це можуть бути ворожо налаштовані атеїсти чи ті, хто посвячено практикують інші релігії. При цьому кожна релігія буде мати свій контекст.
І якщо “номінально віруючому” можна просто показати Біблію і що вона говорить про Христа, і він вже “готовенький”, то до нігіліста чи кришнаїта треба буде мати інший підхід.
Більше того, одна євангелізаційна точка дотику навряд стане достатньою, аби такий скептик навернувся до Бога.
Але це не страшно. Ваш вплив може стати однією зі сходинок на шляху до віри.
Дана схема, або “матриця Грея” умовно ділить людей на 4 різні типи. Якщо рухатись знизу вверх, то перетин горизонтальної лінії означає момент покаяння людини.
Ця схема існує для того, аби умовно пояснити, що всі нехристияни (та й християни також) є на своєму унікальному етапі духовного шляху.
І тут важливо не брати на себе занадто багато (і в плані відповідальності за спасіння людини, і в плані всезнання і “клеймування”), а просто ділитись свідченням про Бога і дозволити Богу працювати у Його силі. Але враховувати, за можливості, нюанси кожного.
Одним словом – то ✨ контекстуалізація ✨. Особливо вона важлива, коли ми йдемо у “чуже” середовище. І тут не про лукавство чи зміну ідентичності, а про чутливість до цінностей іншого та суспільних установ. Певна делікатність заради порозуміння.
До прикладу: якщо хочеш, аби тебе слухали вегани, немудро буде жувати перед ними стейк.
“Для юдеїв я був юдеєм, аби придбати юдеїв. Для тих, які під Законом, я був як той, хто під Законом, щоби придбати тих, котрі під Законом, хоч насправді під Законом я не був.
Для тих, які без Закону, я жив як той, хто без Закону, хоч не був без Божого Закону, а перебував у Законі Христа, щоби придбати тих, котрі без Закону.
Став я для немічних, як той немічний, щоб немічних здобути. Для всіх я став усім, щоб в усякому разі деяких спасти.
Усе це я роблю задля Радісної Звістки, щоб стати її співучасником.”1 Коринтян 9:20-23
Євангелізація – перетягування людей?
Слід зауважити, що ціллю євангелізації ніяк не може бути перетягування віруючих людей з однієї церкви до іншої.
У моєму досвіді є декілька людей, які після євангелізаційних проектів, які організовувала наша церква, навернулись до Бога, але пішли до греко-католиків (я зі Львова і греко-католицька віра є найбільш поширеною).
І я вважаю це прекрасно. Бо можливо людина готова прийняти Христа, але не весь стиль поклоніння і традиції “чужої” для неї церкви чи культури.
Але розумію, що далеко не всі вважають так як я. На приклад, в Англії, де я вчилась по обміну, могли питати: “Ти християнин чи католик?”
Отож, ціллю євангелізації не є переманювання людей з однієї церкви до іншої, а те, аби людина прийшла до Бога.
Для мене ж, не хрещеної в дитинстві, із сімʼї “православних атеїстів”, інакшість нашої сучасної, молодіжної (йоу) євангельської церкви взагалі не становило проблеми.
Хоча не виключаю, що якщо б мене першими “знайшли” греко-католики, то я б могла “покаятись” і охреститись там, і бути греко-католичкою.
Але й трапляється таке, що часто людина може ходити до церкви, але не знати Бога. І якраз інакша церква може дати поштовх слідувати за Богом. І це стосується не лише переходу людей із традиційних церков в протестантські, а й навпаки. Особливо в тих країнах, де протестантизм переважає.
Чи необхідна дружба для євангелізації?
Думка, яка досить поширена серед християн – це те, що ефективно ділитись Доброю Звісткою можна лише з тими, із ким в тебе склались довірливі стосунки.
Це кладе великий тягар на благовісника, бо стосунки з Богом завʼязуються на стосунках із людиною. Думаю, що це найкращий метод благовісництва, але у випадку, коли стосунки розвиваються органічно.
Бо дружба з прихованими мотивами веде до вигорання такого благовісника через постійний тиск почуття обовʼязку. І також часто це веде до розчарування того, кому благовістять, коли рано чи пізно він чи вона бачать, що ця дружба існувала лиш для того, аби «покаяти».
До того ж, такий метод вельми ресурснозатратний. Ось скільки часу потрібно провести разом, щоб:
- зі знайомого перетворитися у товариша – 40-60 годин;
- з товариша у друга – 80-100 годин;
- з друга у близького, найкращого друга – 200 годин.
Більше того, якщо благовісник відходить від Бога, або просто перестає бути добрим прикладом, то його «послідовник», бачачи такий приклад, може або також відійти від Бога та церкви, або ж у кращому випадку пережити багато розчарувань.
Що я хочу сказати: дружба – це хороша річ, але це не єдиний дієвий метод. Частково ми це вже могли побачити у розділі зі “стилями” благовісництва.
Для євангелізації через дружбу зазвичай використовують різні євангелізаційні проєкти, які мають певну програму та тривалість. Як приклад: підлітковий поп-рок хор Fusion.
І якщо людина має на серці служити певній категорії людей впродовж тривалого часу, то якраз такі проєкти можуть стати для неї ідеальним способом ділитись Євангелієм.
Основна думка, яку я намагаюсь донести, що не потрібно чекати особливих умов, як от міцна дружба, аби ділитись Євангелієм.
Також часто можна чути, що не слід говорити комусь про Бога, поки тебе про це не запитають.
Так-то воно і так, але не зовсім. Звісно, тут треба мати мудрість і не навʼязуватись, але є деякі особливі простори чи “вільні зони”, де ти можеш говорити про Бога першим, не чекаючи запиту.
Вулиця – особливий простір
Вулиця – це місце, де ти просто можеш бути. Люди можуть робити свої висновки про тебе, але для них ти просто ще одна людина на вулиці. Без статусів, регалій та іншого багажу.
І це дає певну свободу. Бо ти не стільки думаєш про власний образ чи репутацію, а можеш собі дозволити бути трохи дивакуватим.
Людина часто легше може відкритись чужій людині, ніж знайомій.
Я не можу це цілком пояснити, але на вулиці якісь інші норми поведінки, ніж у закритому просторі. Там набагато більше терпимість до якоїсь спонтанності та нерегульованості.
Гуляючи центральними вулицями великих міст можна побачити безліч мʼяко кажучи цікавих особистостей, з якими ти б не зіштовхнувся деінде.
Із власного досвіду…
Цікавий досвід взаємодії з людьми на вулиці я отримала, коли спробувала бути вуличною музиканткою у Варшаві та Лондоні.
Це коли мені не було що робити і цікаво було спробувати підзаробити пару копійчин і кинути собі виклик вийти з зони комфорту. То дуже цікаво було спостерігати за динамікою життя вулиці, поведінки різних людей.
Насправді було дуже багато цікавих спонтанних взаємодій, які часто не відбувались за звичним сценарієм.
Так само і підчас євангелізаційних заходів, особливо в підліткові та студентські роки під час конференцій у різних країнах, я мала можливість спілкуватись про Бога із людьми на вулиці.
І напевно більше 50% людей готові почати розмову і з них ще десь 25% готові говорити деякий час, іноді більше години.
І ці розмови дійсно змістовні та трансформуючі, причому для обох сторін. І насправді дуже часто люди дякуювали за них, видно як їм важливо було так поспілкуватись.
З якоюсь агресією чи насмішками (принаймні серйозними) я не зіштовхувалась.
Тут ще хочу зазначити, що Україна є однією з тих небагатьох країн, де можна вільно говорити про свою віру. Ми вже звикли сприймати це як даність, та насправді така релігійна свобода у нас зʼявилась ще дуже недавно. І також все швидко може помінятись.
Як взагалі виглядає вулична євангелізація? О, у мене є багато хороших прикладів.
Вулична євангелізація: кейси
Розмови за допомогою роздаткових матеріалів
Є безліч матеріалів для євангелізації. Багато церков друкують свої буклетики чи інші матеріали, де міститься Євангеліє і контакти церкви.
Є також багато матеріалів, які мають за ціль зацікавити оточуючих та стати приводом для розмови чи своєрідною шпаргалкою.
Вулична церква
Хто сказав, що не можна проводити богослужіння на вулиці? Можливо, для цього можуть бути потрібна якісь домовленості, але думаю все можна організувати.
Ось такий є кейс у Польщі, зокрема на вході до центральної станції метро у Варшаві.
Євангелізаційний концерт
Мені випала нагода побувати на такому концерті No Longer Music у Варшаві і це було просто “вау”. Також знаю, що такі та схожі концерти організовувались і у нас.
Євангелізаційні сценки
Як на мене, це взагалі дуже потужний інструмент. Дуже наочно показує Біблійні істини і дозволяє зацікавити людей та спонукає до осмислення побаченого.
Ось декілька фото як то виглядало на практиці:
Багато зацікавлених глядачів
То я в ролі “красуні” (сценка “Lifehouse”)
Коли б ще довелось отак прилягти в центрі міста?
Після сценки розповідався її зміст та усіх зацікавлених запрошували до розмови
Може виникнути питання: “Все класно, інші мають зможу почути про Бога, але чи не є це вкрай стрьомний досвід для євангелізатора? Чи має взагалі зміст отак висовуватись зі своєї зони комфорту?”
А я вам хочу сказати, що є!
Користь вуличної євангелізації для “євангелізатора”
1. Укріплення віри
Виходиш із християнської бульбашки, зіштовхуєшся з реальним світом, бачиш контраст. І це дозволяє заново відчути вдячність за те, що ти з Богом, а не без Нього.
Це корисно, бо коли ти вперше приходиш до Бога, то бачиш велику різницю “до” та “після”, переживаєш стрімкі метаморфози. А з часом починаєш думати, що у всіх так. Та зіштовхуючись із реальними людьми у реальному світі, більше бачиш, що це не так починаєш більше цінувати багатство Божих благословінь.
2. Слухання Бога
Ніколи не знаєш що тебе чекає. Хто не захоче говорити, а хто радо спілкуватиметься про Бога більше години.
Тут реально ти маєш відпустити свої очікування та більше прислухатись, що хоче робити Бог у даний момент. І ти реально бачиш дію Божої сили, яка направляє тебе і торкається іншого.
3. Пережиття чудес
Це правда, під час вуличної євангелізації часто Бог працює як в апостольські часи і реально зцілює людей, або ж до проповідника приходить пророче слово, або Господь торкається серця людини особливим чином. А ще трапляються екзорцизми.
У всіх випадках, коли в Новому Завіті траплялись чудеса, це було на свідчення та служіння людям, аби вони повірили у Божого Сина.
А всілякі фокуси та трюки для підбурювання емоцій – то не про християнство.
То все може звучати дивно для сучасного вуха, але то так є. Але то просто треба якось самому побачити і пережити. Християнство починає грати новими барвами! 🙂
Бог діє чудесним чином і сьогодні, ми просто рідко цим користуємось. А ще є безліч шарлатанів-мунтянів і зрозуміло чому більшість із нас відносяться до чудес скептично чи навіть негативно.
Я супер-раціональна людина, за доказову медицину, науковий підхід і всі діла. Але що я засвідчила, того не можу заперечувати. От в Біблії почитайте:
І Він (Ісус) сказав їм:
“Ідіть по цілому світі й усьому творінню проповідуйте Євангелію. Хто повірить і охреститься, буде спасенний, а хто не повірить, осуджений буде. І такі ознаки будуть супроводжувати тих, хто повірив: Моїм Ім’ям виганятимуть бісів, говоритимуть новими мовами, братимуть у руки зміїв; і хоча щось смертоносне вип’ють, їм не зашкодить; будуть покладати руки на хворих, і вони ставатимуть здоровими.”
Після того, як Господь Ісус промовив до них, Він вознісся на небо і сів праворуч Бога.
Вони ж пішли і проповідували всюди, а Господь допомагав і стверджував слово чудесами, які його супроводжували. [Амінь].
Євангеліє від Марка 16:15-20
Знов ж таки, ці речі не лише свідчать людям про Бога, але й укріплюють нашу віру.
На цю тему раджу подивитись топ-контент від WP Films, колись подивилась декілька тих документалок і то дуже потужно. То так, аби зрозуміти як то все може виглядати.
Недуховні плюси вуличної євангелізації
Хочу вас запевнити, що вулична євангелізація має свої плюси і не лише з перспективи віри.
1. Вихід із зони комфорту та терапія відмови
Терапія відмови – це така соціальна гра, в якій ціллю є те, аби тобі відмовили чи тебе відкинули. Зазвичай це список завдань, прогресивно “крінжових”, націлених на те, аби тобі відмовили.
До прикладу, одним із завдань є попросити в кафе безкоштовний бургер чи у незнайомця 100 доларів.
Це стало своєрідним трендом серед людей, які прагнуть розвинути у собі резильєнтність та зменшити свою соціальну тривогу.
Такий досвід дозволяє розширити свої горизонти та побачити, що те, чого ми часто боїмося: здатись дивними, чи те, що нам відмовлять, насправді має мало значення для нашого життя.
Євангелізація може мати користь як мʼяка форма терапії відмови, бо це вихід із зони комфорту і в певному плані вразлива позиція, де тебе можуть не зрозуміти, відкинути чи висміяти.
2. Цікаві знайомства
Євангелізація – це певного роду вихід у невідомість, це новий досвід і можливість для зросту. Ти говориш із абсолютно незнайомими людьми, часто з тими, з ким ти б у іншому випадку ніколи не спілкувався б.
Це відкриває нові можливості, зокрема і нові знайомства. Ти відчуваєш себе частиною ширшої спільноти. Уже не кажучи про те, що за твоєї участі Бог може може радикально змінити траєкторію життя людини та подарувати їй надію.
Євангелізація в інтернеті
Це цікава тема, бо говорячи про “вільні простори”, інтернет точно є таким місцем. Плюсом євангелізації в інтернеті є те, що можна охопити багато людей і в залежності від методів, то може бути “пасивна євангелізація”.
Приміром, як цей сайт 😉
До речі, якщо ви ще не клікали на сторінку “Як прийти до Бога” – то велкам побачити приклад євангелізації.
А можна навпаки займатись активними переписками із зацікавленими людьми.
На сайті YesHeIs можна більше дізнатись про те, як можна свідчити людям через всесвітню мережу “Інтернет” 🙂
Висновок
Євангелізація – невідʼємна частина життя християнина, принаймні має такою бути.
Поширення Доброї Звістки необхідне не лише людям, які не знають Христа, але й людям, які цю Звістку поширюють.
І є багато різних способів для цього. У даній статті був принесений далеко не вичерпний перелік способів свідчити про Бога.
До речі, те, що не увійшло в дану статтю, можете почитати на телеграм-каналі “Сміливо”.
Але все ж, закликаю вас спробувати себе у вуличній євангелізації, коли ви виходите у світ до незнайомих людей. Особливо, якщо до цього ви ніколи не мали подібного досвіду.
Тож ідіть і навчіть усі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам.
Слова Ісуса з євангелія від матвія 28:19-20
І ось Я з вами по всі дні аж до кінця віку!
